8 Питання.

ЗЯСУВАТИ ПРИЧИНИ І ПРОЯВИ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УРСР (друга пол. 1960-х – перша пол.1980-х рр.)

Історіографія. Відображення в сучасній літературі проблем економічного розвитку цього періоду важко назвати пріоритетним, публікації нечисленні. Однак вони глибоко проаналізовані в 3-му томі «Історії українського селянства». Становище сільського господарства досліджували П.Панченко («Становище українського села (60-80-ті роки), Тарас Курдя («Україна в період загострення кризи радянської системи), В.Баран і В.Даниленко («Україна в умовах системної кризи» т.13), С.Кульчицький. Важливу роль відіграє в розробці цієї проблеми створений в рамках Інституту історії України НАН Інститут селянства та його друкований орган «Український селянин». Головною концептуальною лінією є акцент на неможливості виведення з кризи однієї галузі економіки в умовах системної кризи, яка вичерпала ресурси екстенсивного розвитку.

Вказаний період був дуже суперечливим у розвитку українського с.г. Республіка залишалася найважливішим джерелом для всієї країни сировини і продовольства, однак вона недоотримувала бюджетних асигнувань, загалом більше віддавала, ніж отримувала.

Динаміка розвитку с.г. галузі була нерівномірно. Упродовж 1964-1969 рр. спостерігалися позитивні тенденції у руслі економічної реформи О.Косигіна, тоді як з 1970 р. помітно наростають застійні явища, формується механізм гальмування.

Колгоспи і радгоспи залишалися основним виробником. Організацією і контролем с.г. виробництва займалися партійні органи, міністерство сільського господарства і його управління та відділи. Сільське господарство республіки, не дивлячись на його питому вагу, порівняно з промисловістю займало другорядні позиції у фінансуванні, забезпеченні новітніми технікою і технологіями, постійно державою визискувалося. Зберігався низький рівень оплати праці, незадовільні соціально-побутові умови сільських мешканців. На 1964 рік із 9600 колгоспів 4 тисячі були збитковими.

З 1964 р. було взято курс на матеріальне стимулювання виробництва і розвиток особистих підсобних господарств. На відміну від Хрущова виділялися земельні ділянки службовцям і робітникам, скасовано указ про заборону тримати худобу в приміській зоні, колгоспи отримали право продавати селянам велику рогату худобу з колгоспних ферм. Присадибні ділянки суттєво покращили забезпечення сімей продовольством.

У 1966 р. запроваджувалася гарантована оплата праці колгоспників. Збиткові колгоспи отримували кредити від держави на оплату праці.

У 1969 р. на 3-му зїзді колгоспників ухвалений «Примірний статут колгоспів», за яким колгоспи формально одержували у своє розпорядження землю, ферми, техніку та інші споруди.

Важливе значення мали рішення березневого 1965 р. Пленуму ЦК КПРС про підвищення закупівельних цін на с.г. продукцію у 1,5 – 2 рази. Колгоспи отримали право брати кредити в банку. Понадпланова продукція оплачувалася за вищими цінами (50% від закупівельної ціни), що було істотним стимулом. Встановлювалися також тверді плани закупівлі сільськогосподарської продукції.На кінець 1965 р. обсяг валової продукції с.г. збільшився на 8%, до цього ріст становив 1,7%.

У роки 8-ї пятирічки, яку називають «золотою», УРСР мала найкращі показники у СРСР.

Найскладнішою галуззю залишалося тваринництво. Саме продукти харчування тваринного походження становили найбільш дефіцитну групу товарів.

На 1970 рік колгоспи придбали значну кількість техніки – більше 700 найменувань машин та обладнання, що обраховувалися тисячами одиниць. Проте частка ручної праці залишалася високою, особливо у тваринництві – 37%. Досить повільно відбувалася електрифікація с.г. На 1967 рік ще 150 колгоспів в Україні не були підключені до електромереж.

З 1970 р. було взято курс на спеціалізацію у с.г. виробництві – на овочівництво, зернові культури, бурякосіяння, тваринництво тощо.

Для прискорення будівництва на селі житла і господарських обєктів створювалися міжколгоспні обєднання і підприємства – будівельні, дорожні, інкубаторно-птахівничі, комбінати побутового обслуговування, міжколгоспні санаторії, будинки відпочинку тощо.

Для підвищення родючості грунтів набула популярності хімізація, однак агрономія порушувала норми використання добрив, бездумне використання забруднювало грунт і води. Виробництво міндобрив забезпечували Вінницький, Черкаський, Рівненський хімкомбінати.

Для збільшення площ орних земель у 60-80-х рр. великої популярності набула меліорація. Площі осушених і зрошуваних земель зросло удвічі до 3 млн. га. Але при цьому не завжди враховувалися рекомендації науки, що породжувало нові екологічні проблеми – підтоплені села, засолені грунти, їх ерозія. Зокрема значні втрати понесла й Полтавська область у звязку з створення штучного Кременчуцького моря.

З метою збільшення с.г. виробництва потужно діяли стимули морального заохочення – право участі у Виставці досягнень народного господарства СРСР і УРСР, удостоєння звання героя соціалістичної праці (в 1971 р. 240 нагороджених), присудження перехідних червоних прапорів, почесних звань і т.д. Зростала й оплата праці колгоспників, їх заощадження, пенсії за віком зросли до 20 карбованців. Загалом селяни стали жити порівняно заможніше.

В Україні на потреби с.г. працювали близько 100 науково-дослідних установ. У Полтаві, наприклад, засновано Інститут свинарства, відомий, без перебільшення, на весь світ.

Проте стан забезпечення необхідними продуктами населення республіки суттєво не покращився. Значна їх частка йшла на допомогу країнам третього світу, за рахунок яких КПРС планувала розширити соціалістичний табір, а також країнам Ради Економічної взаємодопомоги. Найбільш яскравим свідченням визнання кризи продовольчого забезпечення було прийняття у 1982 р. Продовольчої програми КПРС, розрахованій на 10 років. У цьому документі деталізувалися цифри і показники, яких треба було досягти. З цією метою проведена реорганізація управління с.г. У 1982 р. створені агропромислові обєднання, щоб інтегрувати с.г. і переробні підприємства і тим самим зменшити втрати сировини. Але позитивний ефект не настав.

Колгоспно-радгоспне виробництво пробуксовувало. Ні дотації, ні покриття боргів не робили його рентабельнішим. На поч. 1980-х рр. відбулося подорожчання від 35 до 150% цін на техніку, нафтопродукти, будматеріали для села. Високі ціни поглинали зароблені колгоспами кошти.

Причини такого становища полягали у тому, що с.г. базувалося на безтоварній основі. Панувало уявлення, що тільки колективна власність повною мірою відповідала інтересам міста і села. Водночас у селян наростала апатія, збайдужіння до праці, безгосподарність. Назрівала потреба радикальних змін, однак радянське керівництво не допускало їх. У с.г. як і в економіці в цілому наростала стагнація (застій). Приріст валового продукту впав з 6,7% у 1966-1970 рр. до 3,5 % у 1981-1985 рр. Продуктивність праці в с.г. була в 5 разів нижчою ніж у США.

46