Лекція 2.

ТЕМА: ПОХОДЖЕННЯ

Виховання у первісному суспільстві

(3-2 млн. років назад - 3 тис. років до н.е.)

ПЛАН

1. Характер виховання у первісному суспільстві.

2. Якісні зміни у вихованні в період розпаду первісного суспільства.

3. Особливості виховання праукраїнців. Трипільська культура.

Література:

1. Фіцула М.М. Педагогіка. – М. 2000. – С. 446 – 451.

2. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – С.477 – 480.

3. Розвиток народної школи і педагогічної думки на Україні. (за ред. М.Д. Ярмаченка) - К.: Радянська школа, 1991.

4. Історія педагогіки (за ред. М.С. Гриценка) - К.: Вища школа, 1973 р., С. 9-11; 119-120.

5. История педагогики (под ред. Н.А. Константинова). - М.: Просвещение, 1982, С. 6-9; 141.

6. Любар О.О. Стельмахович М.Г. Історія української педагогіки – Київ, 1999, С. 11-28; 50-73.

Додаткова література:

1. Корнетов Г.Б. «У истоков воспитания (Педагогика и народное воспитание за рубежом. Зкспресс-информация). Выпуск 12. -М., 1991.

2. Очерки истории школы и педагогики за рубежом (под ред. К-И. Салимовой). - М.: Просвещение, 1989.

3. Любар 0.0. Історія педагогічної думки, освіти в Україні. Част. 1. Дохристиянський період. - К., 1991.

1. Характер виховання у первісному суспільстві

Первісне суспільство – тривалий етап розвитку людства, який продовжувався більше сотні тисяч років.

У своєму розвитку первісне суспільство поділяється на 3 етапи:

• первісне стадо ( від найдавніших часів до 200 тисяч років тому ),

• родові община ( 40 – 7 тисяч років ),

• розпад первісного ладу ( 7 – 6 тисяч років ).

У період ( первісного стада ) відбувається дозрівання людини як розумної істоти. Жодних організованих форм виховання на цьому етапі не існувало. Виховання було стихійним (природнім) та тісно включеним у повсякденну діяльність людини через присвоєння дарів природи. Тому виховання носило безпосередній наслідувальний характер. Цей період називають невідокремленим періодом виховання.

Із появою родового устрою ( рід та плем’я ) відбуваються зміни у виховані. Воно стає суспільним явищем.

Первісне виховання (40 тис. - 8 тис. р. до в. е.) носило природний характер.

Мета виховання: безпосередня підготовка до життя.

Зміст виховання:

• ознайомлення із способами виготовлення і використання знарядь праці;

• формування фізичновитривалої, мужньої, спритної людини;

• засвоєння норм і правил суспільної поведінки;

• засвоєння духовної культури: обрядів, традицій, звичаїв, ритуа­лів, вірувань.

Організація виховання:

1. відбувалося в повсякденній діяльності і спілкуванні через залучення до праці, полювання, спорудження житла;

2. рівне виховання: всі діти і підлітки набувають рівнозначних знань, необхід­них для самостійного життя; існує різниця лише між вихованням дівчаток і хлопчиків;

3. єдине колективне виховання: діти спільні, вони належать племені та роду, тому слідкувати за ними повинен був кожний член роду, контроль здійснювався общиною. Ще не виділяються люди, які спеціально займаються вихованням. Наявність старців, які в силу своїх фізичних можливостей менше інших були зайняті працею, але в той же час мали великий досвід, закріпило за ними функцію виховання. Але старці не були “професійними” вихователями.

4. традиційне: орієнтувалося на відтворення існуючих традицій, звичаїв, ритуалів, обрядів, а не на створення нових.

Перший спеціально організований засіб виховання - ініціації. Ініціації (лат посвята) - це обряд, церемонія посвяти в рівноцінні члени колективу. Він включав систему спеціальної підготовки (розумової, моральної, фізичної, релігійної, сексуальної) до дорослого життя і складався із декількох етапів, що тривали протягом певного часу. В історико-педагогічному значенні обряд ініціації - це історично перша форма організованого виховання, яке відбувається не в процесі повсякденного життя, а в межах спеціального суспільного інституту. Тому ініціації - попередники шкіл. Цей обряд існує і зараз у багатьох країнах ( Наприклад, Японія, Польща та інші).

Методи виховання:

• наслідування в практичній діяльності: В основі такого навчання трудо­вій діяльності - дія за прикладом. Для нього характерно, що практичні знання засвоювались не шляхом їх осмислення, а через повторення і копіювання. Спочатку пов­на дія виконувалась разом, а потім - самою дитиною.

• навіювання - неосмислене сприйняття знань, досвіду, норм поведінки, сприйняття на віру. Воно відбувалося через засвоєння традицій, ритуалів, звичаїв, обрядів і первісних вірувань, обов’язкове дотримування табу. Значну роль відігравали дитячі ігри та усна народна творчість ( народні казки, легенди, міфи, прислів’я, загадки).

• Заохочення та застереження з повною відсутністю фізичних покарань.

Результат виховання: висока ефективність первісного виховання, що означає значну відповідність мети результатам вихо­вання при відсутності покарань, передусім фізичних. Цей феномен унікальний. Історія людства далі ніколи не знатиме нічого подібного.