4.Педагогічна психологія, предмет та завдання

Предмет і завдання педагогічної психології Педагогічна психологія — це галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності навчан¬ня і виховання. Вона досліджує загальні питання пси¬хології оволодіння знаннями, уміннями і навичкам» в школі, керування процесом навчання (діяльністю вчителя) і учіння (діяльністю учня), формування пізнавальних процесів, встановлює надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, за яких у про¬цесі навчання такий розвиток забезпечується; вивчає закономірності формування у школярів активного самостійного і творчого мислення, вивчає доступність навчального матеріалу та ефективність різних методів навчання, розробляє психологічні вимоги до під¬ручників та навчальних посібників, засобів унаочнен¬ня і технічних засобів навчання. Крім того, педагогіч¬на психологія вивчає питання, пов'язані з індивіду¬альними відмінностями в засвоєнні знань та індивіду¬альним підходом до учнів у процесі навчання. Педагогічна психологія вивчає також процес фор¬мування особистості учня, загальні закономірності та індивідуальні відмінності, вплив різних виховних захо¬дів на її розвиток, досліджує взаємозв'язок відношень між учителем і учнями, між учнями в колективі та психологічні основи самовиховання, відхилення в по¬ведінці учнів та їх причини. Педагогічна психологія вивчає особливості праці ї особистості вчителя як організатора навчально-виховного процесу, виділяючи якості, які забезпечу¬ють успіх його роботи, розглядає психологічні умови формування і розвитку педагогічних знань, умінь та навичок, розвитку педагогічних здібностей. Педагогічна психологія тісно пов'язана з віковою психологією, яка вивчає вікову динаміку та онтогенез (індивідуальний розвиток) психічних процесів та пси¬хічних властивостей особистості, що розвивається. Педагогічна і вікова психологія створюють нероз¬ривну єдність: учень формується в процесі навчання і виховання, в той же час навчання і виховання не можуть розглядатись у відриві від віку вихованця, орієнтації на досягнутий ним рівень розвитку. Педа¬гогічна психологія досліджує ті структурні зміни в психіці дитини, ті новоутворення, які виникають під впливом різних методів організації навчального і ви¬ховного процесів, ефективність тих методів і способів керування розумовою діяльністю учнів, які приводять до прогресивних в ній змін. Педагогічна психологія розкриває співвідношення природних (спадкового і вродженого) і соціальних факторів розвитку людського індивіда, показує про¬відну роль в ньому навчання і виховання, з'ясовує вплив історично вироблених суспільних цінностей, надбань науки, техніки, культури, вироблених і закріплених норм поведінки у формуванні людини як соціальної істоти, як особистості, «носія і творця су¬спільних відносин» (К. Маркс). Предметом педагогічної психології є вивчення рушійних сил розвитку і рушійних сил активності особистості під впливом навчання і. виховання в процесі різних видів діяльності: дослідження закономірностей переходу від нижчих форм пізнавальної активності до вищих, самостійних творчих форм пізнання, а також формування емоційно-вольової сфери та індивідуально-типологічних особливостей підростаючої особистості під впливом навчально-виховних заходів. Впровадження в навчально-виховний процес нових методів і засобів навчання (комп'ютеризація, програ¬моване і проблемне навчання) показує, що педагогіч¬на психологія сьогодні виконує функцію проектуючої науки. Проектування в педагогіці розглядається як особливий вид діяльності, що включає опис не лише системи дій, які виконує учень чи вчитель, а й пере¬думов результатів цих дій. Проект у даному випадку виступає як крок у створенні того продукту, який виникає «на виході» процесу учіння. Тому психолого-педагогічні вимоги щодо створення продукту учіння можуть стати основою розробки технології процесу навчання, що включає проектування змісту навчання (навчальної програми), організації змісту навчання на різних його рівнях (діяльність вчителя), а також видів пізнавальної активності школярів і способів їх включення в процес функціонування навчальної ді¬яльності (діяльність учня). Педагогічна психологія— це наука, яка передбачає розробку педагогічних основ дальшого удосконалення процесу навчання і виховання учнів відповідно до здійснюваної перебудови змісту освіти, введення нових навчальних планів і програм, пошуків оптимальних методів навчання і виховання, що забезпечують макси¬мальне врахування індивідуально-психологічних особ¬ливостей особистості, що формується. Свої завдання педагогічна психологія розв'язує у тісному взаємозв'язку з іншими науками про люди¬ну. Виходячи з діалектико-матеріалістичного розуміння природи психіки, як активного відображення людиною навколишньої дійсності в процесі її діяльності, психі¬ка регулює і направляє цю діяльність, детермінує і спонукає пізнання реальності. Педагогічна психологія ґрунтується на історико-матеріалістичному вченні про походження і розвиток людської свідомості і самосвідомості, їх взаємозв'язку з розвитком   суспільства,   єдності   людської   психіки ї діяльності, в якій вона не лише виявляється, а й роз¬вивається і формується. Проблема становлення люд¬ської психіки розглядається у тісному взаємозв'язку з визначенням рушійних сил психічного розвитку, про¬відних факторів його формування, якими є спеціально організоване навчання і виховання. Педагогічна психологія розвивається у тісному зв'язку з загальною психологією, що досліджує струк¬туру психічної діяльності людини, основні форми її прояву, розвитку та перебігу, вивчає становлення різ¬номанітних властивостей людини та з'ясовує життєве значення психіки і допомагає на практиці нею оволодіти і цілеспрямовано формувати. Вона пояснює, під впли¬вом яких виховних і навчальних заходів особистість стає суб'єктом пізнання, активним учасником суспіль¬ного життя. Взаємозв'язок педагогічної і загальної психології допомагає зрозуміти виникнення психіки як форми відображення дійсності, розкрити вплив навчання і виховання на психічний розвиток дітей різних вікових груп, залежність розвитку від мето¬дів, способів і прийомів навчального і виховного впливів. Особливо тісно педагогічна психологія змикається з віковою психологією, яка саме і досліджує законо¬мірності психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенетичного (індивідуального) життя. Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, які виникають з віком дитини в її психічній діяльно¬сті — в психічних процесах (відчуттях, сприйманнях, пам'яті, мисленні, мовленні, уяві, почуттях, волі) та психічних властивостях (здібностях, характері, темпе¬раменті) дошкільників, молодших школярів, підлітків та юнаків у різних видах діяльності — грі, навчанні, праці. Саме за тими прогресивними змінами в психічних явищах у дітей ми і судимо про роль навчання і вихо¬вання, про їх вплив і їх ефективність. При цьому педа¬гогічна психологія проектує такі форми навчально-ви¬ховного процесу, які будуються на науково досто¬вірних і найраціональніших концепціях психічного розвитку. Радянські психологи виходять з того, що психічний розвиток індивіда, починаючи з перших днів його життя, відбувається в умовах навчання і виховання спочатку принагідного, а далі спеціально організованого. Звідси випливає тісний зв'язок педагогічної пси¬хології з педагогікою, що розробляє цілі, зміст, мето¬ди та форми навчання й виховання підростаючої осо¬бистості. Сьогодні педагогічна психологія не може досліджувати процес формування особистості без вра¬хування досягнень і впливу кібернетики, введення комп'ютера в навчальний процес. Педагогічна психо¬логія не може обійтись без даних і висновків цих наук, оскільки формування підростаючої особистості визна¬чається використанням таких методів навчання і вихо¬вання, які відображають рівень соціального і техніч¬ного розвитку суспільства. Оскільки розвиток людини є цілісний процес, який виявляється у анатомо-фізіологічній, соціальній і пси¬хічній формах, то формування підростаючої особисто¬сті в навчанні і вихованні не може не враховувати рів-ня функціонування нервової системи, її анатомічних та фізіологічних особливостей. Тому педагогічна психо¬логія синтезує знання вікової анатомії і фізіоло¬гії, з педіатрії, психоневрології, фізіології вищої нервової діяльності, зокрема з дослідженням ін¬дивідуально-типологічних відмінностей у властивостях нервових процесів. Останнє є передумовою адекватної чи неадекватної реакції дитячого організму на засто¬сування певних методів і форм навчання і виховання. Виховується дитяча особистість у колективі одно¬літок, в малих групах (сім'я, клас, спортивна коман¬да, гурток), тому для педагогічної психології все біль¬шого значення набуває її зв'язок з соціологією і соці-альною психологією. Дошкільник, молодший школяр, підліток і юнак у всіх видах діяльності формується як особистість, тільки включаючись у життя таких груп, колективів, у суспільні і особистісні стосунки, вико¬нуючи в них певні ролі і функції. Дані і висновки соціальної психології потрібні для з'ясування соціалі¬зації людського індивіда як носія певних суспільних відносин на всіх стадіях його виховання і навчання. З'ясовуючи індивідуально-типологічні особливості становлення підростаючої особистості в умовах на¬вчально-виховних впливів, педагогічна психологія використовує дані диференціальної психології та де¬фектології, що вивчають особливості психічного роз¬витку дітей з відхиленням в діяльності окремих аналі¬заторів чи центральної нервової системи в цілому. Визначаючи ті галузі знань, з яких складається теорія пізнання, В. І. Ленін виділив серед них історію розумового розвитку дитини, історію розумового роз¬витку тварин і загальну психологію, підкресливши цим, що наукове вивчення розумового розвитку дити¬ни має важливе теоретичне значення. Воно є не лише необхідною складовою частиною людського пізнання, а й основою її життя і діяльності. Надбання психоло¬гічної науки, в тому числі педагогічної психології як її галузі, потрібні для ряду інших наук (філософія, генетика, фізіологія, мистецтво, мовознавство і літера-турознавство, археологія та ін.). Не випадково, обґрун¬товуючи походження людської свідомості і самосві¬домості, оволодіння знаннями, розвиток форм людсько¬го мислення, філософи використовують не лише резуль¬тати спостережень за розумовим розвитком дітей, а й наслідки цілеспрямованого керування цим розвитком в умовах навчання і виховання. Критикуючи прихиль¬ників ідеалістичних теорій природженості змісту ду¬ховного життя людини, філософи-матеріалісти широко використовують дані про те, як виникають у дітей перші образи, уявлення й поняття про навколишню дійсність, як втручання в процес відображення, керу¬вання ним сприяє повнішому, всебічнішому і глибшо¬му його пізнанню, становленню матеріалістичного світогляду, визначенню рушійних сил психічного роз-витку. Виходячи з провідних положень загальної пси¬хології, педагогічна психологія їх збагачує, доповнює, конкретизує. Спираючись на дані вікової психології, педагогічна психологія дістає можливість у виборі методів навчання і виховання, підходити генетично з урахуванням можливостей віку. Наукова розробка мети навчання і виховання, її змісту, методів, всієї технології цих процесів не може обійтись без знання і урахування вікових і індивідуальних особливо¬стей вихованців, на чому постійно наголошують не лише вчені-дослідники, а й передові педагоги-практики.