- •1.Стаття 10. Закон про мови і Державна програма розвитку мов в Україні. Зміст і значення цих державних документів.
- •2.Нова укр.Літ.Мова на загальнонародній основі. Роль і.П.Котляревського та т.Г.Шевченка в історії розвитку сучасної укр.Літ.Мови.
- •4.Діалектне членування суч.Укр.Мови.
- •5.Системні відношення у лексиці (парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні, гіпонімічні, партитивні, еквонімічні). Екстенсіонал та інтенсіонал словесного знака.
- •6.Слово і його ознаки. Лзс. Типи лз. Структура лз.
- •7.Полісемія. Типи полісемії. Типи відношень між лсв багатозначного слова. Моносемія.
- •8.Омоніми, типи омонімів, міжмовна омонімія.
- •13.Фонетика, її завдання. Сегментні та суперсегментні фонетичні одиниці.
- •14.Аспекти вивчення звуків мови. Система голосних та приголосних української мови, їх класифікації.
- •15.Фонема, її функції. Варіанти фонем. Фонетична та фонематична транскрипція. Фонема і звук.
- •16.Асиміляція та дисиміляція. Їх різновиди. Наслідки цих процесів в українській мові (орфографії та орфоепії). Асимілятивне подвоєння звуків, відбиття цього явища на письмі.
- •17.Позиційні та історичні чергування голосних звуків в українській мові (/о/, /е/ з /і/; /е/, /о/ з о; /е/ з /о/ після шиплячих та /й/; /о/ з /оу/; /е/ з /еи/; /и/ з /ие/ та ін.).
- •18.Позиційні та історичні чергування приголосних звуків в українській мові (/г/, /к/, /х/ із /з’/, /ц’/, /с’/; /г/, /к/, /х/ із /ж/, /ч/, /ш/ та ін.).
- •19.Основні правила української орфоепії. Українська графіка. Принципи українського правопису. Українська пунктуація. Класифікація розділових знаків.
- •20.Морфеміка. Предмет її вивчення та завдання. Поняття про морфеми, морфи, аломорфи та варіанти морфем. Класифікація морфем.
- •21.Історичні зміни в морфемній структурі слів: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.
- •22.Словотвір. Предмет його вивчення та завдання. Мотивуюча база і дериват. Критерії мотивації.
- •23.Способи поєднання морфем. Морфонологічні явища.
- •24. Способи словотворення.
- •25.Словотвірний тип. Поняття про словотвірне значення.
- •30.Іменник: визначення, поділ на лексико-граматичні розряди.
- •31.Рід іменників, засоби його вираження. Рід незмінюваних іменників іншомовного походження та іменників-абревіатур. Іменники подвійного та спільного роду.
- •32.Категорія числа іменників. Засоби її вираження. Однинні та множинні іменники.
- •33.Категорія відмінка іменників. Засоби вираження відмінкових граматичних значень.
- •36.Прикметник: визначення, граматичні категорії, синтаксичні функції. Розряди за значенням. Ступені порівняння. Відмінювання. Типи за характером закінчення.
- •37.Займенник: визначення, особливості лексичного значення, морфологічні особливості, синтаксичні функції. Розряди займенників, їх граматичні ознаки.
- •38.Числівник: визначення, поділ на розряди. Особливості відмінювання кількісних числівників один, два-чотири, п’ять-десять, п’ятдесят-вісімдесят, сорок, дев’яносто, сто, двісті-дев’ятсот.
- •39.Дієслово: визначення, граматичні категорії і синтаксична роль. Дієслівна система. Інфінітив як початкова форма дієслова. Категорія виду, засоби її вираження.
- •40.Категорія часу дієслів: основні та варіантні значення часових форм. Категорія способу дієслів: визначення, засоби вираження форм способу.
- •41.Категорія перехідності дієслів, засоби її вираження. Дієслівна категорія стану, засоби її вираження. Категорія особи. Безособові дієслова.
- •42.Категорії роду та числа в дієсловах. Дієвідміни. Дієслова архаїчної групи. Дві основи дієслова, творення від них дієслівних форм.
- •43.Дієприкметник: визначення, дієслівні та прикметникові ознаки дієприкметника. Творення активних і пасивних дієприкметників. Відмінювання.
- •44.Дієприслівник: визначення, дієслівні та прислівникові ознаки. Творення дієприслівників доконаного і недоконаного виду. Форми на –но, -то.
- •45.Предикати (категорія стану), їх семантико-граматичні ознаки. Розряди слів категорії стану за значенням.
- •46.Прислівник: визначення, поділ на розряди. Творення ступенів порівняння прислівників.
- •47.Прийменник: визначення, основні функції в реченні, походження та морфологічна структура прийменників. Сполучник: визначення, поділ на групи і підгрупи за значенням і функцією. Сполучні слова.
- •48.Частки: визначення, класифікація часток за значенням та функцією.
- •49.Вигуки: визначення, функції у мовленні. Розряди вигуків за значенням та фонетичним складом. Звуконаслідувальні слова.
- •50.Поняття про предмет і одиниці синтаксису. Предикативність. Модальність (диктум і модус). Парадигма речення як система його форм (індикатив, кон’юнктив, імператив).
- •51.Словосполучення. Дискусійні питання. Визначення. Форма, значення та функції словосполучень.
- •63.Складнопідрядні речення. Логіко-граматична, формально-граматична та структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
- •64.Безсполучникові складні речення.
- •65.Характеристика мовознавчої науки. Мета і завдання загального мовознавства.
- •66.Слов’янські мови: класифікація, головні особливості. Місце української мови серед інших слов’янських мов.
- •67.Старослов’янська мова. Її значення для славістики. Діяльність Кирила і Мефодія. Походження слов’янського письма.
- •68.Методи дослідження мови. Загальна характеристика.
- •69.Головні напрями теоретичного мовознавства. Основні ідеї психолінгвістики. Мета і завдання комунікативної лінгвістики.
- •70.Мова і суспільство. Мовна ситуація. Мовна ситуація в Україні. Мовна політика і мовне законодавство. Проблеми мовної політики та мовного законодавства в Україні.
66.Слов’янські мови: класифікація, головні особливості. Місце української мови серед інших слов’янських мов.
Слов’янські мови пішли від праслов’янської мови, які виділилися із діалектів праіндоєвропейських мов.
3 групи:
Західнослов’янськы мови (польська, чеська, словацька, серболужицька + верхньолужицька та нижньолужицька), кашубська;
Польська мова — офіційна мова Польщі. Крім того, використовується в сусідніх державах — Україні, Білорусі, Литві, а також у Росії, Канаді та інших країнах. Писемність сформувалась — на основі латинського алфавіту. Найдавніша пам'ятка писемності ("Свєнтокшиські проповіді")належить до XIV ст.
Чеською мовою користуються в Чехії, а також у Словаччині, Австрії, США, Канаді. Перші пам'ятки чеської писемності належать до кінця XIII ст. У XV—XVI ст. сформувалася літературна мова. Писемність — на основі латинської графіки.
Словацька мова поширена в Словаччині, а також у Чехії, Угорщині, Румунії, Україні (Закарпаття), Югославії, Канаді та СІЛА. Має три діалекти: середні, західні та східні говірки.Пам'ятки власне словацької писемності належать до XV—XVI ст.
Кашубська мова є близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови.
Лужицька (серболужицька) мова поширена серед лужицьких сербів у Дрезденському і Котбузькому округах Німеччини. Має два варіанти (в тому числі й літературні) — верхньолужиць-кий і нижньолужицький. Писемність із XVI ст. — на основі латинського алфавіту.
Полабська мова вживалася на обох берегах річки Ла-би (Ельби) в Німеччині до XVIII ст. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов'ян німцями.
Південно-Слов’янські мови (болгарська, македонська, хорватська, сербська, чорногорська, словінська);
Болгарська мова поширена в Болгарії, а також в Україні (Белградський район Одеської області), Румуни, Югославії та інших сусідніх державах. Має дві групи діалектів: східні та західні. Літературна мова сформувалася в середині XIX ст. на основі північно-східних говорів.
Македонська мова — державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Має три групи діалектів: західну, східну та північну.
Сербська мова — офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії).Поширена також у сусідніх державах, в Америці та Австралії.
Хорватська мова — державна мова Хорватії. Поширена в сусідніх державах,в Америці та Австралії.
Словенська мова — державна мова Словенії. Крім того, поширена в сусідніх державах, зокрема в Югославії, Австрії так далі. Має аж 49 діалектів. Найдавніша пам'ятка — Фрейзингенські уривки, які належать до кінця X — початку XI ст.
Східно-Слов’янські мови (українська, російська, булоруська, руминська).
Українська мова — державна мова України. Поширена також у Росії, Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Югославії, Канаді. Має три діалекти: південно-східний (середньонаддніп-рянські,слобожанські та степові говірки); південно-західний (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говірки); північний (лівобережні, правобережні та волинсько-поліські говірки). Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку:давньоукраїнський, або давньоруський (XI— XIII ст.), староукраїнський (XIV — середина XVIII ст.) і сучасний (із кінця XVIII ст.).
Російська мова — державна мова Російської Федерації, мова міжнаціонального спілкування в Росії, одна з шести офіційних і робочих мов ООН. Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є
окання, і південного, для якого характерне акання. На стику цих діалектів утворилися перехідні говори, які й лягли в основу сучасної російської літературної мови. На формування російської літературної мови помітний вплив мала старослов'янська мова.
Білоруська мова поширена в Білорусі та на суміжних територіях Росії, України, Литви, Польщі, а також у Латвії, Естонії, Казахстані, Канаді, США, Аргентині. Має два діалекти: північно-східний і південно-західний, на стику яких утворилися перехідні (середньобілоруські) говірки, що лягли в основу сучасної літературної мови.
Кожна слов’янська мова має риси успадковані від спільнослов’янської мови основи, крім того є специфічні особливості, вони могли виникнути:
1)в діалекті відбувались якісь зміни в ізоляції від споріднених мов і діалектів;
2)перший діалект впливає на інший діалект і виникає якась спільна риса.
Укр.мова має низку особливостей які пов’язують її з іншими слов’янськими мовами, вона належна до Сх.-слов’янської групи.
Риси:
1)однакові рефлекси колишніх голосних не повного творення ъ (о, Ø), ь (е, Ø);
2)однакові рефлекси праслов’янських носових *ą, *ę;
3)повноголосся *tort, *tolt;
4)однакові рефлекси *tj, *dj, *kt’;
5) шиплячі звуки *r, *ж;
6)збереглися протиставлення приголосних за твердістю/м’якістю;
7)втратили аорист і імперфект;
8)суфікси і префікси у суч. Сх.-слов. мовах (назви родинних стосунків, житла і його частин, кольорів, рослинного і тваринного світу).
Фонетичні і граматичні особливості, які характеризують укр..мову протиставляючи її іншим слов’янським мовам:
*ять в архетипах *ě був звуком низького піднесення в укр..мові змінившись дав голосний звук –і (дід, ліс, сіно);
о/е>і в ново закритих складах змінилися на –і (в носі – ніс, коня – кінь);
ы, и(і) злились в один звук –и;
втрата м’якості приголосних перед голосними е, ы (в рос.мові ця м’якість збережена);
збереження м’якості звука –ц (палець, вулиця).
Граматичні риси укр..мови:
закінчення іменників чол..р. –ові/-еві поширилося на досить велику групу іменників Д.в. однини.
В О.в. однини іменники жін..р. зберігають закінчення –ой, -ий.
Утворення стягнення форм прикметників жін..р. і сер.р. (чорне..).
Флексія 1 ос.мн. теперішнього і майбутнього часу і частково в наказовому способі (пишемо, говоримо, ходімо).