Питання до іспиту з дисципліни «Військово-політологічні та психолого-педагогічні проблеми гуманітарного розвитку Збройних Сил України.»

1. Мета і сутність гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України.

Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних

Силах України є науково обгрунтованою системою поглядів на

поширення і закріплення гуманістичних та соціальних цінностей у

цьому збройному формуванні, гуманізацію всіх сфер військової

діяльності, задоволення соціальних потреб та інтересів

військовослужбовців, членів їхніх сімей і працівників і містить

положення про основні принципи, завдання органів військового

управління щодо впровадження гуманітарної і соціальної політики

держави, механізмів їх реалізації.

Гуманітарна політика у Збройних Силах - це цілеспрямована

діяльність органів військового управління щодо забезпечення

навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців

і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку,

реалізації конституційних прав і свобод.

Соціальна політика у Збройних Силах - це діяльність

органів військового управління щодо розвитку і управління

соціальною складовою з метою задоволення соціальних потреб та

інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей і працівників,

соціальної реабілітації, підтримки та захисту військовослужбовців

і осіб, звільнених у запас або у відставку.

Метою гуманітарного і соціального розвитку є:

утвердження особистості військовослужбовця, працівника

Збройних Сил як найвищої соціальної цінності, забезпечення його

прав і свобод, духовного і фізичного здоров'я, впровадження у

військових та трудових колективах взаємовідносин, що базуються на

військових статутах, законах, інших нормативно-правових актах,

формування світогляду, громадянської позиції військовослужбовців

та працівників, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах

гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних

військових спеціалістів, свідомих захисників Батьківщини;

задоволення соціально-економічних потреб та інтересів

військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил,

а також соціальна і професійна адаптація військовослужбовців та

осіб, звільнених із Збройних Сил у запас або у відставку;

морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної

готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби,

оперативної і бойової підготовки, виконання завдань з підтримки

миру поза межами України, іншої визначеної законодавством

діяльності військових формувань;

створення і вдосконалення засобів, форм і методів

гуманітарної роботи серед військовослужбовців.

2. Зміст та механізм реалізації завдань гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України.

Основними завданнями гуманітарного і соціального розвитку є:

• § реалізація конституційних прав і свобод військовослужбовців, праців-ників Збройних Сил з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, стату-тами Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України;

• § підвищення престижу військової служби в суспільстві;

• § поглиблення процесу гармонізації службових відносин у військах (си-лах) як одного з чинників поліпшення морально-психологічного стану військовослужбовців та їх ставлення до служби;

• § забезпечення повноцінного функціонування державної мови в усіх сферах діяльності Збройних Сил;

• § сприяння підвищенню освітнього рівня військовослужбовців та членів їхніх сімей, реалізації права на працю та відпочинок;

• § розвиток у Збройних Силах культури і духовності, створення необхід-них умов для національно-культурного та духовного самовдосконалення військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку творчих здібностей і талантів;

• § забезпечення гідного рівня матеріального забезпечення та соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил;

• § створення належних житлово-побутових умов, сприяння здобуттю дітьми військовослужбовців освіти та обраної професії у військових та інших навчальних закладах;

• § забезпечення надійності системи охорони здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей;

• § захист прав військовослужбовців, працівників Збройних Сил та осіб, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням;

• § приведення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку в різні роки, учасників бойових дій, сімей загиблих військовослужбовців у відповідність із змінами у грошовому забезпеченні військовослужбовців, що перебувають на службі у Збройних Силах;

• § розвиток фізичної культури і спорту в підрозділах та військових части-нах.

Гуманітарне та соціальне забезпечення діяльності Збройних Сил здійснює Генеральний штаб.

Органом Генерального штабу Збройних Сил України, що здійснює планування, організацію та контроль за діяльністю військового командування з питань гуманітарного і соціального розвитку є Головне управління з гуманітарних питань Збройних Сил України, під-порядковане начальнику Генерального штабу.

У військах (силах) загальне керівництво гуманітарним і соціальним розвитком здійснюють командири (начальники)

Безпосередніми організаторами діяльності військових

службових осіб з питань гуманітарного і соціального розвитку є заступники головнокомандувачів, командувачів та командирів (начальників) усіх рівнів з гуманітарних питань та очолювані ними відповідні управління, відділи та відділення, які забезпечують

взаємодію з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, релігійними організаціями, громадянами України та засобами масової інформації.

3. Система морально-психологічної підготовки в арміях іноземних держав.

4) Частина 2. Виховання військовослужбовців в арміях зару-біжних країн на сучасному етапі їх розвитку.

Військова діяльність завжди вимагала від людини спеціальної професійної підготовки і наявності сформованих морально-психологічних якостей. Протягом всієї історії розвитку людства використовувались різні форми і методи морально-психологічного впливу на свідомість військової людини.

Ефективна організація морально-психологічного забезпеченя (МПЗ) у Збройних Силах України неможлива без узагальнення, вивчення та раціонального впровадження позитивного досвіду, накопиченого в цій сфері діяльності збройними силами передових країн світу. Це пояснюється з одного боку проголошенням Україною політичного курсу на євроатлантичну інтеграцію, визначенням нашою державою стратегії щодо НАТО та, з іншого боку, необхідністю врахувати позитивний досвід та не повторювати прорахунки, що мали місце в організації виховання особового складу зарубіжних армій в умовах і підготовки, і ведення бойових дій у сучасних умовах.

Загалом морально-психологічний вплив (МПВ) на особовий склад в арміях передових країн світу носить чітко виражений національний та державно-ідеологічний характер і проводиться безперервно. Всі, без винятку, армії світу мають спеціальні інститути, що займаються формуванням та підтримкою на належному рівні морально-психологічного стану військ та вихованням особового складу. Необхiдно розглянути принципи та закономірності їх діяльності, проаналізувати організаційно-штатну структуру.

5) Виходячи з існуючої періодизації історії України, є можливість знайти ті безцінні приклади досвіду організації військового виховання, який має велике значення для розбудови та розвитку системи виховної роботи в сучасних Збройних Силах України.

Перші згадки про військове виховання знаходять ще в давніх слов’ян, де навчання військовій справі було необхідним для формування та розвитку кожного чоловіка. У різні історичні епохи основні завдання процесу формування в особового складу морально-політичних і психологічних якостей захисника вітчизни формувалися по-різному. Вони формувалася протягом усієї тривалої боротьби українського народу за свою незалежність: в ході давньослов’янського періоду, за княжих часів, в добу козаччини та в період січово-стрілецького руху на початку ХХ ст. Кожен період мав свої історичні, соціально-психологічні умови та педагогічні засоби підготовки військових формувань.

По-перше, загальним, незалежно від історичного етапу, в організації військового виховання в історії українських військових формувань були: участь у виховному процесі керівного складу різних військових структур, значний вплив сімейних відносин на формування почуття патріотизму, гідності особистості воїна.

По-друге, виховний процес в Україні за стародавніх часів до створення княжих дружин носив неорганізований, безсистемний характер. Зі створенням професійного війська, відкриттям перших шкіл військове виховання молоді стає систематизованим, цілеспрямованим. Основною рисою воїнства княжих часів стало лицарство. Воно було характерною рисою для усіх воїнів княжої дружини незалежно від соціального статусу. У війську існував неписаний кодекс приписів, форм і звичаїв, що були обов’язкові для усіх воїнів.

По-третє, з виникненням козаччини військове виховання було піднесено на вищий щабель, особливо з утворенням Запорозької Січі. Із княжих часів у козаччину перейшло лицарство, що було підсилене рисами патріотизму.

По-четверте, на рубежі ХІХ – ХХ ст. виховний процес у військовому середовищі набуває окреслення певної системи, характерною рисою якої стає ідеологізація виховання. Важливу роль у вихованні відігравали перші громадські організації, молодіжні гуртки, осередки. Програма діяльності товариства “Січ”, “Сокіл” уже передбачала два основних напрямки роботи.

Ідеологічний – виховання молоді під гаслом збройної боротьби за соборність, самостійність України, формування мотивів боротьби за її незалежність. З цією метою у 1913 р. студентство почало видавати свій ідеологічний журнал “Відгуки”, проводити пропаганду ідей боротьби за самостійну соборну Україну.

Прикладний – всебічна підготовка з військового ремесла, військової професії. Це передбачало вивчення теоретичних положень військової справи, муштру, тренування у виконанні військових вправ, проведення стрільб. У цей час уперше формується українська військова термінологія, видаються підручники з питань стрілецької зброї, військової картографії, повний “Правильник піхотинця” та інші.

По-п’яте, істотною особливістю військового будівництва та організації військових формувань була відсутність спеціальних структур для здійснення виховного впливу, за винятком хіба що священнослужителів у війську, що на той час в цілому відповідало вимогам часу. Головним в моральній і психологічній підготовці воїнів була їх підготовка до захисту свого народу, Вітчизни від нападу зовнішнього ворога, що є похідною від головного призначення Збройних Сил.

6) Морально-психологічний стан (МПС) – це “...якісна визначеність особистості, колективу, яка характеризує направленість і динаміку психічних процесів, між особистісних відносин у колективі; виступає конкретною формою прояву та реалізації потенціалу духовного і морального духу армії, важливою характеристикою військ.

Важливою складового бойової готовності та боєздатності військ (сил) є високий моральний дух особового складу Збройних Сил України.

Моральний дух це духовна готовність і здатність військовослужбовців пе¬реносити випробування війни (бойових дій), труднощі військової служби, досягати перемоги над ворогами.

Морально-психологічний потенціал - це сукупність духовних можливостей особового складу, його свідомості, професійної підготовленості, які можуть стати фактором перемоги під час бою.

7)

Мета виховної роботи в Збройних Силах України.

Вважається, що мета виховання є основою всієї виховної системи. Вона має суспільний характер (соціальне замовлення), відзначається універсальністю і чіткою конкретністю. У війську вона визначається призначенням Збройних Сил як силової структури, що забезпечує незалежність держави.

Тому головною метою виховання воїна Збройних Сил України є формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального та військового досвіду, фізичного вдосконалення, успадкування духовних надбань українського народу досягає достатнього рівня розвитку політичної, правової, моральної, трудової, художньо-естетичної культури, стає здатним відстоювати національні інтереси України.