- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
«Модернізація» в загальному плані означає процес оновлення,осучаснення, тобто набуття менш розвиненими суспільствами низки ознак, характерних для більш розвинених суспільств, що, в свою чергу, передбачає масштабні, цілеспрямовані перетворення в усіх основних сегментах соціальної системи (в економічній, правовій, політичній сферах, соціальних відносинах, культурі, системі освіти). Політична модернізація є однією з функцій політичної системи. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягти на основі нових технологій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніх елементів.
З часів здобуття Україною незалежності інститут президентства в країні неодноразово зазнавав змін. Це пов’язано з багатьма факторами, зокрема зі зміною політичної системи, чинного законодавства, необхідністю давати відповіді на кризові політичні ситуації, а також постійним „перетягуванням” повноважень гілками влади. Однак всі ці процеси завжди мали еволюційний характер. Можна сперечатися, чи була пропозиція екс-президента України Л. Кучми про необхідність реформування політичної системи шляхом внесення змін до Основного Закону наслідком природних еволюційних процесів, чи це, можливо, була ще одна спроба домогтися більших повноважень для себе, але ця подія безумовно вплинула на політичні процеси і мала серйозні наслідки.
Запровадження конституційної реформи не лише, якщо спрощувати її основний зміст, змінює форму інституту президентського правління, перетворюючи Україну на парламентсько-президентську республіку. Це матиме значно глибші наслідки, які відгукнуться на взаємовідносинах гілок влади, принципі функціонування основних політичних інститутів та виявлять, наскільки спроможна українська держава діяти за демократичними методами і відповідати європейським стандартам конституційного права.
Якщо проаналізуємо хоча б побіжно вітчизняну історіографію, то побачимо, що питання інституту президентства в рамках конституційної реформи в цілісному вигляді та з урахуванням усіх її етапів і проектів не розглядалося. Було багато спроб аналізу основних положень реформи (чи будь-якого проекту), наслідків впровадження реформи в майбутньому на політичну систему України, але окремо саме перспективи інституту президентства у зв’язку зі змінами Конституції недостатньо, на наш погляд, окреслені.
Стаття В. Речицького і Є. Захарова „Конституційна реформа 2004 року і права людини” [11] є цікавою з точки зору юридичного тлумачення прийнятих змін до Конституції України та їх наслідків для системи державного права. Автори дають і рекомендації, спрямовані на вдосконалення вже прийнятих норм, зосереджуючи увагу на принципово інших темах, зокрема реформуванні системи судової влади. Критичне осмислення основних положень прийнятого проекту №4180 міститься у статті І. Коліушка та В. Тимощука „А ви читали проект 4180? Критична оцінка „політичної реформи” [12], де акцентується увага на вадах законопроекту та проблемах, що можуть виникнути з його виконанням. Можемо побачити, що цей юридичний документ містить чимало правових колізій, які згодом можуть призвести до разбалансування гілок влади та відносин між ними. Матеріали „круглого столу” [6], на якому обговорювалися аспекти політичної реформи, цікаві різноманіттям думок щодо основного змісту реформи, майбутнього державного устрою України та шляхів втілення змін, які пропонуються фахівцями.
Інститут президентства в Україні на думку Горбатенка має позаюридичну специфіку формування і функціонування. «Президентська влада сформувалася на пострадянському просторі виникла як опора номенклатурної еліти. За допомогою цієї влади було створено протизаконні стартові переваги групі конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. В особі президента поєдналися формальний статус глави держави, фактичний статус глави виконавчої влади і тіньовий статус лідера потужного прошарку номенклатури. Внаслідок такого стану президентська влада в Україні не може піднятися над корпоративними інтересами, виразником яких її досі хоче бачити частина представників національної еліти. Фактично, на всіх рівнях державного управління постерігається нездатність еліти до стратегічного мислення і управління модернізацією, її невпевненість у результатах своїх реформ.» головна проблема в Україні в тому, що еліта на чолі з президентом не є зацікавленою у змінах і у них немає комплексу соціальних практично-орієнтованих цінностей, які можна було б закласти в національну модель М.