- •Лекція 10: школа і педагогічна думка другої половини хх століття план
- •1. Основні напрямки реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття
- •Введення в зміст навчання інтегративних курсів
- •Запровадження диференціації навчання
- •4. Удосконалення трудової підготовки і професійної орієнтації
- •5. Гуманізація виховання, використання нових форм організації самоуправління: рада учнів, шкільні ради
- •2. Школа України після Другої Світової війни
- •3. Педагогічна спадщина видатного українського педагога в.О.Сухомлинського
- •4. Відродження національної системи виховання і педагогіки в період становлення незалежності України
Лекція 10: школа і педагогічна думка другої половини хх століття план
Основні напрями реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття.
Школа України після другої світової війни. Здобутки і прорахунки в розвитку шкільництва і педагогіки України в 1950 - 1980 роках.
Педагогічна спадщина видатного українського педагога В.О.Сухомлинського.
Відродження національної системи виховання і педагогіки в період становлення незалежності України. Відкриття нових типів навчально-виховних закладів.
Література:
Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академія, 2000. – С. 480 – 489; 528 – 540.
Волкова Н.П. Педагогіка – К.: Академія, 2001. – С. 521 –526; 566 – 575.
Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики. – М., 1999. – С.230 – 239.
Любар О.О. Історія української педагогіки. – К., 1999. – С. 292 - 329.
Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. ( за ред. М.Д.Ярмаченка) – К.,1994.
Джуринский А.Н. Реформы зарубежной школы: Надежды и действительность. – М.:Знание,1989.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.,1997 – С. 349 – 366.
Додаткова література:
До 80-ти річчя выд дня народження Василя Сухомлинського (зібрання статей) //Початкова школа, 1998 - №9.
Спогади про Сухомлинського / Упоряд. С.П.Заволока. – К., 1990.
Тартаковський В. Повесть об учителе Сухомлинском. – М.,1972.
Сухомлинський об воспитании. (сост. С.Соловейчик). – М.,1973.
Соловейчик С. Час ученичества. – М., 1972. – С.237 – 350.
Григорьев К., Хандрос Б. Павлыш – продолжение легенды. – М., 1976.
Дзеверін О. Видатний радянський педагог. (Передмова).- в книзі: В.О.Сухомлинський. Вибрані твори. – К.,: Радянська школа, т.1. – С.7 – 52.
1. Основні напрямки реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття
У розвитку освіти країн Західної Європи і США у другій половині XX століття відбувається удосконалення попередніх тенденцій:
збільшення терміну обов’язкової безкоштовної освіти до 8 - 10 років (Англія - 10 років, Франція, Німеччина - 8 років, Японія - 9 років);
демократизація початкової школи як обов’язкової, єдиної, безкоштовної та збільшення терміну початкового навчання. (Англія - 6 років, Франщя - 8 років, Німеччина - 8 років, США - 6 - 8 років);
розвиток різних типів середньої школи як елітарної (станової).
У 60-тих роках повільна перебудова освіти і нові вимоги науково-технічної революції (перехід від індустріального до інформаційного суспільства) прийшли в гостру невідповідність. Школа перестала готувати необхідного суспільству і державі кваліфікованого робітника і громадянина.
На початку 60-тих років вийшла книга американського педагога А.Трейсі “Що знає Іван і не знає Джон” (1960 рік). У ній висвітлюються переваги радянської системи освіти над американською. Поява книги була пов’язана із запуском першого радянського космічного апарату, так званим “супутниковим шоком”. У ній писалось “Коли американський учень 4 класу вчиться читати 1.500 слів за своїми книгами для читання, радянський четверокласник вже володіє 10.000 слів і підготовлений до того, щоб окинутися в історію, географію, природознавство”. Успіхи радянської школи американські дослідники пов’язували в першу чергу з вивченням предметів фізико-математичного циклу.
У системі освіти розвинених зарубіжних країн західні педагоги критикували гуманітарний нахил змісту освіти, абстрактний характер знань, умінь і навичок, педоцентричну спрямованість. У США посилились гасла: “Догнати росіян із підготовки тренованих мозків”.
Зниження рівня освіти стурбувало широкі кола громадськості і сприяло появі таких відомих документів, як доповідь американського уряду “Нація в небезпеці”. У ній перед педагогами було поставлене запитання “З якими знаннями ввійдуть у XX століття наші діти?” Уряди провідних кран світу відреагували проектами реформ: “Освіта для XXI століття” (ФРН), “Освіта американців у XXI столітті” (США), “Освіта майбутнього” (Франція), “Модель освіти” (Японія) та інші.
У 60 - 80 роках більшість розвинених країн відзначені “епідемією реформ” у галузі освіти, яка отримала назву “вибуху освіти”. В освіті відбуваються певні зміни:
1. Продовження терміну навчання (у Великобританії до 11 років, у Франції до 10 років).
У 1989 році Національна академія вчителів відзначила, що професії майбутнього потребують більш високого рівня освіти. Нові види зайнятості, створені між 1984 і 2000 роками, у середньому вимагають 13,5 років навчання та підготовки спеціалістів, здатних до продовження освіти, готових легко адаптуватися до нових потреб виробництва.
2. Демократизація середньої ланки освіти. Перетворення середньої школи із елітарної в масову, а тому і зміна характеру навчання в ній:
поділ навчальних предметів на базові (обов’язкові) та додаткові (за вибором).
У 1961 році у США було запропоноване обов’язкове навчання з п’яти напрямів:
англійська мова і література (4 роки);
математика (4 роки);
природознавство (3 роки);
соціальні науки (3 роки);
комп’ютерна техніка (півроку).
Кожний базис включав декілька частин. Так базис “математика” складався із алгебри, тригонометрії, діловиробництва та застосування комп’ютерів.
Одночасно розроблялись і практикувались програми поглиблених чи полегшених курсів (елективні).
В Англії до обов’язкових предметів входили:
англійська мова і література;
математика;
релігія;
фізкультура.
На них відводилось більше 50% навчального часу. Інша половина часу була зайнята обов’язковими предметами за вибором, які пропонувалися у вигляді “пакетів”, що включали декілька навчальних курсів гуманітарного, природничого та математичного змісту.
Тенденція поєднувати базове і додаткове навчання характерні і для шкіл Німеччини, Франції, Японії. Наявність “базисів” означало скорочення об’єму обов’язкової підготовки. Воно мало певні наслідки:
обмеження обов’язкової програми і посилене вивчення окремих дисциплін дозволяє глибше засвоїти навчальний матеріал, знизити навантаження;
зменшення обов’язкових загальноосвітніх дисциплін і збільшення спеціальних курсів призводить до погіршення систематичної базової освіти, що не дозволяє великій кількості учнів отримати повну середню освіту