- •1 Поняття про мову і її функції
- •12 Правопис префіксів
- •13 Правопис слів іншомовного походження
- •15 Мова ы мовлення
- •16 Лексикологія
- •17 Синонім
- •18 Пароніми
- •19 Активна і пасивна лексика української мови
- •20 Склад української лексики за походження
- •23 Словник
- •24 Фразеологія
- •25 Фонетика
- •27 Класифікація голосних звуків
- •28 Приголосний звук
- •29 Фонеми в мовленнєвому потоці
- •3 Літературна мова
- •30 Транскрипція і транслітерація
- •31 Чергування голосних
- •34 Наголос
- •35 Орфоепія
- •36 Морфеміка
- •37 Словотвір
- •40 Морфологічні способи творення слів
- •42 Граматика
- •45 Загальні відомості про категорію роду іменників
- •4 “Роль т.Г.Шевченка
- •46 Структура категорії відмінка іменника
- •§ 48. Орфографічні правила переносу
- •5 Українська мова – державна мова України.
- •51 § 74. Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини
- •52 Прикметник
- •53 Ступені порівняння прикметників
- •6. Графіка
- •7 Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •8 Пергамент: особливості виготовлення і використання, відомі пам'ятки
34 Наголос
Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, шо виявляється тільки в слові.
Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наголосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначений, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: дав-ноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний, нижче згаданий, перед бачити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані парами слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоплення) і захвйт (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський (від лікар) і лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний (який походить від чогось) — різні, на шо й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний вид мають дієслова насипати і насипати.
Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересуватися: голова — голови — голови — голів, казати — кажеш — кажу.
Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.
Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в наголошуванні слів.
1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читйння, визнйння, видання, пізнйння, послання.
Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.
2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка — вказівки, учителька — учительки, ластівка — ластівки, голка — голки, писанка — писанки] але: родичка —родички, сусідка — сусідки, верхівка — верхівки.
3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.
У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: вузько, легко, мілко.
4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо» «несете»); ідемб, ідете (а не «ідбмо», «ідете»); підемо, підете; будемо, будете; гуркдчемо, гуркочете; гуркотиш} , гуркотите; залишимо, залишите.
5. Треба запам'ятати наголос у таких словах: агент, бюлетень (множина: бюлетені), кулінарія, випадок, діалог, документ, засуха, монолаг, їм 'я, катаабг, некролог, експерт, жевріти, квартал, кілометр, колія, компроміс, кропива, мережа, одинадцять, ознака, оптовий, партірі пасквіль, пеня, перепис, перепустка, піна, предмет, прйятель, приятелька, разом, рукопис, середина, сільськогосподарський, спина, співробітник, титульний, урочистий, феномен, цемент, центнер, черговий, чотирнадцять, шофер.
6. У багатоскладових словах, крім основного, є ще побічні інаголоси, які розташовуються через один або два склади від основного: переробити, винагороджувати, безперечний, задоволений, подорож. Побічний наголос на дає українській мові особливої співучості, плавності. У прискореному темпі мовлення він чується слабко, в уповільненому — сильніше. Особливо виразно такий наголос чується в складних словах: синьо-жовтий, гірничоддбувнйй, новобудова.