Питання № 11. Функції мови.

Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою.

[]Типи функцій мови

У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:

• індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);

• колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) — реалізується в умовах «масової комунікації», немає зворотного зв'язку;

• саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).

Разом з тим у мовленнєвій діяльності можуть реалізовуватися потенційні характеристики мовлення, які не завжди притаманні будь-якому мовленнєвому акту, т.т. факультативні. Вони ніби нашаровуються на функції мови.

Кожне мовленнєве висловлювання, окрім комунікативної, «інтелектуальної» тощо спрямованості, може мати додаткову спеціалізацію.

Це:

1. поетична (естетична);

2. магічна (у первіснообщинному суспільстві — табу, евфемізми);

3. фатична (функція контакту);

4. номінативна (найменування чогось, реклама);

5. діакретична (використання мовлення для корекції чи доповнення певної мовленнєвої ситуації).

[Ред.]Структура мови

Детальніше: Рівні мовної структури

Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.

Виділяють 4 структурні рівні мови:

• Фонетичний

• Морфологічний

• Лексичний

• Синтаксичний

Мова виникла в суспільстві, вона обслуговує суспільство, її існування поза суспільством неможливе. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що

1)На відміну від минулих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство.

2)Мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів, здійснення процесу освіти і виховання, розвитку художньої літератури, науки.

3) Мова ,насамперед, відображує суспільну свідомість – ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

Розуміння природи мови передбачає відповідь на питання, чи потрібно вважати мову явищем біологічним, психічним або соціальним.Одні вчені (Шлейхер, Мюллер) вважали мову явищем біологічним, інші(Гумбольдт, Потебня) явищем психічним. У сучасному мовознавстві домінує думка про мову яу суспільне явище. Говорячи про мову як про суспільне явище, треба зауважити, що в мові є також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Це стосується насамперед того аспекту, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Деякі вчені стверджують, що людина має мовний ген, на відміну від високоорганізованих тварин. Щодо психічних явищ, то мову з ними поєднує те, що в індивідуальному мовленні відображаються психічні особливості мовця, а в національній мові − психічний склад усієї нації.

Про те, що мова є суспільним явищем свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення та дію. Найголовніші:

-комунікативна(засіб спілкування)

-когнітивна(засіб мислення і пізнання)

-емотивна(засіб вираження почуттів та емоцій);

-метамовна(засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).Є, суспільні функції мови. Це – сфера використання мови в суспільстві: мовиз обмеженим обсягом суспільних функцій( одно аульні мови; мови, що функціонують лише в усно-розмовній формі тощо) і мови з максимальним обсягом функцій (мови міжнародного і міжнаціонального спілкування).

З основними функціями мови співвідносяться і похідні( вторинні). Так, зокрема з комунікативною функцією пов’язані фатична(засіб встановлення контакту), конативна(засвоєння), волюнтативна(волевиявлення, впливу) і кумулятивна, або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері).

За такого неоднозначного підходу до визначення мовних функцій можна стверджувати, що мовні функції мають суспільний характер, через що їх називають суспільними функціями мови.

В основному серед базових називають 2 функції: комунікативні та когнітивну( мисле формувальну, гносеологічну, пізнавальну), але тут немає єдності щодо їх важливості. М. Жинкін, Р. Пазухін найголовнішою вважають комунікативну, О. Реформатський та В. Панфілов оцінюють комунікативну і когнітивні функції як рівноправні.

Питання № 12. Мова і культура.

Ці 2 поняття дуже взаємопов’язані. Культурні процеси впливають на мову, і мови впливає на культуру. Е. Сепір зазначав, що культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, я к думають. Можна впевнено стверджувати, що культура визначає план змісту знакової системи мови. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться 1) до відмінностей у лексиці та фразеології;2)до відмінностей у лексичних фонах слів х тотожним денотативним значенням;3) до типологічних особливостей літературних мов; 4) до своєрідності самого процесу спілкування в різних мовних культурах. Вплив культури позначається на своєрідності лексико- фразеологічниз засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету. У кожній мові наявна без еквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають специфічні явища культури і не мають однослваного перекладу на іншу мову. При перекладі вони передаються описово чи запозичуються. Такі слова як стерлінг, біг-бен, шилінг, крикет пов’язані з англійською матеріальною і духовною культурою. До відмінностей у лексичних фонах: такі слова можуть мати різні асоціативні зв’язки.Наприклад: укр.. хата і рос. изба ( різна форма та оздоблення), укр.. призьба і рос. зава линка. Зрідка такі відмінності зумовлені відмінностями і в самих реаліях, як у цьому прикладі. Щодо літературної мови: культурою зумовлена форма літературної мови, її зв’язок з народно-розмовною мовою. Очевидним є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів( історія писемності, літератури, школи, народного світогляду). Цей вплив не так помітний, як у лексичній системі, він призований, але має значно глибший характер. Наприклад, досить виразною є відмінність укар. Та рос.мов у стилістичній маркованості спільних зща походженням слів. Оскільки на рос. літературну мову значни й вплив мала строслов’янська мова, а укр.. мова сформувалась на народній основі, то відповідно в рос. мові словами високого стилю є старослов’янізми, а в укр..− одне із синонімічних народних слів. Старослов’янізмів в укр.. моів дуже мало, часто використовуються як засіб комічного, смішного.

Щодо мовного етикету: мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чоловіка і дружини тощо. Напвіть в укр.. та рос. мова є відмінності у мовному етикеті. Скажімо, в Україні діти звертаються до батьків на Ви, а в 3 –ій особі, коли йшлося про батьків чи старших поважаних людей, вживали форму множини( батько пішли, вони(мама) казали).

Питання № 41. Синтаксична система мови.

Якщо фонетична система мови, це система звукових засобів, за допомогою яких утворюються мовні знаки, то синтаксична система – це система засобів зв’язку і взаєморозташування словесних мовних знаків, за допомогою яких утворюється сполучення слів-семантем, використовуваних у спілкуванні для передачі семантики повідомлення..Синтаксична система мови – система засобів сполучення і розташування слів у знаковому тексті.Одиниці синтаксичної системи слід було б назвати синтаксемами.Це абстрактний синтаксичний елемент функціонального характеру.. Можна ще її назвати мінімальною, неподільною семантико-синтаксичною одиницею мови, що виступає водночас як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складніших побудов.

Модальність та предикативністьпредикативность

Выражение языковыми средствами отношения содержания высказываемого к действительности как основа предложения. Грамматическими, средствами выражения предикативности являются категория времени (все явления действии дельности происходят во времени, и содержание высказывания осознается в каком-либо временном плане,категория лица (высказывание, как правило, соотносит действие с одним из трех лиц) и категория модальности (высказывание говорящего сопровождается выражением его отношения к содержанию высказываемого). Предикативность и интонация сообщения являются общими характерными признаками предложения.

Предикативность — (Перенаправлено с Предикативное отношение) Текущая версия (не проверялась) Предикативность  синтаксическая категория, определяющая функциональную специфику основной единицы синтаксиса  предложения. Определение Предикативность … …   Википедия

• Слід зупинитися на питанні предмету синтаксису:1) предметом синтаксису є словосполучення; 2) є речення; 3) є речення і словоспосполучення.Очевидно, краще зазначити, що предмет синтаксису як вивчення синтаксичної системи мови, її одиниць та структурної організації. Предикативність на думку В. Виноградова це віднесеність висловлюваного змісту до реальної дійсності, яка проявляється в сукупності таких граматичних категорій, котрі визначають та встановлюють природу речення як основної і разом з тим первинної граматично організованої одиниці мовного спілкування, що виражає відношення мовця до дійсності. Можна вважати. Окремою категорією модальність.Це не окремий вияв чи компонент предикативності, а безпосереднє її продовження. Модальність вважають основним засобом реалізації предикативності. Вона виражає і відношення змісту висловлювання до дійсності, і ставлення мовця до цього змісту.

• Синтаксична система мови складається не з окремих дискретних величин, а із схем (моделей) сполучення, роз’єднання, протиставлення і взаємного розташування величин семантичної системи.У синтаксисі виділяють 2 основних типи зв’язку: між членами простого речення та між реченнями в складному реченні ( сурядний та підрядний).

• Синтаксис складається з 2-х розділів( синтаксису частин мови і синтаксису речення). Речення є одним з поняить синтаксису. На відміну від слова і словосполучення речення характеризують комунікативність( що сприяє передачі конкретного змісту в логічно зрозумілих формах), відносна самостійність ( кожне речення виражає закінчену думку), структурна цілісність( кожне речення будується за певним структурним зразком.)

• Досить важливими є критерії розмежування понять речень і висловлення, де перше є абстрактною віртуальною мовною одиницею без урахування її лексичного наповнення., а другим є конкретна мовленнєва одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної моделі, комунікативною націленістю, інтонаційним оформленням і ситуативним значенням. Звичайно, що ці 2 поняття не збігаються за обсягом. Однак термін висловлення поки що не знайшов широкого практичного застосування.

В українській мові зв’язок у словосполученнях, утворених на основі підрядності, здійснюється за допомогою узгодження, керування та прилягання.Між членами словосполучення визначають відношення атрибутивні, , об’єктні та інформативного поповненняСи́нтаксис украї́нської мо́ви (грец. σύνταξις — «розкладання по полицях») — частина граматики української мови, яка вивчаєсловосполучення та речення, їхню будову, типи та об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) вимірах.