11.Інтернаціоналізація та мпп.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

МПП охоплює міжнародну спеціалізацію та міжнародну кооперацію.

Міжнародна спеціалізація – це відокремлення і створення підприємств чи галузей для випуску однорідної продукції.

Міжнародна кооперація – це добровільне об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних галузях господарювання.

Розрізняють предметну, по детальну і технологічну спеціалізацію.

Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток таких форм міжнародної кооперації як: міжгалузевої, внутрішньогалузевої та окремих підприємств.

МПП розвивається за 2-ма напрямами: вертикальний і горизонтальний.

Вертикальний спостерігається тоді, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробництвами компонентів, які поєднуються у техніко і технологічно складному виробі.

Горизонтальний і вертикальний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний ( між крупними групами галузей), частковий, тобто відокремлення крупних галузей на менші галузі підгалузі і одиничний, тобто внутрішньогалузевий поділ та поділ всередині підприємств.

Міжнародна кооперація передбачає спільну розробку науково – технічної проблеми, обмін науково – технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій та ноу-хау, обмін вчених тощо.

Фактори, що впливають на кооперацію країн:

1. географічне положення та природно – кліматичні умови;

2. ресурсні можливості;

3. досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

4. історико – культурні обставини;

5. історичні традиції та досвід.

МПП поглиблюється завдяки:

1. дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин;

2. загострення конкурентної боротьби на внутрішньому ринку;

3. появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили та використання іноземного капіталу;

4. організація виробництва товарів за кордоном.

Економічні вигоди, отримані країнами спонукають їх до участі у міжнаціональному ПП. У процесі інтеграції виробництва.

Інтернаціоналізація – це процес створення і поглиблення стійких зв’язків між підприємствами різних країн чи окремими країнами. Виділяють інтернаціоналізацію виробництва та інтернаціоналізацію капіталу.

Інтернаціоналізація виробництва проявляється у:

1. зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів з різних країн;

2. використання у виробничому процесі іноземних факторів виробництва

3. розширення виробництва за межі національних кордонів.

Інтернаціоналізація капіталу – це процес об'єднання капіталів з різних країн і використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств. Цей процес проявляється у експорті – імпорті позичкового і підприємницького капіталу.

12.Форми інтеграції у світове господарство.

Форми і механізми інтеграції у світове господарство сьогодні еволюціонували шляхом формують нові центри економічної інтеграції, до яких входять близькі за культурно – історичними традиціями країни: Зх. Європа (ЄС – 27 країн), Пн.Америка (НАФТА - Зона вільної торгівлі між США і Канадою і Мексикою), Азіатськотихоокеанські ценри розвитку (АТЕС).

Міжнародна економічна інтеграція – це переплетіння національних господарств 2 чи більше країн та проведення ними узгодженої міждержавної торгівельної економічної політики.

Найпростішою формою ек. інтеграції є преференційна торгівельна угода, вона передбачає встановлення нижчих торгівельних бар’єрів у відносинах між членами об'єднання у співробітництві з 3-ми країнами.

Наступною формою інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торгового обміну між учасниками зони, але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар’єри по відношенню до не членів об'єднання. Принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватись як до всіх так і до обмеженого кола товарів.

3-ю формою вважається митний союз, який передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень у торгівлі між членами союзу, але й створення спільної системи захисту від імпорту з 3-х країн у формі єдиного зовнішнього тарифу.

4-м рівнем економічної інтеграції є спільний ринок у межах якого крім вільної торгівлі товарами та послугами створюються умови для вільного переміщення факторів виробництва (міграції капіталу і робочої сили).

Найскладнішою формою вважається економічний союз. Він являє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику причому цей процес охоплює грошово – кредитні, податкові та соціальні аспекти. На основі економічного створюється і політичні союзи, у яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.

Послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш раціональне використання економічного потенціалу країни.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок зниження цін на товари та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн – учасниць на пріоритетних програмах соціально – економічного розвитку. У зрілих інтеграційних угрупуваннях інструменти забезпечують контроль економічної безпеки.