1. Сучасна наука розрізняє два основні типи політичної модернізації:

А)Оригінальна (спонтанна), або органічна, модернізація. Властива розвинутим країнам Західної Європи й Північної Америки (США, Канада), соціально-політичний розвиток яких відбувався у формі неперервного еволюційного та революційно-реформаторського процесу.

Б)Вторинна (відображена), або неорганічна модернізація. Характерна для країн, які з певних причин відстали від загальноцивілізаційного розвитку і прагнуть за рахунок широкого застосування досвіду передових країн наздогнати їх за рівнем і якістю життя. Неорганічна модернізація здебільшого зумовлена не внутрішніми, а зовнішніми чинниками розвитку і характеризується нерівномірністю змін в економіці, політиці, культурі, соціальних відносинах. Цей тип модернізації було втілено у країнах другого і третього ешелонів капіталістичного розвитку. Перші з них мали певні передумови розвитку капіталізму та індустріального виробництва, але модернізація відбувалася там переважно під впливом іззовні. Такий характер модернізації в цих країнах було спричинено: домінуванням відносин особистої залежності у виробництві; низьким рівнем конкурентоспроможності на світовому ринку; нерівномірністю соціального розвитку, зосередженням національного потенціалу лише на одному з його напрямів (скажімо, створення військово-промислового комплексу). Незважаючи на такий негативний потенціал, деякі країни другого ешелону капіталізму спромоглися досягти успіху в процесі розвитку неорганічної модернізації (Японія, індустріальні країни Азії та ін.).

«Вторинна», «наздоганяльна» модернізація передбачає, що навколо лише елементи суспільства «втекли» вперед, більш-менш відповідають розвитку в передових країнах, інші — ще «визріли», відстають свого розвитку чи взагалі відсутні. Розвиток суспільства при «вторинної» модернізації нагадує, на думку бразильського історика М. Вернек Содре, «рух квадратного колеса». Варіюються за кордоном лише систематичність «потрясінь», глибина «вибоїв», так швидкість руху. «Рух квадратного колеса» — вдалий образ циклічного процесу «наздоганяючої» модернізації, коли чергуються еволюційні і революційні початку. Колесо понад силу перевалюється, та був завмирає новому межі — період бурхливого, але дуже нерівномірного розвитку, змінюється стагнацією чи повільної еволюцією в раніше вибраному напрямку. Один із складних проблем, що виникали при такому русі, в тому, що соціальна структура суспільства, погано пристосована до різким встряскам, все-таки має була пристосовуватися до змін. І успіх модернізації у разі залежав від ефективності суспільно-політичних інститутів, які б адекватно реагувати зміни і амортизувати поштовхи: від державно-правової системи, партій та рухів, практики безпосередніх контактів керівників країни та бізнесу, інтелектуалами, народом, від Збройних Сил, засобів масової інформації та т.д.

2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:

У сфері екологічно збалансованого розвитку економіки:

забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку; структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки; впровадження сталих економічних механізмів природокористування та імплементація екологічної складової в систему національних рахунків; підвищення ефективності інвестиційних процесів, у тому числі у сфері відновлення природного капіталу; стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій; розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів; підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів; розвиток екологічно безпечних видів транспорту та транспортних комунікацій, створення альтернативних видів палива у тому числі невуглеводневого.

У сфері забезпечення соціальної справедливості:

зниження рівня майнового розшарування населення, подолання бідності; зниження рівня безробіття населення і забезпечення продуктивної зайнятості; збереження і зміцнення демографічного та трудового ресурсного потенціалу країни; стабілізація демографічної структури суспільства; зміцнення фізичного здоров'я нації; оптимізація соціальної структури суспільства; встановлення гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері суспільних відносин:

створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини; формування громадянського суспільства, забезпечення у ньому політичної стабільності та взаєморозуміння; розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.

У сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу:

сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів; економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення відновлюваних природних ресурсів; мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ корисних копалин; формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманіття; розвиток екологічно чистих сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення; удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування; вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства.

У міждержавних стосунках:

проведення активної міжнародної політики; поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі у міжнародних організаціях.

3. «Модернізація» в загальному плані означає процес оновлення,осучаснення, тобто набуття менш розвиненими суспільствами низки ознак, характерних для більш розвинених суспільств, що, в свою чергу, передбачає масштабні, цілеспрямовані перетворення в усіх основних сегментах соціальної системи (в економічній, правовій, політичній сферах, соціальних відносинах, культурі, системі освіти). Будь-яка політична модернізація не можлива без реформування і модернізації політичної системи країни, а політ. конкуренція має змінити курс влади на політ. модернізацію. Важливим показником модернізаційного потенціалу політичної системи є її відкритість. Відкритість - це характеристика, яка визначає ступінь сприйняття системою та її окремими складними компонентами зовнішніх імпульсів, мірою проникнення до неї ззовні будь-якої «речовини». Ступінь відкритості та ступінь гнучкості системи є взаємозалежними показниками, які характеризують здатність країни до М.. Якщо систему характеризують як закриту, то до чинників, які формують її закритість(відповідно і не демократичність) відносять авторитарність, боротьбу за владу як самоціль, відсутність демократичної політичної культури, правову неврегульованість діяльності опозиції, а головне – недемократичні механізми рекрутування еліти (переважання системи гільдій над антрепренерською системою,пріоритет принципів клановості, клієнталізму, значення фінансового і соціального статусу над особистісними та професійними якостями,вузькість соціальної бази рекрутування). Як наслідок, знижується вертикальна мобільність,сповільнюються процеси циркуляції еліти, гальмуються модернізаційні процеси. Ще одним негативним чинником, що не сприяє демократичним змінам, є слабка партійна структурованість еліти. Значення її кланово-корпоративістської приналежності, як правило, домінує над партійністю. Партійність розглядається не як демократичний засіб представництва інтересів, а як інструмент досягнення тактичних, кон’юнктурних, партикулярних або особистих інтересів. Також важливим чинником модернізації є забезпечення широкої участі громадян у політичному житті. Забезпечувати її покликані політичні партії та групи за інтересами, модернізаційний потенціал яких обумовлений їх функціями. Найважливішою серед них є функція структуризації політичного життя, завдяки якій суспільство постає як певна система організованих інтересів. Важливе значення має також функція соціальної інтеграції, що дає змогу партіям та групам інтересів виконувати, з одного боку, роль посередників, єднальної ланки між громадянами і владою, а з іншого — сприяти спілкуванню представників різних верств населення.

4.- 83 Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку

Термін „сталий розвиток” був вперше використаний в 1987 р. в доповіді Комісії ООН „Наше спільне майбутнє”.

Всесвітній самміт ООН, скликаний у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. з метою розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем, окреслив концепцію сталого розвитку - новітню ідеологію суспільно-господарської динаміки, вироблену 179 країнами світу, в тому числі й Україною.

У рішеннях Ріо наголошено на необхідності запровадження нових концепцій багатства та економічного зростання, що вимагає створення адекватних функцій управління та системи показників. Передбачені документами Ріо організаційні заходи включають розробку відповідної звітності для здійснення економічного аналізу та контролю за станом навколишнього природного середовища.

На жаль, результати виконання рішень Ріо через 9 років після їх ухвалення є незадовільними як в Україні, так і в інших країнах-учасницях Самміту. Вказані концептуальні завдання залишаються невирішеними, національні концепції та стратегії сталого розвитку - незатвердженими, а на практиці має місце навіть погіршення економічних, соціальних та екологічних умов у багатьох країнах та регіонах, про що наголошувалося на 19-й Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку (1997 р.), присвяченій підведенню підсумків виконання рішень Ріо.

Відтак запровадження аналізу процесів сталого розвитку обумовлює необхідність радикального перегляду існуючих парадигм господарювання й менеджменту та їх інформаційного забезпечення.

Одним із аспектів зміна сучасної економічної парадигми на нову є поділ економічних знань на фізичну та політичну економію. Така структура економічної науки та врахування схожостей і розбіжностей між вказаними складовими є важливою з міркувань методології аналізу процесів сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку. Вчені і політики визнали, що для того, щоб уникнути всесвітньої кризи в умовах глобалізації,перетворення світу у всеохоплюючий ринок, потрібно спільними зусиллями приборкати ринкові стихії, як це вдалось зробити в соціальних державах. Сталий розвиток має різні виміри: культурний, людський, соціальний, економічний, екологічний, політичний, духовно-етичний. Політологія відіграє в дослідженні сталого розвитку провідну роль, так як від політичної волі і політичних рішень залежить практична реалізація цієї концепції. Політологи мають врахувати труднощі і перешкоди на шляху переходу до нової цивілізаційної моделі розвитку. Сталий розвиток як нова цивілізаційна модель розвитку необхідна не лише для виживання окремого народу, але і виживання всієї цивілізації. Управління сталим розвитком на національному рівні має відбуватись з використанням політичних можливостей, які мають сучасні національні держави. Сьогодні одні вчені вважають, що людство може вберегти себе від самознищення лише обмеживши споживання, інші – покладають надії на культуру, яка допоможе справитись з існуючими проблемами. Перехід до сталого розвитку вимагає подолання ряду труднощів. Одна з основних перешкод – це відсутність культури, яка б сприяла сталому розвитку. Світове співтовариство не тільки має усвідомити існування небезпеки для всього людства і необхідності спільно вирішувати глобальні проблеми, але і знайти шляхи їх вирішення. Розвиток в масштабах всього світу має бути соціально орієнтованим. Поки що рано говорити про „всесвітнє”, „глобальне”,„корпоративне” громадянство. Хоча існування такого громадянства означало б залучення всіх жителів планети до управління суспільними справами. Нині зростання кількості неурядових організацій, які намагаються сприяти утвердженню гуманізму в планетарному масштабі.

На такій теоретико-методологічній основі з'являється можливість окреслення підходів до розв'язання найважливішої проблеми, порушеної Конференцією в Ріо - зміни нераціональних структур споживання та виробництва, які не забезпечують сталості розвитку, особливо промислово розвинутих країн, надмірні вимоги та марнотратний стиль життя яких є основною причиною деградації довкілля в усьому світі.

У контексті розв'язання досліджуваної проблематики можуть бути запропоновані відповідні методологічні підходи, системи показників та масиви інформації для підготовки:

тематичної доповіді з питань сталого розвитку з метою її подання Президентом України до парламенту одночасно з Посланням 2002 року;

Доповіді Президента України на черговому Всесвітньому самміті ООН, присвяченому 10-й річниці з часу ухвалення документів Ріо;

"пакета" ініціатив Президента України з питань сталого розвитку для їх оприлюднення та поширення Україною як офіційних документів ООН.

Провідною ідеєю пропонованих ініціатив має стати консолідація суспільств та інтегрування світового співтовариства на антиенропійних засадах з метою гарантування безпеки прийдешніх поколінь.