3.Взаэмозвязок навчання,виховання та розвитку. Виготський ,зона найближчого розвитку

Внутрішні закономірності виховання розкривають зв'язки та залежності між компонентами процесу виховання. Деякі автори їх визначають як часткові. Інакше кажучи, – це залежність між виховними впливами вихователів та конкретним ставленням вихованців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.

• Одна з основних внутрішніх закономірностей виховання – єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців як однієї з основних умов гармонійного формування особистості українських громадян. Виховання повинно не лише розвивати розум людини, а запалювати в ній жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним; ні щасливим, – підкреслював К. Д. Ушинсь кий. Ця закономірність виражає підхід до особистості вихованця з таких позицій:виховуючи – навчай і розвивай; навчаючи та розвиваючи – виховуй; навчаючи, розвиваючи, виховуючи – самовдосконалюйся.  Про взаємозв'язок виховання і розвитку влучно говорив Д. Локк: завдання виховання – не стільки повідомляти дітям ґрунтовне знання наук, скільки розширити та побудувати їхні душі якнайкраще, щоб вони могли оволодіти будь-якою наукою, коли візьмуться за неї.  Стосовно самовдосконалення є доречною думка Сократа про те, що виховання – справа важка, і поліпшення його умов – один із священних обов'язків кожної людини, адже немає нічого важливішого, як освіченість своя і своїх близьких.

Найбільш визначною та поширеною концепцією в педагогіці стало визначення Виготським “зони найближчого розвитку”. Спираючись на вивченнярозвитку дитини, він дійшов до аналізу того, як цей розвиток співвідноситься з навчанням, що й було поштовхом до вироблення власного бачення, тобто концепції про "зону найближчого розвитку". Виготський був переконаний, що навчання є двигуном психічного розвитку. Ці два поняття (розвиток та навчання) за Виготським мають різний зміст - "единство, но не тождество процессов обучения и внутренних процессов развития". Так розвиток є не що інше, як процес формування особистості з обов’язковим поступовим накопиченням нових якостей, характерних для людини. Навчання ж – внутрішня необхідність в процесі розвитку дитини не природних, а історичних особливостей людини. Навчання створює зону найближчого розвитку, пробуджує в дитині внутрішні процеси розвитку, які спочатку проявляються під час взаємовідносин з оточуючими, співпраці з товаришами, а пізніше стають здобутком самої дитини. За словами самого Виготського: " .Обучение и развитие ( .) связаны друг с другом с первого дня жизни ребенка". Виготський стверджував, що навчання в поєднанні з розвитком повинно весь час перебувати на рівень вище, а дитина під час цього процесу потребує постійної підтримки дорослого, оскільки осмислено копіюючи дії дорослого дитина розвивається. “Зоною найближчого розвитку” є відстань між актуальним рівнем розвитку (наявними можливостями дитини) та потенційним, коли дитина справляється з поставленими завданнями під керівництвом дорослих. Своєчасне виявлення цієї "зони" дозволяє визначити наскільки дитина готова перейти до наступного рівня навчання, оскільки кожна дитина має свої особливості відносно цього. Продуктивність навчання школяра гарантується тільки тісною співпрацею з вчителем, крім того, у цій співпраці як вчитель, так і учень мають проявляти однакову активність, що дозволить активізувати творчі сили дитини в повному обсязі. Виготський стверджував, що навчання повинно більше орієнтуватись на функції дитини, які ще повністю не сформовані, тобто “зону найближчого розвитку”, ніж на вже пройдені етапи розвитку, оскільки вони є нижчим рівнем навчання.Тільки орієнтуючись на зону найближчого розвитку, яка є критерієм розумового розвитку дитини, показником індивідуальних відмінностей дітей, навчання веде розвиток вперед, оскільки те, що знаходиться в цій “зоні” удосконалюється та переходить на рівень актуального розвитку в наступній віковій фазі. “…обучение должно ориентироваться на уже пройденные циклы развития, на свой низший порог; однако опирается не столько на созревшие, сколько на созревающие функции”. Безперечним висновком є те, що дитину потрібно навчати не тому, що вона здатна освоїти сама, а тому, чого поки ще не вміє, але в змозі освоїти з допомогою вчителя.Дослідження Виготського, який, крім всього іншого, був членом Державної вченої ради, в цій області носили актуальний характер, оскільки в той час система радянської освіти та виховання перебувала в стані перебудови. Планувалось перейти від комплексної до предметної системи навчання в школі з метою вивчення як діти засвоюють наукові поняття, предметні знання.Ще однією заслугою Виготського в педагогіці була запропонована ним вікова періодизація в навчанні – спонтанний період (раннє дитинство), спонтанно-реактивний (дошкільний) та реактивний (шкільний) - " .ребенок дошкольного возраста ( .) сам строит теории ( .), пытается объяснить целый ряд зависимостей и отношений ( .) Эта тенденция в развитии ребенка должна быть использована в процессе обучения". Виготський в деякій мірі порівнює працю педагога з працею садівника, оскільки вчитель так само вчасно має відреагувати на процеси дозрівання стадій розвитку дитини, як садівник - плодів. Свої дослідження в цьому напрямі він систематизував в “Динаміці розумового розвитку школяра у зв’язку з навчанням”.Одним з доказів впливу навчання на психічний розвиток дитини є гіпотеза Л.С.Виготського щодо системної та змістовної будови свідомості та її розвитку в онтогенезі. В його роботах принцип розвитку поєднувався з принципом системності. Вчений був впевнений, що свідомість людини представляє собою систему окремих процесів, і ні одна функція людської свідомості не може розвиватись ізольовано, а її розвиток залежить від місця в цій структурі. Звідси випливає, що центром свідомості в ранньому віці є сприйняття, в дошкільні роки – пам'ять, в шкільні –мислення. Розвиток же інших психічних процесів в кожному віці перебуває в залежності від домінування в свідомості тої чи іншої функції. Виходячи з того, що вхід в свідомість та перехід від однієї структури до іншої здійснюється через розвиток значення слова, тобто – узагальнення, Виготський дійшов висновку, що у разі, коли системний розвиток свідомості не підпадає під прямий вплив навчання, то з’являться можливість управляти розвитком узагальнення та зміною структури свідомості взагалі. З цього виходить, що навчання, формуючи узагальнення, перебудовує всю систему свідомості. Ця гіпотеза довгий час не мала експериментального підтвердження і в ній вбачався певний ідеалізм, оскільки вона, фактично, зводила розвиток до взаємодії свідомостей, а формування узагальнення через спілкування дитини з дорослим - " .Речевые структуры, усваиваемые ребенком, становятся основными структурами его мышления".