23. Підходи до оцінки ризиків згідно базельських угод про капітал

У Базельській угоді II містяться два принципово різних, альтернативних підходи до розрахунку кредитного ризику: "стандартизований підхід" (standardized approach) та "підхід внутрішніх рейтингів", ПВР (internal ratings — based approach, IRB). Кожен із них, у свою чергу, поділя-ється на два альтернативних варіанти: стандартизований підхід — на спрощений та загальний, а підхід внутрішніх рейтингів — на фундаментальний та поглиблений. В основі стандартизованого підходу закладена ідея, яка стала фундаментом для першого варіанта угоди, — всі активи банку класифікуються на групи за рівнем їх кредитного ризику, і для кожної групи подібних активів встановлюється конкретне значення спеціального коефіцієнта кредитного ризику: від 0 до 100 %.Згідно із загальним стандартизованим підходом усі активи банку, в тому числі позабалансові, поділяються на 13 категорій. До основних переваг загального стандартизованого підходу належать його відносна простота для розуміння та застосування, а також можливість у межах однієї категорії активів зменшити навантаження на капітал банку через чіткий стимул до роботи з надійнішими контрагентами.Найбільшим недоліком є необхідність наявності зовнішніх рейтингів для основних категорій активів — вимог до банків, корпорацій, страхових компаній тощо. Це потребує, по-перше, наявності принаймні кількох рейтингових агентств та, по-друге, бажання контрагентів забезпечувати можливість їх продуктивної роботи через оприлюднення інформації про свій фінансовий стан і результати діяльності та оплату послуг рейтингових агентств. Тому застосування загального стандартизованого підходу стає проблематичним. Підхід внутрішніх рейтингів — нова методика, не використовувана раніше у практиці банківського нагляду. Згідно з цим підходом усі активи банку (за термінологією Базельського комітету — експозиції) поділяються на 5 класів, деякі з них поділяються на субкласи.

класи		субкласи
1 Корпоративні активи		1. Проектне фінансування 2. Об'єктне фінансування 3. Товарне фінансування 4. Дохідна нерухомість 5. Високомінлива комерційна нерухомість
2 Суверенні активи
3 Заборгованість банків
4 Роздрібні активи		1. Забезпечені житловою іпотекою 2. Кваліфікаційні револьверні кредити 3. Інші роздрібні активи
5	П Пайові інструменти

У підході внутрішніх рейтингів окремо оцінюються неочікувані та очікувані збитки.

Неочікувані збитки — це збитки, які можуть виникнути в майбутньому і суму яких на дату балансу достовірно оцінити неможливо, однак які можна оцінити приблизно, з досвіду минулої роботи. Оцінка неочікуваних збитків потрібна для визначення необхідної величини капіталу, що буде потрібен банку в майбутньому для їх компенсацій. Очікувані збитки являються аналогом резервів на покриття кредитного ризику.

У межах фундаментального варіанта підходу внутрішніх рейтингів банк має самостійно визначити ймовірність дефолту в процесі довготривалих спостережень та використовувати значення інших параметрів, доведених органом нагляду. В межах поглибленого варіанта підходу внутрішніх рейтингів значення всіх компонентів ризику банк визначає самостійно, однак для застосування цього варіанта він має виконувати низку жорстких вимог щодо своєї практики ризик-менеджменту. Фактично, використовуючи власні дані статистичних спостережень, банк таким чином функціонує як своєрідне рейтингове агентство, проте лише сам для себе. Саме тому цей підхід отримав назву "підхід внутрішніх рейтингів".