36. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)

Передмова — елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, продивляючись чи вивчаючи видання. При наявності декількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення:

1) передмова видавництва;

2) передмова редактора;

3) передмова автора до перекладного видання;

4) передмова автора до оригінального видання.

Вступна стаття — частина апарату видання, в якій розкривається значимість книги в цілому, її зв'язок з життям, дається її коротка оцінка, відомості про автора, характеристика основних етапів його творчості, епохи.

Присвята — напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить.

Епіграф (від грецького epigrahe — напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньої літератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.

норма (поліграфія) - скорочена назва видання чи номер замовлення чи прізвище автора, розташоване зліва на нижньому полі першої сторінки видання кожного друкарського аркуша видання

сигнатура – порядковий номер друкарського аркуша видання, який розташовано у внутрішньому куті нижнього поля першої сторінки видання кожного нового аркуша перед нормою, та повторювано з зірочкою на третій сторінці видання цього аркуша.

37. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо

Друкарська система вимірів Дідо в основі своїй має пункт (нім. pinkt — крапка) – один pt дорівнює 0,3759 мм.

Друкарська англоамериканська система вимірів в основі своїй має «пойнт» (від англ. point— крапка) – один p дорівнює 0,35 мм (або 0,94 pt в системі Дідо).

В основу вимірювань друкарських шрифтів покладені система Дідо, поширена в Європі і прийнята в Росії, і так звана англо-американських система або система Піка. І в тому, і в іншому випадку основною одиницею виміру є друкарський пункт, рівний у системі Дідо 0,376 мм, а в системі Піка - 0,352 мм.

Величина шрифту в наборі виражається в кеглях. Розмір кегля визначається в пунктах.

кегель шрифта – розмір шрифта в друкарській системі вимірювання, що визначається відстанню між верхньою і нижньою стінками літери. Ще в часи металевого набору у складачів склалося професійне найменування кеглів різного розміру:

кегль 6 пунктів – нонпарель,

кегль 8 пунктів – петит,

кегль 9 пунктів – Боргес і т.д.

38. Причини виникнення логічних помилок.

Логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.

Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.      Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави.      Формально-логічні закони - це закони правильної побудови і зв'язку думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість.

 Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.      Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки б разів вона не висловлювалася. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде вже інша думка.      Закон тотожності у вигляді формули записується так: А є А, абоА=А.

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:      1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття повинні вживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; у крайньому разі одне з них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: "Петренко є співучасником даного злочину", "Петренко не є співучасником даного злочину". Одне з цих суджень обов'язково хибне.

 Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний.

 Закон виключеного третього формується так: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечні судження.      Із закону виключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечні судження і визнавати істинним якесь трете судження.      Згідно з законом виключеного третього, із хибності одного суперечного судження неодмінно випливає істинність другого і тому не може бути істинним якесь третє судження, окрім двох суперечних суджень.

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

     Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована.

Довести ту чи іншу думку - означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є такі інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливає істинність даної думки.      Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як із підстави, називається логічним наслідком.

     Думка, яка наводиться як достатня підстава, у свою чергу, має достатньою підставою третю думку, котра теж має достатню підставу, і т. д. Де ж межа обґрунтування? Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення і принципи науки. Те чи інше положення вважається обґрунтованим, якщо ми пошлемося на очевидні факти або на закони, аксіоми чи положення науки, з яких неодмінно випливає істинність нашого положення.