- •1.Стаття 10. Закон про мови і Державна програма розвитку мов в Україні. Зміст і значення цих державних документів.
- •2.Нова укр.Літ.Мова на загальнонародній основі. Роль і.П.Котляревського та т.Г.Шевченка в історії розвитку сучасної укр.Літ.Мови.
- •4.Діалектне членування суч.Укр.Мови.
- •5.Системні відношення у лексиці (парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні, гіпонімічні, партитивні, еквонімічні). Екстенсіонал та інтенсіонал словесного знака.
- •6.Слово і його ознаки. Лзс. Типи лз. Структура лз.
- •7.Полісемія. Типи полісемії. Типи відношень між лсв багатозначного слова. Моносемія.
- •8.Омоніми, типи омонімів, міжмовна омонімія.
- •13.Фонетика, її завдання. Сегментні та суперсегментні фонетичні одиниці.
- •14.Аспекти вивчення звуків мови. Система голосних та приголосних української мови, їх класифікації.
- •15.Фонема, її функції. Варіанти фонем. Фонетична та фонематична транскрипція. Фонема і звук.
- •16.Асиміляція та дисиміляція. Їх різновиди. Наслідки цих процесів в українській мові (орфографії та орфоепії). Асимілятивне подвоєння звуків, відбиття цього явища на письмі.
- •17.Позиційні та історичні чергування голосних звуків в українській мові (/о/, /е/ з /і/; /е/, /о/ з о; /е/ з /о/ після шиплячих та /й/; /о/ з /оу/; /е/ з /еи/; /и/ з /ие/ та ін.).
- •18.Позиційні та історичні чергування приголосних звуків в українській мові (/г/, /к/, /х/ із /з’/, /ц’/, /с’/; /г/, /к/, /х/ із /ж/, /ч/, /ш/ та ін.).
- •19.Основні правила української орфоепії. Українська графіка. Принципи українського правопису. Українська пунктуація. Класифікація розділових знаків.
- •20.Морфеміка. Предмет її вивчення та завдання. Поняття про морфеми, морфи, аломорфи та варіанти морфем. Класифікація морфем.
- •21.Історичні зміни в морфемній структурі слів: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.
- •22.Словотвір. Предмет його вивчення та завдання. Мотивуюча база і дериват. Критерії мотивації.
- •23.Способи поєднання морфем. Морфонологічні явища.
- •24. Способи словотворення.
- •25.Словотвірний тип. Поняття про словотвірне значення.
- •30.Іменник: визначення, поділ на лексико-граматичні розряди.
- •31.Рід іменників, засоби його вираження. Рід незмінюваних іменників іншомовного походження та іменників-абревіатур. Іменники подвійного та спільного роду.
- •32.Категорія числа іменників. Засоби її вираження. Однинні та множинні іменники.
- •33.Категорія відмінка іменників. Засоби вираження відмінкових граматичних значень.
- •36.Прикметник: визначення, граматичні категорії, синтаксичні функції. Розряди за значенням. Ступені порівняння. Відмінювання. Типи за характером закінчення.
- •37.Займенник: визначення, особливості лексичного значення, морфологічні особливості, синтаксичні функції. Розряди займенників, їх граматичні ознаки.
- •38.Числівник: визначення, поділ на розряди. Особливості відмінювання кількісних числівників один, два-чотири, п’ять-десять, п’ятдесят-вісімдесят, сорок, дев’яносто, сто, двісті-дев’ятсот.
- •39.Дієслово: визначення, граматичні категорії і синтаксична роль. Дієслівна система. Інфінітив як початкова форма дієслова. Категорія виду, засоби її вираження.
- •40.Категорія часу дієслів: основні та варіантні значення часових форм. Категорія способу дієслів: визначення, засоби вираження форм способу.
- •41.Категорія перехідності дієслів, засоби її вираження. Дієслівна категорія стану, засоби її вираження. Категорія особи. Безособові дієслова.
- •42.Категорії роду та числа в дієсловах. Дієвідміни. Дієслова архаїчної групи. Дві основи дієслова, творення від них дієслівних форм.
- •43.Дієприкметник: визначення, дієслівні та прикметникові ознаки дієприкметника. Творення активних і пасивних дієприкметників. Відмінювання.
- •44.Дієприслівник: визначення, дієслівні та прислівникові ознаки. Творення дієприслівників доконаного і недоконаного виду. Форми на –но, -то.
- •45.Предикати (категорія стану), їх семантико-граматичні ознаки. Розряди слів категорії стану за значенням.
- •46.Прислівник: визначення, поділ на розряди. Творення ступенів порівняння прислівників.
- •47.Прийменник: визначення, основні функції в реченні, походження та морфологічна структура прийменників. Сполучник: визначення, поділ на групи і підгрупи за значенням і функцією. Сполучні слова.
- •48.Частки: визначення, класифікація часток за значенням та функцією.
- •49.Вигуки: визначення, функції у мовленні. Розряди вигуків за значенням та фонетичним складом. Звуконаслідувальні слова.
- •50.Поняття про предмет і одиниці синтаксису. Предикативність. Модальність (диктум і модус). Парадигма речення як система його форм (індикатив, кон’юнктив, імператив).
- •51.Словосполучення. Дискусійні питання. Визначення. Форма, значення та функції словосполучень.
- •63.Складнопідрядні речення. Логіко-граматична, формально-граматична та структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
- •64.Безсполучникові складні речення.
- •65.Характеристика мовознавчої науки. Мета і завдання загального мовознавства.
- •66.Слов’янські мови: класифікація, головні особливості. Місце української мови серед інших слов’янських мов.
- •67.Старослов’янська мова. Її значення для славістики. Діяльність Кирила і Мефодія. Походження слов’янського письма.
- •68.Методи дослідження мови. Загальна характеристика.
- •69.Головні напрями теоретичного мовознавства. Основні ідеї психолінгвістики. Мета і завдання комунікативної лінгвістики.
- •70.Мова і суспільство. Мовна ситуація. Мовна ситуація в Україні. Мовна політика і мовне законодавство. Проблеми мовної політики та мовного законодавства в Україні.
44.Дієприслівник: визначення, дієслівні та прислівникові ознаки. Творення дієприслівників доконаного і недоконаного виду. Форми на –но, -то.
Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши?(засипаючи, схопивши, читаючи).
Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника. З дієсловом він має такі спільні ознаки:
керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);
утворюється від дієслівних основ (прийти® прийшовши);
зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся®посміхнувшись; недоконаний: посміхався® посміхаючись);
має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою- йти дорогою).
З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки:
не змінюється;
у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, вслухаючись у тишу).
1. перехідність: |
|
перехідні: неперехідні: |
беручи (що?), вітаючи (кого?) співаючи, ідучи |
2. вид: |
|
доконаний вид недоконаний вид |
взувши, передпочивши думаючи, ведучи |
3. час: |
|
минулий теперішній |
сказавши, бігши киваючи, стежачи |
|
Творення дієприслівників недоконаного і доконаного виду
Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу (3-ї особи множини) за допомогою суфіксів:— від І дієвідміни учи (-ючи),— від II дієвідміни — -ачи (-ячи): нес/уть + учи —> несучи, малю/ють + ючи —> малюючи, нос/ять + ячи —> носячи, стеж/ать + ачи —> стежачи.
Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи неозначеної форми дієслова за допомогою суфіксів -ши (коли основа закінчується на приголосний звук) або -вши(коли у кінці основи є голосний звук): прибігти + ши —> прибігши, дописати + вши —> дописавши.
У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + учи —> змагаючись, задуматись + вши —> задумавшись. ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! У процесі утворення дієприслівників в основі дієслова може відбуватися чергуванняо/і: перемогти —> перемігши.
45.Предикати (категорія стану), їх семантико-граматичні ознаки. Розряди слів категорії стану за значенням.
46.Прислівник: визначення, поділ на розряди. Творення ступенів порівняння прислівників.
Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).).
На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.
Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).
Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).
Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні
Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко бігти, міцно спати) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися по-батьківськи, занадто вразлива натура, утричі більша вага).
Означальні прислівники поділяються на три групи: якісно-означальні, способу або образу дії, кількісно-означальні.
Якісно-означальні. Дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних прикметників за допомогоюсуфіксів -о або -е, наприклад: гарно, розумно, вдало, гаряче, добре.
Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння, наприклад:
легко — легше — найлегше
гірко — гіркіше — найгіркіше.
Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників.
Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів -ше або -іше (довго — довше, тепло — тепліше), а також суплетивно (гарно — краще, погано — гірше) або аналітичним способом (вдало — менш вдало, ясно — більш ясно).
Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад:
весело — веселіше, найвеселіше
дорого — дорожче, найдорожче.
Прислівники способу або образу дії. Вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, уплав, по-нашому, по-материнському).
Кількісно-означальні прислівники. Виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки?, якою мірою?, як багато? (двічі, утричі, дуже, надзвичайно).
Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, просторовими, причиновими відношеннями, рідше — за метою її виконання.
Обставинні прислівники поділяються на чотири групи: прислівники часу, прислівники місця, прислівники причини, прислівники мети.
Прислівники часу. Характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли?, відколи?, як довго?, доки? (тепер, колись, віддавна, щороку, завжди, учора, понині, одвіку).
Прислівники місця. Означають місце дії або напрям руху предмета. Відповідають на питання: де?, куди?, звідки? (угорі, вниз, здалеку).
Прислівники причини. Виражають причину дії і відповідають на питання: чому?, через що?, з якої причини? (зопалу, згарячу, здуру, знічев’я).
Прислівники мети. Виражають мету дії і відповідають на питання: для чого?, нащо?, з якою метою? (умисне, наперекір, напоказ)
Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають:
стан природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно);
психічний або фізичний стан людини (легко, весело, радісно, сумно, душно);
зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (треба йти, необхідно виконати, потрібно сказати).
У ролі головного члена безособових речень вони виражають відношення до особи, яка зазначає певного стану, або вказують на загальний фізичний стан природи. Порівняйте: Дівчині весело (холодне, лячно, байдуже); Надворі весело (холодно, сухо).
Займенникові прислівники. Можуть входити як до означального, так і до обставинного різновиду прислівників. Серед них відокремлюють:
питально-відносні (де, куди, як)
вказівні (так, там, тут, сюди, туди, тоді)
заперечні (ніде, нікуди, ніколи, ніяк)
неозначені (десь, кудись, колись)
Модальні прислівники. Передають ставлення мовця до змісту висловлювання (мабуть, можливо, напевно, безперечно, по-перше й т.ін.).