- •1.Стаття 10. Закон про мови і Державна програма розвитку мов в Україні. Зміст і значення цих державних документів.
- •2.Нова укр.Літ.Мова на загальнонародній основі. Роль і.П.Котляревського та т.Г.Шевченка в історії розвитку сучасної укр.Літ.Мови.
- •4.Діалектне членування суч.Укр.Мови.
- •5.Системні відношення у лексиці (парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні, гіпонімічні, партитивні, еквонімічні). Екстенсіонал та інтенсіонал словесного знака.
- •6.Слово і його ознаки. Лзс. Типи лз. Структура лз.
- •7.Полісемія. Типи полісемії. Типи відношень між лсв багатозначного слова. Моносемія.
- •8.Омоніми, типи омонімів, міжмовна омонімія.
- •13.Фонетика, її завдання. Сегментні та суперсегментні фонетичні одиниці.
- •14.Аспекти вивчення звуків мови. Система голосних та приголосних української мови, їх класифікації.
- •15.Фонема, її функції. Варіанти фонем. Фонетична та фонематична транскрипція. Фонема і звук.
- •16.Асиміляція та дисиміляція. Їх різновиди. Наслідки цих процесів в українській мові (орфографії та орфоепії). Асимілятивне подвоєння звуків, відбиття цього явища на письмі.
- •17.Позиційні та історичні чергування голосних звуків в українській мові (/о/, /е/ з /і/; /е/, /о/ з о; /е/ з /о/ після шиплячих та /й/; /о/ з /оу/; /е/ з /еи/; /и/ з /ие/ та ін.).
- •18.Позиційні та історичні чергування приголосних звуків в українській мові (/г/, /к/, /х/ із /з’/, /ц’/, /с’/; /г/, /к/, /х/ із /ж/, /ч/, /ш/ та ін.).
- •19.Основні правила української орфоепії. Українська графіка. Принципи українського правопису. Українська пунктуація. Класифікація розділових знаків.
- •20.Морфеміка. Предмет її вивчення та завдання. Поняття про морфеми, морфи, аломорфи та варіанти морфем. Класифікація морфем.
- •21.Історичні зміни в морфемній структурі слів: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.
- •22.Словотвір. Предмет його вивчення та завдання. Мотивуюча база і дериват. Критерії мотивації.
- •23.Способи поєднання морфем. Морфонологічні явища.
- •24. Способи словотворення.
- •25.Словотвірний тип. Поняття про словотвірне значення.
- •30.Іменник: визначення, поділ на лексико-граматичні розряди.
- •31.Рід іменників, засоби його вираження. Рід незмінюваних іменників іншомовного походження та іменників-абревіатур. Іменники подвійного та спільного роду.
- •32.Категорія числа іменників. Засоби її вираження. Однинні та множинні іменники.
- •33.Категорія відмінка іменників. Засоби вираження відмінкових граматичних значень.
- •36.Прикметник: визначення, граматичні категорії, синтаксичні функції. Розряди за значенням. Ступені порівняння. Відмінювання. Типи за характером закінчення.
- •37.Займенник: визначення, особливості лексичного значення, морфологічні особливості, синтаксичні функції. Розряди займенників, їх граматичні ознаки.
- •38.Числівник: визначення, поділ на розряди. Особливості відмінювання кількісних числівників один, два-чотири, п’ять-десять, п’ятдесят-вісімдесят, сорок, дев’яносто, сто, двісті-дев’ятсот.
- •39.Дієслово: визначення, граматичні категорії і синтаксична роль. Дієслівна система. Інфінітив як початкова форма дієслова. Категорія виду, засоби її вираження.
- •40.Категорія часу дієслів: основні та варіантні значення часових форм. Категорія способу дієслів: визначення, засоби вираження форм способу.
- •41.Категорія перехідності дієслів, засоби її вираження. Дієслівна категорія стану, засоби її вираження. Категорія особи. Безособові дієслова.
- •42.Категорії роду та числа в дієсловах. Дієвідміни. Дієслова архаїчної групи. Дві основи дієслова, творення від них дієслівних форм.
- •43.Дієприкметник: визначення, дієслівні та прикметникові ознаки дієприкметника. Творення активних і пасивних дієприкметників. Відмінювання.
- •44.Дієприслівник: визначення, дієслівні та прислівникові ознаки. Творення дієприслівників доконаного і недоконаного виду. Форми на –но, -то.
- •45.Предикати (категорія стану), їх семантико-граматичні ознаки. Розряди слів категорії стану за значенням.
- •46.Прислівник: визначення, поділ на розряди. Творення ступенів порівняння прислівників.
- •47.Прийменник: визначення, основні функції в реченні, походження та морфологічна структура прийменників. Сполучник: визначення, поділ на групи і підгрупи за значенням і функцією. Сполучні слова.
- •48.Частки: визначення, класифікація часток за значенням та функцією.
- •49.Вигуки: визначення, функції у мовленні. Розряди вигуків за значенням та фонетичним складом. Звуконаслідувальні слова.
- •50.Поняття про предмет і одиниці синтаксису. Предикативність. Модальність (диктум і модус). Парадигма речення як система його форм (індикатив, кон’юнктив, імператив).
- •51.Словосполучення. Дискусійні питання. Визначення. Форма, значення та функції словосполучень.
- •63.Складнопідрядні речення. Логіко-граматична, формально-граматична та структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
- •64.Безсполучникові складні речення.
- •65.Характеристика мовознавчої науки. Мета і завдання загального мовознавства.
- •66.Слов’янські мови: класифікація, головні особливості. Місце української мови серед інших слов’янських мов.
- •67.Старослов’янська мова. Її значення для славістики. Діяльність Кирила і Мефодія. Походження слов’янського письма.
- •68.Методи дослідження мови. Загальна характеристика.
- •69.Головні напрями теоретичного мовознавства. Основні ідеї психолінгвістики. Мета і завдання комунікативної лінгвістики.
- •70.Мова і суспільство. Мовна ситуація. Мовна ситуація в Україні. Мовна політика і мовне законодавство. Проблеми мовної політики та мовного законодавства в Україні.
20.Морфеміка. Предмет її вивчення та завдання. Поняття про морфеми, морфи, аломорфи та варіанти морфем. Класифікація морфем.
Морфеміка – це розділ мовознавчої науки, який вивчає морфемну будову слова.
Такі завдання:
визначення принципів виділення морфеміки;
класифікації морфеміки;
визначення історичних змін у морфемній структурі слова;
вивчення закономірностей поєднання морфем у слові (вивчає особливості поєднання, валентність морфем, як морфотактика);
напр.:
Морф (гр. “форма”) – це найменша значуща частина мови.
Напр.:
Морфема – це узагальнююча абстрактна значуща одиниця, яка реалізується у конкретних формах.
Напр.:
морфема реалізується у морфі, якщо дружній – то , якщо друзі – то
Ввів термін “морфема” мовознавець Б.де Куртене.
Аломорфи – це різні морфи однієї морфеми, які відрізняються своєю історичною позицією у слові (визначаються тільки в опозиції).
напр.:
Варіанти морфем – це різні морфи однієї морфеми, які мають близьке фонетичне звучання однакову позицію у мові, і здатні взаємозамінятися (це їх відрізняє від аломорфів).
До варіантів морфем відносимо:
Суфікси неозначеної форми дієслова: -ти, -ть (напр.: слухати-слухать);
Суфікси: -сеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- (напр.: маленький-малісінький-малюсінький);
Постфікси: -ся, -сь (напр.: слухаюся-слухаюсь);
Закінчення дієслів першої особи множини дійсного способу (напр.: пишемо-пишем);
Закінчення дієслів першої особи множини наказового способу (напр.: ходімо-ходім);
Закінчення прикметників чол. та сер. роду у М. відмінку однини (напр.: на білому-на білім);
Закінчення прикметників та деяких займенників у формах повній стягненій та повній не стягненій (для слів жін., сер. роду однини, та для множини) (напр.: червона-червоная (повна стягнена форма), червоні-червонії);
Класифікація морфем.
Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).
Коренева морфема – це така морфема, яка становить семантичне ядро словотворчого-споріднених слів.
Напр.:
Корінь – це обов’язкова морфема без нього слово не існує.
Щоб визначити корінь, треба дібрати однокореневі слова і знайти в них спільну частину. Коренева морфема має більш конкретне значення і може складати ціле слово.
Напр.: ліс – це слово, ліс – це корінь
Корені за характером зв’язку з іншими морфемами у слові поділяються на вільні і зв’язні.
Вільний – може функціонувати без поєднання з іншими морфемами (закінчення до уваги не береться)
Напр.: садівник, моряк - море
Сад – вільний корінь
Зв’язний – функціонує лише в поєднанні з іншими морфемами
Напр.: швидкий
Афікси – це не обов’язкові у слові морфеми.
Види афіксів: префікси, суфікси, конфікси, інфікси, постфікси, суфікс (флексія, тобто закінчення які виконують словотворчу функцію).
Префікс – знаходиться у позиції перед коренем або іншим префіксом і виконує словотворчу або формотворчу функцію. Напр.: приласкати, пречудовий
За своєю структурою префікси поділяються на прості і складні.
Простий – це такий, який не членується на інші складові значущі частини. Напр.: роз-, без-, не-, пре-, при-.
Складний – умовно можна поділити на два простих префікси, кожен з яких може функціонувати в інших словах самостійно. Напр.:
Суфікси – знаходяться у позиції після корення або після іншого суфікса і виконують словотворчу або формотворчу функцію. Напр.:
Поділяються на: прості та складні.
Прості – умовно не можна поділити на інші суфікси. Напр.: -ар-, -ськ-, -к- т.д.
Складні – умовно можна поділити на два простих суфікси, кожен з яких окремо в інших словах може функціонувати самостійно. Напр.: -ник- мельник ← молоти + ник
Конфікс – префікс, що означає об’єднання, спільність, сумісність – це словотворчий формат, становить єдність префікса з іншими морфемами, які використовуються у словотворчому акті.
Постфікс – службова морфема, яка стоїть у слові чи словоформі після корення та морфотворчого суфікса і має граматичне або словотворче значення.
Флексія – службова морфема, що стоїть після суфікса або після корення (у не подібних словах).
Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).