Лекція 3.

Тема: виховання, школа і педагогічна думка стародавнього світу ( з тис. До н.Е. - V ст. ) план

1. Виховання і школа в країнах Стародавнього Сходу, Греції, Риму.

2. Філософські та ораторські праці про виховання, школу, методики навчання, вимоги до вчителя.

3. Виховання і освіта першоукраїнців. Скіфське царство і грецькі міста-колонії.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Фіцула М.М. Педагогіка – К.: Академія, 2000. – С. 451 - 460.

2. Волкова Н. П. Педагогіка. К.: Академія, 2001. – С. 529 – 535.

3. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (за ред. М.Д.Ярмаченка) - К.: Радянська шкода, 1991.

4. Історія педагогіки (за ред. М.С.Гриценка) - К.: Вища школа, 1973 р.. с. 11- 18.

5. История педагогики (под ред. Н.А.Константинова) - М.: Просвещение, 1982, с. 9 - 19.

6. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики.- М.: Просвещение, 1981. с. 5-45.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА.

1. Зейлигер-Рубинштейн Е.И. Очерки по истории воспитания й педагогіческой мысли. - Л., Х978. - с. 5 - 16.

2. Очерки истории школы и педагогики за рубежом (под ред. К.И.Салимовой) – М.: Просвещение, 1989.

3. Любар 0.0. Історія педагогічної думки і освіти в Україні. Частина 1: Дохристиянський період. - К., 1991.

1. Виховання і освіта в країнах Стародавнього Сходу, Греції, Риму

У перших державах Стародавнього світу (Стародавній Схід, а згодом і Греція та Рим) відбуваються зміни в вихованні та освіті.

Передусім змінюється мета виховання: від забезпечення безпосередньої підготовки до життя і засвоєння практичного досвіду вона пов’язується з потребами самої держави. Освіта є одним із важливих засобів збереження держави, тому і мета виховання полягає в підготовці необхідного і відданого державі громадянина. Першим державам Стародавнього Сходу необхідна була достатня кількість писарів для потреб економіки та управління. Ця потреба обумовлювала і мету виховання: оволодіння писемністю і формуван­ня відданого державі громадянина. Держава, для збереження і розвитку якої велику роль відігравала війна (мова йдеться про Спарту), вимагала виховання мужності, зневаги до рабів, підкорення особистих інтересів потребам держави. В Афінах з більш демокра­тичним соціальним і політичним життям, з високим рівнем культури формувався ідеал естетично досконалої людини.

Зміни відбуваються і в організації виховання. Передусім отримує педагогічний розвиток сімейне виховання, яке виникло в первісному ладі. Це обумовлювалось зростанням економічної самостійності сімей, затвердженням традицій наслідуванням дітьми соціального положення і зайнятості своїх батьків. Сімейне виховання починається контролюватись державою через закони, регулятиви. Це Закони вавілонського царя Хаммурапі (п.п. ІІ тис. до н.е.), “Книга притч іудейського царя Соломона” (поч. І тис. до н.е.), Закони Солона (640-559 до н.е.). У них становились вимоги до сімей з приводу виховання дітей. За законами Солона батько обов’язково повинен піклуватись про навчання власних дітей ремеслу. Якщо він не вивчить дитину ремеслу, підкреслювалось в них, то вона може не доглядати за ним у старості. У регулятивах вказувалось, що виховання – це обов’язок батьків.

Підготовка молоді до життя тісно пов’язана з державою. Державні постанови, закони включали вимоги до системи освіти, формулювали завдання, мету освіти, виділяли певних осіб і здійсню­вали контроль над освітою.

З появою перших держав утворюються спеціалізовані заклади для підготовки дітей. Перші із них були засновані в Месопотамії (Вавилон) і Єгипті (близько трьох тисяч років до н.е.) та називались будинками табличок (Вавилон) або будинками писарів (Єгипет). Значно пізніше використовують слово школа (схоле), яке в перекладі з давньогрецької мови означає місце для дозвілля, відпочинку.

Основні причини організації перших шкіл:

1. Накопичення знань і поява необхідності в спеціальному навчанні. Сімейне виховання вже не забезпечує потреб сус­пільства в освічених працівниках, які вміють читати і писати, володіють основам математики і астрономії, знають закони і основи релігії.

2. Оформлення перших держав. Для чіткої організації держав­ного апарату необхідні службовці, які знають закони, господарчу справу, вміють вести записи.

3. Становлення та розвиток писемності. Оволодіння давніми системами письма дуже складний процес, який вимагав спеціального довготривалого навчання. Так в Єгипті писали ієрогліфами - знаками-малюнками, яких налічувалась більше 750 знаків. У Вавілоні використовували клинопис - видавлювання гострою паличкою клинів, яких існувало майже 1000 знаків.

Навчальні заклади для підготовки молоді тісно пов’язані з держа­вою: майже всі вони знаходяться при храмах, в державних закладах. Навчання дітей і контроль над школою здійснюють державні чиновники.

У Стародавньому світі виділяють давньосхідну систему освіти (Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) та давньогрецьку (Греція, Рим).

В основі давньосхідної системи освіти повторення минулого, наслідування, оволодіння писемністю. У цілому вона характери­зується однобічністю. Давньогрецька система запропонувала ідею гармонічно розвиненої особистості, у цьому виявляється її різно­бічність та вперше сформульована ідея індивідуального розвитку: постійного вдосконалення, прагнення до ідеалу.

У давньогрецкій системі виховання виділяють спартанське, афінське та римське виховання.

Спартанське виховання було спрямоване на виховання воїна і відданого державі громадянина. Його основні ознаки:

• державний характер освіти. Школа єдина та обов’язкова для всіх дітей;

• фізичний розвиток особистості як воїна (однобічність);

• пригнічення індивідуальності;

• велика увага надавалась фізичному розвитку жінки.

В основі афінського виховання лежав ідеал естетично розвиненої особистості, що вміла декламувати, співати, грати, танцювати, мала естетично красиве тіло. Вперше поставлено мету всебічного розвитку особистості (калокагатії, що включала розумовий, моральний, фізичний та естетичний розвиток). Його основні ознаки:

• приватний характер шкіл. Існують різні типи шкіл залежно від майнового стану афінян (граматична, музична, кіфариста, гімназична);

• всебічний розвиток особистості при провідній ролі естетич­ного (різноманітність);

• розвиток індивідуальних якостей особистості і використання їх на користь держави.

Римське виховання було спрямоване на виховання оратора і відданого державі громадянина:

• приватний характер шкіл, які знаходяться під контролем держави;

• гуманітарна (філологічна) освіченість оратора як державного службовця.