16 Лексикологія

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

[ред.]

Історія

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте, як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

[ред.]

Розділи лексикології

власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

семасіологія — наука про значення слів.

ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

ономастика — наука про власні назви. Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:

антропоніміка — наука про імена людей.

топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.

гідроніміка — наука про назви водоймищ.

теоніміка — наука про назви божеств.

астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.

зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).

лексикографія — наука про укладання словників.

Слово — це найважливіша структурно-семантична одиниця мови, що являє

собою єдність звукового чи графічного знака і значення. Із слів

складаються речення — основний засіб вираження думки. Усі слова, що

вживаються в якійсь мові, становлять її лексику (від грецьк. lexis —

слово), або словниковий склад.

Найважливіша функція слів — називна. Слова можуть називати предмети,

явища, ознаки, дії і стан тощо. Співвіднесеність слова з певним

поняттям, явищем дійсності називається лексичним значенням слова.

Наприклад, слово росинка є назвою поняття "крапля води", слово пресумний

означає "дуже сумний", лексичне значення слова роз'яснювати словник

визначає як "робити що-небудь ясним, зрозумілим; пояснювати".

За характером співвіднесеності з дійсністю слова поділяються на

повнозначні й службові. Усі повнозначні слова — іменники, прикметники,

займенники, числівники, дієслова, прислівники — мають лексичне значення,

доповнене граматичним. На відміну від інших повнозначних слів займенники

не називають, а вказують на значення, що даються в інших словах.

Смисловою специфікою займенників є загальність, абстрактність. Значення

займенників залежить від значення того слова, на яке вони вказують чи

замість якого вони вживаються. Отже, у висловлюванні будь-який займенник

(наприклад, він, дехто, хто-небудь, ніхто, всі) набуває цілком

конкретного змісту.

Службові слова — прийменники, сполучники, частки — позбавлені предметної

відповідності, не називають предметів, явищ, ознак тощо, наприклад: на,

від, за, проти, і, а також:, мов, але, щоб, не, ні, б, нехай. Вони

вказують на залежність між повнозначними словами і

вживаються для зв'язку між словами, реченнями або надають різноманітних

відтінків значенню слів чи всьому реченню. Як назва слово може

співвідноситися і з конкретними предметами, ознаками, діями: палац,

парк, зелений, твердий, проводжати, голосно, і з такими явищами, які не

можна сприймати почуттєво: бачити, чути і под., рішучість, впевненість,

дуже, занадто, можна.

Значення слова містить не лише вказівку на дійсність, а й ставлення

мовця до дійсності. Тому значення слова часто включає й оцінний момент,

а слово набуває того чи іншого емоційного забарвлення. Наведемо приклади

слів, у яких на лексичне значення накладається оцінне: ручисько,

рученька, Катруся, Івасик, дідусь, дідуган, варнякати, грудомаха тощо.

Слова української мови поділяються на однозначні та багатозначні. Слова,

що мають одне значення, називаються однозначними. Такими словами є,

наприклад, іменники: прейскурант — "офіційний довідник цін на товари й

послуги", дендрологія — "розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини",

толь — "покрівельний та гідроізоляційний матеріал, застосовуваний у

будівництві". Однозначність є характерною ознакою термінів будь-якої

галузі.

Лексичне значення

Лексичне значення — історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.

Лексичне значення є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Наприклад, слово «обличчя»- передня частина голови людини. Також існує конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний

Відношення слово-предмет

Однозначні та багатозначні слова

У словниковому складі сучасної української літературної мови є слова, які у будь-якому контексті мають лише одне значення. Такі слова називаються однозначними. Так, наприклад, слово стілець називає лише один предмет і має одне значення — меблі для сидіння зі спинкою. Слово субота теж має одне значення — шостий день тижня і т.ін. Переважна більшість слів української мови — багатозначні. Властивість слова вживатися у різних контекстах з різними значеннями називається багатозначністю або полісемією. Багатозначні слова можуть мати кілька значень, одне з яких пряме (первинне), а інші

— (за подібністю) — переносні (вторинні). Так, слово поле в сучасній українській мові вживається у таких значеннях:

- рівнина, простір: По діброві вітер віє, гуляє по полю;

- оброблена під посів земля: пшеничне поле;

- великий рівний майданчик, спеціально обладнаний і призначений для чогось: футбольне поле;

- робота, дослідницька діяльність: поле діяльності;

- простір, у межах якого проявляється дія якихось сил: магнітне поле, електричне поле;

- галзь діяльності, нива: поле науки;

- чиста смуга упродовж краю зошита, у книзі: широкі, вузькі поля;

- край капелюха: капелюх із загнутими полями;

- місце, де відбувався бій: поле битви;

- простір, охоплений зором: поле зору;

- фон під візерунком: червоні квіти на чорному полі.

Із наведених вище багатьох значень слова поле прямим буде значення рівнини, простору, а інші — переносні, оскільки вони набуті пізніше.

Як же виникають нові значення слів? Слово, називаючи якесь поняття, спершу виявляє в ньому одну найістотнішу ознаку, а згодом ця ознака переноситься й на інші, подібні явища. Так іменник земля спочатку називав грунт, згодом його лексичне значення розширилось і слово земля почало означати ділянку, материк, батьківщину, планету, тобто із багатьох значень речовина, ґрунт — основне (пряме), а решта значень — переносні (непрямі). Переносні значення семантично пов’язані з основним і ґрунтуються навколо нього, але ступінь їхньої близькості до основного поняття неоднаковий. Так, із багатьох наявних значень слова поле значення у сполученнях поле ді­яльності і поле науки — найдальші від основного.

Омоніми — слова, різні за значенням і однакові за звучанням. Наприклад, слово губа у різному контексті має різне значення. У словосполученнях пухлі губи, тонкі губи — це рухомі шкірно-м’язові складки, що утворюють край рота; у словосполученні Онезька губа — назва затоки; у словосполученні сидіти на губі — це слово має те саме значення, що й гауптвахта. Слово кущ — це деревоподібна рослина без головного стовбура: кущ шипшини. Але у словосполученні школи районного куща воно має значення групового об’єднання навчальних закладів. Так само слово заєць — тварина класу гризунів з довгими вухами, але у словосполученні їхати зайцем має вже зовсім інше значення — безбілетний пасажир. У наведених прикладах слова губа, кущ, заєць однаково звучать у різних контекстах, але в тих же контекстах мають різне значення, тобто виступають омонімами. Не у всіх випадках можна чітко розрізнити омоніми та багатозначності слова, що пояснюється розвитком багатозначності слова і подальшою появою омонімів: ручка кулькова і ручка в дитини.