Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО ТА НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ ТА ПЕРІОДУ МОБІЛІЗАЦІЇ.

1.1. Теоретичні основи правового режиму воєнного та надзвичайного стану та та мобілізаційного періоду……………………………………………………….8

1.2. Категорії майна яке може бути відчужене або вилучене на потреби Збройних сил України в умовах правового режиму воєнного та надзвичайного стану та на період мобілізації……………………………………………………24

1.3. Методика оцінки відчужуваного майна в умовах правового режиму воєнного та надзвичайного стану та на період мобілізації……………………39

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВІДЧУЖЕННЯ ТА ВИЛУЧЕННЯ МАЙНА В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО ТА НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ ТА НА ПЕРІОД МОБІЛІЗАЦІЇ.

2.1. Порядок відчуження та вилучення майна у юридичних та фізичних осіб в умовах правового режиму воєнного та надзвичайного стану та на період мобілізації………………………………………………………………………...49

2.2. Порядок постановки на облік та використання відчуженого та вилученого майна у військових частинах Збройних сил України…………………………..57

2.3. Порядок повернення або компенсації вилученого майна в умовах правового режиму воєнного та надзвичайного стану та на період мобілізаці..67

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПОВ’ЯЗАНІ З ВІДЧУЖЕННЯМ ТА ВИЛУЧЕННЯМ МАЙНА В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО ЧИ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ ТА НА ПЕРІОД МОБІЛІЗАЦІЇ І МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ.

3.1. Проблемні питання пов’язані з відчуженням та вилучення майна в умовах режиму воєнного та надзвичайного стану та мобілізаційного періоду……….77

3.2. Можливі шляхи вирішення проблемних питань пов’язаних із відчуження мана в умовах правового режиму воєнного та надзвичайного стану та мобілізаційного періоду…………………………………………………………83

3.3. Іноземний досвід відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період мобілізації………………………………86

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..91

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….94

ДОДАТКИ

Вступ

В умовах нового геополітичного порядку щораз актуальнішими стають проблеми національної безпеки України та її Збройних Сил. Віддавна військова сила слугувала вагомим аргументом у конкуренції за життя та ресурси, що його забезпечують. В мирні часи військова потуга є лише одним з інструментів, застосовуваних у зовнішній політиці. Третє тисячоліття висуває нові виклики націям, їхній здатності захистити власний шлях розвитку та умови, які потрібні для її розвитку. Кожен з сучасних збройних конфліктів має свою особливість, геополітичну та соціокультурну специфіку. Але більшість конфліктів пов’язана з контролем та перерозподілом «ресурсів розвитку». Енергоносії, продовольство та база для його виробництва – ключові з них. В подальшому, очевидно, значний вплив на розв’язання таких конфліктів справлятимуть і зміни кліматичних умов, які вже відбуваються. На сьогодні важливим чинником напруги є демографічний. Адже швидке зростання населення нових центрів впливу спонукатиме уряди до пошуку додаткових можливостей для виживання своїх народів. Ведучи мову про безпекову ситуацію, слід зазначити, що втратили ефективність заходи ядерного стримування та нерозповсюдження. Завданням будь-якої держави – і Україна не може тут бути винятком – є гарантування національної безпеки та стабільного розвитку суспільства. Хто нехтує національною безпекою той втрачає державу. І в історії є багато підтверджень цього.

Сьогодні безпекове середовище навколо України продовжує формуватись під впливом глибоких змін у системі міжнародних відносин. Ці зміни відбуваються як на світовому, так і на регіональному рівнях. Появилась низка нових чинників, які посилюють небезпеку та погіршують стан національної безпеки.

Після проголошеня незалежності Україна дотримувалась принципу позаблоковості. Завдяки цьому вдалося уникнути інтеграції до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Цей військовий блок на пострадянському просторі 1992 року створила Росія. Україна мала розпочати створення потужних модерних збройних сил, спираючись на власні сили. Але впродовж 23 років існування ЗСУ (за умов позаблоковості) військо фінансувалося фактично за залишковим принципом. Закон про оборону визначає оборонні витрати на рівні 3 відсотків від ВВП, але одним із рішень Ради національної безпеки і оборони цей рівень був зменшений до 2%. Насправді Збройні Сили ніколи не отримували більше 1,5%, а в останні роки – менше одного відсотка. І лише в 2015 році фінансування Збройних Сил було значно збільшено з 15151031.9 тис.грн. у 2014 році до 40231041,3 тис.грн. у 2015. Але, на жаль збільшення фінансування пов’язано далеко не з проведенням реформування Збройних Сил, а з нестабільної обстановкою яка склалася в нас в країні.

На Збройні Сили України статтею 17 Конституції України покладено обов’язок з оборони, захисту її територіальної цілісності і недоторканості. Також Конституція встановлює, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

На сьогоднішній день в період нестабільної економічної та політично ситуації з ускладненням ситуації на ході країни та з погіршення відносин с сусідньою Російською Федерацією, вперше за майже за 24 роки незалежності України з’явився ризик введення правового режиму воєнного стану. Також вперше після розпаду Радянського союзу була проведена часткова мобілізація. Україна виявилася просто не готовою до подій, що нині відбуваються, адже до цього часу в нас не було досвіду ані введення надзвичайного стану, ані введення військового стану, не кажучи вже про проведення мобілізації.

Держава була готова лише на законодавчому рівні але, як показують події, законодавча база виявилася не досконалою, що не дозволяє нормально функціонувати, як Збройним Силам та іншим збройним формуванням, таким як добровільні батальйони, так і державі загалом.

Також надзвичайно гостро постає питання забезпечення необхідним майном як постійного складу Збройних Сил так і мобілізованих, адже не можливо точно спланувати кількість особового складу який буде мобілізваний. Але з прийняттям Верховною радою України 17 травня 2012 року закну України № № 4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» з’явилась можливість вирішити проблемні питання, що стосуються забезпечення необхідним майном армії.

Особливо зараз коли Україна, з анексією Автономної республіки Крим, та з нестабільно ситуацією на сході країни, у час коли Україна зазнає агресії з боку країни, яка після відмови України від ядерної зброї на законодавчому рівні обіцяла охороняти нашу країну від зовнішніх агресорів, питання що стосується введення правового режиму воєнного стану постає дуже гостро.

Саме тому питання, що стосуються матеріального забезпечення Збройних Силу України є дуже актуальним в ситуації яка склалась. Адже навіть у період стабільної економічної та політичної ситуації в країні про Збройні Сили просто забули. Вже тоді проблеми з матеріальним забезпечення поставали досить гостро, а зараз ці питання потребують негайного вирішення.

Саме тому держава передбачила механізм відчуження та вилучення майна для потреб Збройних Сил України на випадок введення правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період мобілізації. Цей механізм звісно потребує покращення, адже досвіду введення зазначених правових режимів в нашій країні ще не було та і мобілізація проводиться вперше, але цей механізм дозволить у разі необхідності вилучати майно та техніку як у юридичних, так і у фізичних осіб на потреби Збройних Сил України.

Метою кваліфікаційної роботи магістра є розкриття сутності та змісту відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період проведення мобілізації.

Завданням роботи є дослідження питань пов’язаних з відчуженням та вилученням майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період мобілізації

Наукова новизна роботи полягає у тому, що дослідження питань стосовно відчуження та вилучення майна в умовах правого режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період мобілізації не проводились, оскліьки загрози введення того чи іншого правового режиму не було, те саме стосується і мобілізації.

Об’єктом дослідження кваліфікаційної роботи магістра є механізм та способи відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період мобілізації.

Предметом дослідження є система заході стосовно відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та на період мобілізації.

1 Розділ. Теоретичні аспекти правового режиму воєнного та надзвичайного стану та періоду мобілізації.

1.1. Теоретичні основи правового режиму воєнного та надзвичайного стану та мобілізаційного періоду.

Жодна країна світу, незважаючи на рівень свого економічного розвитку, не застрахована від виникнення надзвичайних ситуацій, які характеризуються несподіваністю, швидкоплинністю, непередбачуваністю, переходом державних органів до надзвичайних методів управління й особливого методу регулювання суспільних відносин у всіх галузях життя, підвищеною небезпекою для нормального функціонування держави та життя і здоров’я громадян.

У відповідь на виникнення надзвичайних ситуацій державою може оголошуватися надзвичайний стан.

Мета, порядок та умови введення надзвичайного режиму в будь-якій державі, види надзвичайних ситуацій, за яких вводиться надзвичайний державно-правовий режим, строк його дії надзвичайного стану та інше передбачається спеціальними законами.

Метою введення є:

• Усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжки надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

• Нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Інші нормативно-правові акти визначають обставини, які можуть викликати введення надзвичайного стану, обґрунтування необхідності його введення, межі території, на якій вводиться надзвичайний стан, та порядок його скасування, відповідні процедури щодо впровадження надзвичайного стану, враховуючи рамки повноважень, які матимуть державні органи, до компетенції яких належить здійснення державного управління в умовах надзвичайного стану та забезпечення правового режиму надзвичайного стану, а також повноважень, які можуть призвести до обмеження деяких громадських прав та інші питання.

Умови введення надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях:

• Виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та

природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;

• Здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;

• Виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• Виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

• Спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

• Масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

• Необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Будь-яка надзвичайна ситуація підсилює необхідність чітко визначеної, направленої на подолання та ліквідацію негативних наслідків цієї ситуації, поведінки органів державної влади та місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів держави, підприємств, установ та організацій, юридичних осіб, людини і громадянина.

Впровадження надзвичайного стану неодмінно веде до обмеження економічної, цивільної та політичної діяльності, а також деяких свобод громадян з метою подолання екстраординарних обставин, що призвели до не-безпечної ситуації. У цьому зв'язку певні обмеження можуть бути повністю виправданими.

Водночас існує небезпека використання надзвичайного стану та введення безпідставних обмежень громадянських прав і свобод з метою нейтралізації політичних опонентів, перенесення дати проведення чергових виборів і таке інше, що було б набагато важче здійснити за нормальних обставин.

В умовах надзвичайного стану забороняються:

• Зміна Конституції України;

• Зміна Конституції Автономної Республіки Крим, змін що до анексованої території в законодавсвто не вносилось;

• Зміна виборчих законів;

• Проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;

• Проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;

• Обмеження прав і повноважень народних депутатів України.

Для нашої країни, крім державно-інституціонального оформлення системи забезпечення надзвичайного стану, фінансового та ресурсного забезпечення ефективної діяльності відповідних органів в екстремальних ситуаціях, актуальним є також удосконалення нормативно-правового забезпечення режиму надзвичайного стану. У законодавстві України на сьогодні існують значні прогалини в питаннях введення та забезпечення правового режиму надзвичайного стану.

Враховуючи «молодість» надзвичайного законодавства для української юриспруденції, не можна не відмітити недостатність наукового дослідження цього інституту. Більшість праць присвячено або специфіці діяльності правоохоронних органів, або особливостям обмеження конституційних прав та свобод громадян .

Зауважимо, що сьогоднішня ситуація в Україні щодо надзвичайних ситуацій характеризується як надзвичайно складна. Тенденція зростання їх кількості, важкість ліквідації наслідків та нормалізації обстановки створюють серйозну загрозу безпеці окремої людини , суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку країни.

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови надзвичайний стан визначається як тимчасовий особливий правовий режим у країні або в окремих її місцевостях, встановлений за надзвичайних умов на певний період .[57]

У статті 1 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" це поняття викладено більш конкретно: "Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав та свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень". [9]

Щодня у світі фіксуються тисячі подій, за яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей та які можуть призвести або призводять до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат.

Нормативно-правове закріплення режиму надзвичайного стану не передбачає обов'язковість його введення, проте є механізмом, який у разі потре-би може бути застосований.

Нормативно-правову основу правового режиму надзвичайного стану в Україні складають: Конституція [1], Кодекс цивільного захисту[5] та закони України (основними з яких є: "Про правовий режим надзвичайного стану"[9], "Про правовий режим воєнного стану"[8], "Про зону надзвичайної екологічної ситуації"[10], "Про охорону навколишнього природного середовища"[12], "Про об'єкти підвищеної небезпеки" [13], "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"[14], "Про боротьбу з тероризмом"[15]; міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад: Угода про взаємодію держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на випадок евакуації їх громадян з третіх країн у разі виникнення надзвичайних ситуацій" або Міжнародний пакт "Про громадянські та політичні права", що закріплює принципи дії надзвичайного стану, мету, умови та порядок введення, права і свободи, які не можуть бути обмежені в умовах дії цього конституційно-правового режиму); інші нормативно-правові акти (серед яких: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, державні стандарти України , нормативно-правові акти органів виконавчої влади, до компетенції яких належить здійснення державного управління в умовах надзвичайного стану).

Конституція України закріплює право Президента України [1;ст.106] приймати у разі потреби рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголосити, у разі необхідності, окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень ( указів) Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента [1;ст.85]. У разі оголошення такого указу Президента Верховна Рада України збирається на засідання в дводенний строк без скликання [1;ст.83].

Ратифікація парламентом рішення про введення надзвичайного стану, до речі, встановлена у більшості законодавчих систем світу, що важливо з метою недопущення зловживання повноваженнями введення надзвичайного стану та запобігання його необґрунтованому введенню.

Після підписання Указу про введення надзвичайного стану де Президент звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження. Звернення Президента України розглядається Верховною Радою в невідкладному порядку. Але при цьому не встановлений порядок дій у випадку, якщо Верховна Рада не затвердить рішення Президента. [9]

За Конституцією [1; ст.92] правовий режим надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації визначаються виключно законами України.

Згідно з Конституцією [1; ст.64] в умовах надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, перелік яких включає:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків;

6) примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб. [9;ст.16]

Також зазначеним Законом [9; ст.22] забороняється введення інших обмежень – це дає змогу забезпечити недоторканність основних громадянських прав і свобод людини та громадянина [1; ст.64].

Однією з найважливіших норм, які мають дотримуватись під час дії надзвичайного стану, є продовження повноважень цивільної влади як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, що і закріплено у ст. 11 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»[9].

Саме для цього Конституцією [1; ст.83] встановлено, що в разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування надзвичайного стану.

А зважаючи на недоречність проведення будь-яких виборчих процесів в умовах надзвичайного стану [9; ст.21] забороняється проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, оскільки іншого для анексованої території Криму не передбачено, і органів місцевого самоврядування. Водночас ні в Конституції, ні в іншому законодавчому акті не визначено, яким спеціальним актом скасовуються вже призначені вибори. Так само немає жодних пояснень ситуації, за якої перервані надзвичайним станом вибори, після його скасування, відновлюються: чи то призначаються інші, чи то автоматично продовжуються попередні.

У частині другій тієї ж самої статті Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» [9] визначається, що на період дії надзвичайного стану продовжується, у разі закінчення, строк повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим , Верховної Ради України. Проте ні в Конституції України, ні у зазначеному Законі не йдеться про продовження повноважень Президента у разі закінчення строку, на якій він був обраний, або про визначення посадової особи, на яку буде покладено виконання його обов'язків до обрання і вступу на пост нового Президента України.

Крім цього, Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану»[9; ст.10] вводить поняття "військове командування та його представники" й встановлює, що військовим командуванням, якому у визначених цим Законом межах надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки уточнень та змін стосовно тимчасово окупованої території Криму не було, то будемо визначати дії відповідно до діючої законодавчої бази, та органами місцевого самоврядування здійснювати заходи правового режиму надзвичайного стану, є:

• Головне управління національної гвардії Міністерства внутрішніх справ

України;

• Служба безпеки України;

• Військова служба правопорядку у Збройних Силах України;

• Головне управління сил Цивільної оборони центрального органу

виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – в разі введення надзвичайного стану за виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

При цьому не визначено розмежування повноважень між складовими військового командування, їх відповідальність, порядок підготовки та залучення сил і засобів.

Як відомо, основні завдання, що покладаються на центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, військові формування та правоохоронні органи держави, визначені у відповідних законах й інших нормативно-правових актах.

Ще одним аргументом на користь видання такого акта Президента є координація діяльності органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки іншого для анексованої території не зазначено, складових військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану. Адже така діяльність є досить різноплановою та повинна враховувати специфіку певного регіону.

Для координації дії зазначених органів, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану з питань підтримання правопорядку і забезпечення безпеки громадян на відповідній території згідно з Указом Президента України про введення надзвичайного стану на місцях можуть створюватися оперативні штаби, до складу яких можуть включатися представники Служби безпеки України , центральних органів виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на чолі з комендантами територій [9; ст.14]. Але, як і у випадку з військовим командуванням, також не визначено їх відповідальність, завдання та повноваження, що доречно зробити завчасно.

Правовий режим воєнного стану дещо відрізняється від надзвичайного стану та має свої особливості. Він регулюється відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»[8]. Закон про правовий режим воєнного стану, ухвалений ще у 2000 році, говорить, що воєнний стан вводиться у разі збройної агресії проти України чи нападу на неї, небезпеки незалежності та територіальній цілісності держави.

Спочатку відповідну пропозицію президентові держави подає Рада національної безпеки та оборони.

Розглянувши цю пропозицію, президент видає указ про введення воєнного стану. Його протягом двох днів затверджує Верховна Рада, яка з цією метою збирається без скликання.

Затверджений парламентом указ негайно оголошується через засоби масової інформації.

Крім того, Україна негайно через генсека ООН повідомляє про параметри введеного надзвичайного стану держави, які беруть участь у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права.

Воєнний стан може бути введений як на всій території держави, так і в окремих її місцевостях – це повинно бути чітко зазначено у президентському указі.

На відміну від надзвичайного стану, який, за українським законодавством, не може тривати довше 60 днів, Закон не встановлює максимальної планки тривалості воєнного стану. Однак в указі про його введення повинно бути вказано, на який саме час цей стан вводиться.

Крім того, в указі президента має міститися вичерпний перелік прав і свобод людини і громадянина, який протягом дії воєнного стану буде обмежено.

На території, на якій введено воєнний стан, військове командування разом з іншими органами влади або й самостійно має право запроваджувати трудову повинність та залучати громадян до суспільно корисних робіт.

Стосовн проведення президентських виборів в умовах воєнного стану - воно забороняється.

Трудова повинність полягає у виконанні робіт оборонного характеру, а також у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру, а також їх наслідків.

Положення про суспільно корисні роботи було затверджено вже в 2012 році. Згідно з ним, громадян можна залучати, наприклад, до розбору завалів, вантажних та сільськогосподарських робіт чи підтримання громадського порядку.

При цьому тривалість виконання таких робіт та їхня оплата встановлюються відповідно до українського трудового законодавства.

Крім того, військовому командуванню надається право використовувати потужності, ресурси та майно підприємств та організацій усіх форм, а також окремих громадян.

Під час воєнного стану може бути запроваджена комендантська година – тобто заборона перебування на вулицях в певний час доби без спеціальних дозволів.

Вводиться особливий режим в’їзду та виїзду з території, на котрій запроваджено воєнний стан, може бути обмежено рух транспортних засобів та свобода пересування як громадян України, так і іноземців.

Призовникам та військовозобов’язаним можуть заборонити змінювати місце проживання без відома військового командування.

Військове командування отримує право перевіряти у людей документи, а також оглядати їхні речі та автомобілі.

Людей, а також підприємства та матеріальні цінності можуть евакуйовувати.

В умовах воєнного стану повністю забороняється проведення страйків.

Військове командування отримує право порушувати питання про заборону діяльності політичних партій та громадських організацій, якщо "вона загрожує суверенітету, національній безпеці України, її державній незалежності та територіальній цілісності, життю громадян".

У той же час не можна говорити, що під час воєнного стану права людини стають чистою умовністю: Закон передбачає цілий список прав, обмежувати які навіть у таких скрутних обставинах забороняється.

Йдеться, зокрема, про заборону тортур і принизливого поводження або покарання. Громадяни зберігають право на справедливий суд і правову допомогу. Їх не можна змушувати свідчити проти себе та своїх рідних і близьких.

На час дії воєнного стану військове командування отримує повноваження щодо контролю підприємств зв’язку, видавництв, телерадіоорганізацій та навіть театрів.

Воно може використовувати радіостанції, телецентри та друкарні для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і цивільного населення.

Військові можуть заборонити роботу аматорським радіостанціям та передачу інформації через комп’ютерні мережі.

Якщо ж якась організація чи окремий громадянин порушить ці вимоги, у нього можуть вилучити радіопередавальне обладнання, теле-, відео- та аудіоапаратуру, комп’ютери або ж інші засоби зв’язку.

Якщо у цілій державі або в окремих її місцевостях вводиться воєнний стан, парламент збирається без скликання і працює в сесійному режимі.

Поки триває термін дії цього стану, розпустити парламент не можна.

Не можуть бути припинені повноваження омбудсмана, міністерств, органів місцевого самоврядування, судів та прокуратур.

Протягом воєнного стану не можна змінювати Конституцію України, проводити вибори президента та парламенту України, а також органів місцевого самоврядування. Так само забороняється проводити всеукраїнський і місцевий референдуми.

Воєнний стан скасовується указом президента у разі "усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

З такою пропозицією до президента може звернутися або Рада безпеки, або парламент.

Указ про скасування воєнного стану негайно оголошується через засоби масової інформації.

Щодо мобілізаційного періоду в Україні то його проведення регулюється Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» [27]. Відповідно до даного Закону мобілізаційна підготовка – це комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі – Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.[27].

Мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Зазначимо, що мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів:

• централізоване керівництво – передбачає собою здійснення керівництва

мобілізаційними процесами відповідними органами влади, передбаченими законодавством.

• завчасність – розробка мобілізаційних планів та інших документів,

передбачених законодавством завчасно, до проведення мобілізації.

• плановість – проведення мобілізації відповідного до мобілізаційного

плану.

• комплексність і погодженість – здійснення дій та заходів у

комплексному порядку з погодженням з відповідними органами.

• персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної

підготовки та мобілізації – відповідальність кожного з посадових осіб за відповідні заходи мобілізації.

• додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян – не

порушення прав закладених відповідними законодавчими актами.

• гарантована достатність – забезпечення необхідною кількістю

мобілізованого особового складу та техніки відповідно до мобілізаційного плану.

• наукова обґрунтованість – документально підтверджена необхідність в

зазначеній кількості мобілізованого особового складу та техніки компетентними органами.

• фінансова забезпеченість – забезпечення необхідної кількості

асигнування для проведення заходів мобілізації.

Організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»[27], актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Щодо проведення загальної мобілізації то вона проводиться на території всієї України одночасно і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України та інших збройних формувань.

Часткова мобілізація може проводитись в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил та інших збройних формувань.

Види, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошено через засоби масової інформації, а рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться до органів державної влади, інших державних органів, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій по закритих каналах оповіщення. Що до Автономної республіки Крим, територія якого залишається тимчасово окупованою то оскільки змін до законодавчої бази внесено не було то рішення про проведення прихованої мобілізації приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Ці дії проводяться в порядку, який визначається Президентом України.

З моменту оголошення мобілізації чи введення воєнного стану в Україні або окремих її місцях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, Збройних Сил України, інших військових формувань.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань, зупиняється.

Загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки і мобілізації держави здійснюється Президентом України; організаційне керівництво мобілізаційною підготовкою і мобілізацією в Україні – Кабінетом Міністрів України; координація діяльності органів виконавчої влади з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації здійснюється Радою національної безпеки і оборони України.

Безпосереднє керівництво щодо реалізації заходів з мобілізаційної підготовки і мобілізації здійснюється в центральних органах виконавчої влади, інших державних органах їх керівниками, а в Збройних Силах України, інших військових формуваннях – центральними органами управління відповідних військових формувань.

Організація безпосередньої реалізації заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації на відповідній території чи сприяння їх виконанню здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки іншого в діючий законодавчій базі не зазначається, місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Здійснення контролю за станом мобілізаційної підготовки та рівнем мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, для яких встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), забезпечується керівником відповідного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій.

Порядок здійснення контролю за станом мобілізаційної підготовки та рівнем мобілізаційної готовності органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, для яких встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), визначається Кабінетом Міністрів України.

Співробітництво з іншими державами у сфері мобілізаційної підготовки здійснюється відповідно до міжнародних договорів України.

У різних державах світу законодавчі акти, що регламентують порядок введення і забезпечення виключних надзвичайних правових режимів, як правило, є ретельно розробленими, перевірені досвідом та враховують національні особливості. В Україні нормативно-правова база режиму надзвичайного стану потребує подальшого дослідження та вдосконалення.

Отже, ми розглянули теоретичні основи правового режиму воєнного та надзвичайного стану та періоду мобілізації. На основі розглянутого матеріалу можна зробити висновок, що у державі повинна існувати законодавча процедура введення Президентом України правового режиму надзвичайного стану та режиму мобілізації, яка має рівною мірою передбачати право Верховної Ради України анулювати рішення Президента про введення надзвичайного стану.

Особливої уваги в подальшому заслуговує дослідження правового ре-жиму надзвичайного стану, введеного через виникнення надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру.

Багатоплановість соціальних процесів, які відбуваються в Україні, глибина і масштаби соціальних проблем, наслідком яких є деформації та руйнування суспільного життя, соціальної бази політичної стабільності в державі, вимагають від держави більшого урахування у внутрішній політиці соціального чинника національної безпеки, що потребує відповідного нормативно-правового забезпечення та створення ефективних механізмів адекватного реагування при введенні надзвичайного стану та мобілізації через виникнення надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру.