2.2. Особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні

Одним із важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища – волонтерського руху. Будучи започаткованим у традиції безкорисливості.

Допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває все більшої потужності, об’єднує все більше громадян та залучає значні ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цей поклик часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики, щодо волонтерства, внесення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб’єктів управління і громадського самоврядування, відповідальний за розвиток волонтерського руху . [15, c.198]

Так, на сьогодні законодавчо визначений термін «волонтерський рух», задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним із основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоді. Закон України від 21.06.2001 року №2558 ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю». У 2001 році в Україні організовано проведення Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низьку заходів, щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (розпорядження Президента України від 22.03.2001 року №67/2001 «Про організацію проведення в Україні в 2001 році Міжнародного року волонтерів»). В 2003 році Кабінетом Міністрів Україні утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху (розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 року №225-р. «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху»). Визначеного термін «волонтер», легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність передбачене право суб’єктів які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи (Закон України від 19.06.2003 року №966 IV «Про соціальні послуги»). Основними напрямками виконання Загальної державної програми підтримки молоді 2004-2008 роки передбачено підтримку трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямовано на реставрацію та відновлення об’єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам’ятників бойової та трудової слави, допомогу соціально не захищеним верствам населенням. Намічено також сприяння розвитку волонтерського, молодіжного громадського руху (Закон України від 18.11.2003 року №1281 IV «Про загальну державну програму підтримку молоді на 2004-2008 роки»), визначено термін волонтерська діяльність у сфері надання волонтерських послуг, її основні засади, суб’єкти, які займаються цією діяльності, напрями і шляхи її проведення, соціальні послуги до надання яких соціальної служби можуть залучатися волонтери, порядок і механізми співпраці волонтерів соціальної служби координатори волонтерської діяльності, у сфері надання соціальних послуг – Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року №1895 «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг»). [7, c.38]

Зазначені нормативно-правові акти України забезпечили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними напрямками, які має такі особливості:

1. добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях – наданням допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльностях, навчання, розвитку. Таке спрямування волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереження;

2. добровільна систематична або епізодична допомога державним установам реалізувати соціальну політику – допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами та людьми похилого віку;

3. волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших, але ця діяльність не є професійною;

4. педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об’єднання (метою їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при Центрах соціальних служб сім’ї та молоді (ЦССМ).

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об’єднаннях в Україні, є включення для добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привернення уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі [43, с.26 ].

Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально – педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом: самовизнання, самоорганізації, самопізнання, саморегуляції та самореабілітації, самоорганізації, самоосвіти та самовиховання. [9, c.108]

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються, передусім, труднощі організації волонтерської діяльності. Організатором волонтерства потрібно не тільки ознайомитися з історією руху в інших країнах, організувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.

Сьогодні маємо такі центри волонтерського руху в Україні:

1. Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху при Міністерстві праці і соціальної політики;

2. Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»;

3. Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт»;

4. Український державний центр соціальних служб для молоді;

5. Волонтерський центр «Пенсіонер», ради організації ветеранів війни;

6. Коаліція громадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну [ 43, с. 48 ].

У 2001 році в м. Києві було розроблено положення про проведення конкурсу «Волонтер року», який з ініціювали Ресурсний центр громадських організацій «Гурт», та головне управління внутрішньої політики. Цей документ дає досить чітке уявлення про мотиви, учасників, сфери волонтерської діяльності, критерії її оцінювання.

Мета конкурсу – публічне визнання праці волонтерів, висловлення подяки людям, які віддають свій час, знання, силу, енергію, вміння, наснагу, працюючи на користь суспільству.

Сфери волонтерської діяльності:

• соціальний захист;

• охорона здоров’я;

• освіта та виховання;

• охорона навколишнього середовища;

• спорт і туризм;

• культура та молодіжний рух;

• розвиток міжнародного співробітництва;

• правозахисна діяльність;

• менеджмент – керівництво волонтерською діяльності [20, c. 118].

У сучасній Україні волонтерство набуває масового поширення. Приклади безкорисливої допомоги стосується екології, соціальної сфери. Волонтерський рух поступово проникає в економічну галузь. Так, Державна податкова адміністрація України залучила до волонтерської роботи громадських податкових консультантів із числа студентів, пенсіонерів, колишній працівників органів державної податкової служби. Експеримент розпочався в Житомирській області, за спеціальною програмою пройшли навчання 70 чоловік [11, c.208].

Активно розвивається волонтерський рух у Тернопільській, Запорізькій, Львівській, Вінницькій, Херсонській областях. Напрями діяльності волонтерів – рух матерів проти наркотиків і СНІДУ, підготовка молоді до ролі батьків, психологічна допомога вагітним жінкам, соціальний патронаж, дітей інвалідів, профілактика наркоманії, допомога безпритульним дітям, дітям сиротам із кризових сімей, учням шкіл-інтернатів.

Один із напрямі волонтерства на Луганщині – так звана «Ветеранська аптека». Понад 23,5 тис. волонтерів-пенсіонерів підтримують та організовують надання матеріальної допомоги інвалідам, ветеранам війни і самотнім людям. На базі Червоного Хреста здійснюють прийом 37 медиків-волонтерів [ 36, с. 46 ].

За підтримки Міністерство праці та соціальної політики України спільно з Радою організації ветеранів України 19 грудня 2003 року відбулися Всеукраїнські збори волонтерів пенсіонерів.

Поштовхом до розвитку волонтерської діяльності на Україні було запровадження затвердженою Указом Президента України державної програми «Про здоров’я літніх людей».

На сьогодні волонтерський рух є одним із ефективних напрямів соціального захисту та покращення життя забезпечення людей похилого віку, з позитивною цілеспрямованою роботою щодо залучення широкого кола пенсіонерів та молоді до благодійної діяльності. Більше двохсот тисяч волонтерів пенсіонерів опікують біля півмільйона осіб з числа громадян похилого віку, інвалідів, дітей-сиріт, які опинилися в життєвих умовах і потребують стороннього догляду. Волонтерський рух пенсіонерів розвивається у трьох основних напрямках – допомога «Пенсіонер-пенсіонеру», «Пенсіонер-дітям», «Ветеранські аптеки» - це особливий тип аптечних закладів в яких продаються вітчизняні ліки за цінами заводів-виробників, або зі знижкою до 30 процентів від роздрібної ціни. Зараз в Україні таких аптечних закладів більше ніж 1700 [40, с. 63 ].

Активний розвиток волонтерського руху спостерігається і серед студентів українських ВУЗІВ. Так, наприклад, Луганський національний педагогічний університет ім. Т.Шевченка створив на історичному факультеті волонтерський загін «СОВА» (студентський загін волонтерів-активістів) у 1997 році. За період свого існування загін виріс від конкретних благодійних справ до розробки реалізацій власних соціальних проектів та участі у проектах регіонального, національного та міжнародного рівнів [42, с. 6].

Динаміка розвитку волонтерського руху з моменту створення загону «СОВА» свідчить про постійний пошук студентами нових напрямів, форм та технологій участі у вирішення соціальних проблем міста та області, розширення діапазону цієї участі та зв’язків з державними та недержавними соціальними службами.

Будь які волонтерські групи при Центрах соціальних служб для молоді діють в межах соціальних програм, які реалізуються центрами, передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на центри державою.

Сьогодні істотну роль у зміцненні статусу добровольців при центрах ССМ та формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів.

Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми навчання добровольців з метою формування у них знань, умінь та навичок, наприклад:

• протягом року – школа волонтерів;

• протягом півріччя – тематичні волонтерські курси;

• протягом місяця – табір підготовки добровольців-помічників;

• протягом тижня – курси підвищення майстерності;

Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичні навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари «круглі столи», тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками, особливостями, видами соціально педагогічної роботи залежно від рівня професійної підготовки такої діяльності [18, с.16].

Аналіз матеріалів обласних ЦССМ дозволив виявити основні напрями роботи добровільних працівників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі:

• робота з молоддю, схильної до асоціальної поведінки;

• профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління; наркотичних речовин;

• профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДУ;

• підтримки дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства.

2. Соціальна опіка і захист найменш захищених категорій дітей та молоді;

• підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

• соціальна допомога молодим сім’ям;

• соціальна робота з дітьми сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;

• соціальна підтримка військовозабов’язаної молоді, безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

• соціальна робота з жіночою молоддю;

• сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді.

• формування та розвиток якості творчої особистості;

• розвиток та підтримка обдарованих дітей та молоді [ 45, с. 50 -51 ].

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, юристів, медиків) до соціальної роботи через волонтерські групи. Так, у місті Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів-студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету. Волонтери займаються статевою освітою підлітків у літних таборах шкіл. У Дніпропетровській області діє програми «Терези Феміди», де задіяний волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складу клубу входять студенти-правовики випускного курсу Дніпропетровського державного університету. [27, c.24]

На базі Чернівецького обласного ЦССМ працюють волонтерські загони, де волонтерами в переважній більшості є студенти педагогічного університету. Крім них, до волонтерської роботи залучаються студенти педагогічного училища та мед. працівники.

У м. Вінниця волонтерами-студентами філологічного факультету педагогічного університету розроблено тематичний курс занять «Вивчаємо класичну літературу» для підвищення загально культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадами розвитку. У м. Луцьк волонтерську роботу проводять 25 волонтерів – студенти медичного училища та психологічного факультету. Їхня професійна підготовка, безперечно вплинула і на характер та напрями діяльності волонтерів.

У всьому світі головним об’єктом волонтерства є недержавні організації: дитячі, молодіжні та жіночі. На Україні громадські організації ще недостатньо включені в соціальну роботу. Хоча приклади плідного співробітництва вже маємо. Так, у м. Чернівці волонтерські загони постійно контактують з діючими молодіжно-громадськими організаціями – «Буковинські гайди», «У гармонії з природою», дитячими організаціями «Паросток» і «Веселка».

Більша частина волонтерів працює на державних організаціях (НДО). Вони є одним із джерел людських ресурсів НДО. Їхня робота – основа недержавного сектору. За словами М. Кординського, лідера Одеського клубу «Чужа дитина», недержавні організації, не маючи реальних джерел фінансування, використовують як головний ресурс безкорисливу добровільну працю своїх членів і принесенню ними матеріальні ресурси. В Україні волонтерський рух детермінований гуманізацією суспільного життя, є відповіддю на суспільні потреби. Вважається що роботу волонтерів можна спрямувати в житлово-комунальну сферу, охорону здоров’я, працевлаштування, соціальний догляд, відродження культури, міста, національних, творчих, релігійних традицій. [4, с. 56 ].

Херсонська асоціація молодіжних організацій та неформальних об’єднань «Фрідом» організовує концерти по районам області із залучення спеціалістів Херсонського обласного центру ССМ.

Члени Харківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання «Ludus» допомагають психологам ЦССМ проводити клубну роботу із підлітками на базі клубів за місцем проживання, ділові ігри, вести роботу клубу «Дебати». [2, c.58]

Як відомо значне місце у волонтерській соціальній роботі посідають релігійні організації. На відміну від громадських, релігійні організації в України виконують значну за обсягами і різноманітну за напрямами соціальну роботу. Однак, їх діяльність дуже рідко збігається і дуже рідко застосовується в роботі ЦССМ. Наприклад, у місті Житомирі до роботи клубу сімейного спілкування «Особлива дитина» для дітей з особливими потребами і їх батьків при Житомирському обласному Центрі ССМ залучено 8 волонтерів легіону при католицькому костьолі святої Софії. Вони здійснюють соціальний патронаж дітей-інвалідів вдома.

Взаємодія з релігійними організаціями багатьох конфесій, на нашу думку, допоможе розширити і урізноманітнити соціальну роботу, яку виконують волонтери. Певна пересторога у взаємодії в ССМ з релігійними організаціями, на наш погляд, обумовлена інерцією мислення і здебільшого невиправданим острахом. При взаємній повазі до віросповідання кожного з партнерів цього можна уникнути [ 43, с. 38 ].

Однак, для роботи волонтером потрібна відповідно теоретична і практична база. Так, протягом 1997-1998 років у м. Миколаїві під час реалізації програми «Волонтер Телефону довіри» пройшли курс підготовки, лекційні заняття, рольові та психологічні тренінги, стажування на «Телефоні довіри» 25 волонтерів, які після навчання отримали відповідні сертифікати [ 46 ].

В 2005 році в м. Дніпропетровськ відвідали нові закордонні волонтери. У місті з 13 липня по 2 серпня працював Міжнародний волонтерський табір, в якому брали участь представники багатьох країн. Табір був присвячений роботі з нашим підростаючим поколінням. Волонтери принесли багато нового у внутрішній світ дітей і в їх розвиток. Проводилися уроки не тільки з англійської і французької мови, а й заняття в комп’ютерному класі, з плавання, матчі з міжнародного футболу, волейболу. Вечори-ознайомлення з національними особливостями, традиціями, танцями, піснями країн-учасниць не залишили нікого байдужими. Наші діти підготували концерт, в якому спробували показати життя України та її культуру. [13, c.215].

Крім зазначених міст, волонтерська діяльність стрімко розвивається і на Закарпатті. Наш край нараховує чимало організацій, які спеціалізуються на допомозі сиротам, інвалідам, соціальним меншинам, біженцям, тощо. Волонтерами здебільшого є студенти, соціальні працівники, вчителі, учні… Зараз в обласному центрі з 2003 року створений проект ТАЧ ( TOUCH – Take one Ukrainian`s child had – візьми за руку одну українську дитину ), метою якого є мобілізація широкої громадськості для надання фінансової, соціальної допомоги дітям сиротам, дітям, позбавлених батьківського піклування та дітям з обмеженими можливостями. Цей проект підтримує понад 350 дітей та молодь п’яти організації:

• Часлівецької загальноосвітньої спеціальної школи-інтернат;

• Благодійного фонду « нова сім’я;

• Медико-соціально-реабітаційного центру «Дорога життя»;

• Програми випускників спеціальних шкіл-інтернатів у с. Павлово;

• ЗОШ № 14 м. Ужгорода.

Волонтерами проекту є учні гімназій, ліцеїв та загальноосвітніх шкіл, студенти та випускники вищих навчальних закладів, вчителі, лікарі, економісти, тощо.

Благодійний Фонд «Проекта ТАЧ» працює в напрямку поліпшення життєвих умов дітей та молоді з вразливих груп, розширення їх економічних, культурних та освітніх можливостей, залучення широкого кола громадян до роботи з захисту інтересів цих груп. Це фонд надає кошти на будівництво, медикаменти, дитячий одяг та організовує дитячий відпочинок. Серед дітей найпопулярнішими є літні табори Проекту ТАЧ, до організації яких долучені студенти УжНУ, іноземні волонтери та волонтери інших галузей [ 1 ].

Крім цієї організації на Закарпатті існують такі організації, як:

1. Благодійний фонд «Доркас – Закарпаття»;

2. Ужгородське міське товариство захисту дітей з особливими потребами «Надія»;

3. ромські організації.

Так, як Україна готується до Євро-2012, волонтери нашого краю також беруть участь у цій підготовці. Волонтерські організації беруть участь у реконструкції пам’яток культури та архітектури, здійснюють роботу над озелененням міста та ін.[ 6 ].

Крім інтенсивного розвитку, волонтерство в Україні має чимало проблем.

Процеси докорінної перебудови соціально-економічного характеру, зміна політичної ідеології та відсутність будь-якої іншої призвели в нашій країні спочатку до ідеологічного, а пізніше – і морального вакууму. Громадяни України не відразу сприйняли ідею безкоштовної допомоги. Ідеологію безкорисливого служіння людям впроваджувати в нашій країні довелося іноземцям.

В сучасній Україні зараз економічна нестабільність, знижений рівень життя більшості населення, втратили свою цінність моральні норми, зросла злочинність і насильство. Збільшилась кількість людей,які потребують допомоги. Передусім, це молоді люди без жодного занять, дорослі безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків, або не мають батьків, пенсіонери та ін.

Процеси докорінної перебудови соціально-економічного характеру, зміна політичної ідеології та відсутність будь-якої іншої призвели в нашій країні спочатку до ідеологічного, а пізніше – і морального вакууму. Громадяни України не відразу сприйняли ідею безкоштовної допомоги. Ідеологію безкорисливого служіння людям впроваджувати в нашій країні довелося іноземцям.

На жаль,висококваліфікованих психологів та соціальних працівників у нас не вистачає. Щоб вирішити дану проблему необхідно, по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення; по-друге, визначити, апробувати та розширити методики соціально-психологічної роботи, які допоможуть в реалізації цих проблем; по-третє, потрібна підготовка висококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати розроблені концепції і програми соціально-психологічної роботи. [10, c.38]

Стратегічна мета трансформації українського суспільства полягає в розбудові соціальної держави. Реалізація цієї мети тісно пов’язана із формування громадянського суспільства, невід’ємним елементом якого є так званий третій сектор. До третього сектора належать недержавні, некомерційні об’єднання громадян, що прагнуть допомогти собі та іншим, не переймаючись одержанням прибутків, політичні партій, профспілки, молодіжний рух, жіночі, волонтерські, релігійні організації, благодійні фундації та багато інших. Функція їх полягає в відстоюванні прав і свобод громадян і задоволення їх основних політичних, економічних, правових, культурних, а головне соціальних інтересів. [10, с. 50]

Особливим об'єднанням громадян, які належать до третього сектору, є волонтерські організації. В Україні поняття «волонтерські організації», «волонтерство», «волонтерський рух» для позначення важливого значення соціально – політичного життя суспільства деталі поширюється. Його використовують і в теорії, і практиці, нерідко не усвідомлюючи при цьому природу цього явища. Віддаючи належне доробку в дослідженні проблем волонтерства в Україні, доводиться наголосити, що цілісного системного аналізу, цього явища, його сутності й структури ми й досі не маємо .[10,с.51]

На думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський рух – це доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства у цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером [13, с. 38].

Але, незважаючи на все, аналіз проблем волонтерства а Україні показав, що волонтерських рух набуває масового характеру в різних сферах діяльності: освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, служб для молоді тощо. Аналіз літературних джерел свідчить про наполегливий пошук вченими, соціальними працівниками оптимальних шляхів розвитку волонтерського руху в Україні, намагався вивчити сутність феномену «волонтер», особистісні та професійні потреби волонтерів, узагальнити накопичений досвід та розповсюджувати його [15,16,22].

Серед чинників, які обумовлюють активізацію добровільного руху, є передусім загострення соціальних проблем та відсутність досконалої системи надання соціальних послуг вразливими верстами населення. Роль волонтерів, якими ще називають добровольцями, є надзвичайно важливою у багатьох організаціях. Сьогодні значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних, так і у державних організаціях. Однак у нашій країні дотепер не сформовано модель волонтерської роботи, особливо у вищому навчальному закладі, яка включала б ефективні механізми залучення та відбору, навчання та моніторингу, підтримки та заохочення, що є основними елементами й етапами діяльності волонтерів.[20,с.20]

Отже, можна зробити висновок, що волонтерська діяльність в Україні, хоча і нестала масовою, проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності недержавних соціальних служб. В загалі ж, волонтерство, як можна бачити, є запорукою успішного процвітання нашої країни. А волонтери – першопрохідці, які вказують шлях до просування. І якщо вище не волонтер, значить, не усвідомили всіх принад волонтерського життя, тож, як гласить народна мудрість: «краще пізніше ніж ніколи».

ВИСНОВКИ

Волонтерство є частиною кожної цивілізації та будь-якого суспільства.. У загальному розумінні – це той внесок, який робиться людьми на засадах добровільної діяльності, без матеріального заохочення, для добробуту і процвітання суспільства. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій психологів та соціальних працівників під час кризи.

Кожна людина, яка живе в суспільстві, намагається зайняти в ньому певне місце, свідомо керуючи тими вимогами, які суспільство висуває до кожного з його членів. Волонтерська діяльність дає людині можливість само реалізувати себе, вдосконалити індивідуальні якості та властивості особистості, відкрити внутрішні резерви людини. Тому ми вважаємо, що волонтерську діяльність можна розглядати як соціальну діяльність. З одного боку, волонтери надають соціальну допомогу тим, хто її потребує, а з іншого – вони починають розуміти свої особисті недоліки та проблеми, поступово їх долаючи і стаючи цілісними особистостями.

Сьогодні необхідність у волонтерстві зросла як ніколи. У зв’язку із посиленням впливу на найбільш уразливі групи населення таких світових проблем, як винищення довкілля, зловживання наркотиками, загроза поширення СНІД/ВІЛ, постала нагальна проблема в тому, щоб волонтери взяли на себе активну відповідальність за вирішення соціально-психологічних проблем суспільства.

На даний момент в Україні більшість експертів роботи волонтерів при її неосяжності залишаються невизнаними, оскільки у багатьох випадках їх діяльність здебільшого має неофіційний та неструктурований характер. Це пов’язано ще й з тим, що волонтерство в нашій країні почало свою офіційну діяльність після здобуття нами незалежності, у той час, коли за кордоном воно має давню історію.

Ефективність волонтерської діяльності на належному рівні досліджена в Канаді, Англії, США, Франції, Німеччині. Але ми не можемо повністю перенести іноземний досвід волонтерської роботи в умовах сучасної України.

Реальна соціально-педагогічна робота по наданню допомоги в нашій країні, в основному, сконцентрована в системі центрів соціальних служб, різноманітних громадських ( дитячих, молодіжних, жіночих ) і релігійних організаціях. Актуальність вивчення теоретичних аспектів па практичних шляхів залучення волонтерів до соціально-педагогічної роботи є важливою з декількох причин:

1. розширення соціально-педагогічної допомоги;

2. соціалізація дітей та молоді, які беруть участь в процесі надання соціальної та психологічної допомоги тим, хто її потребує;

3. надання можливості усім займатися волонтерською діяльністю;

4. пропаганда державними органами волонтерства через радіо та телебачення.

Зроблено спробу простежити за різними механізмами залучення населення до волонтерської діяльності залежно від первинних мотивів включення в неї. Від знання та розуміння мотивів волонтерської діяльності залежить ефективність роботи добровільних помічників у соціально-педагогічній сфері. Знаючи, чому людина прагне допомогти іншим людям, можна передбачити та попередити випадки, коли мотиви можуть викликати певні ускладнення. Успіх волонтерської діяльності полягає у створенні оптимальних можливостей для кожного учасника, втілені якомога більших мотиваційних потреб.

Людям, які керуються волонтерськими програмами, потрібно пам’ятати про велику відповідальність, яку вони несуть. Адже, з одного боку, вони відповідають за самих волонтерів та їх дії, а з іншого – за клієнтів, яким надається добровільна допомога. Коли рівень соціальних послуг, які надаються волонтерами є нижчим, ніж загальноприйняті норми у суспільстві, то особі, якій надається така допомога, завдається шкода. Тому кожен керівник волонтерської програми повинен знати принципи роботи з волонтерами, вміти правильно організовувати їх діяльність і підвищувати рівень ефективності волонтерської роботи.

Добровільницька діяльність постійно раціоналізується, виникають нові форми та підходи до даної проблеми. Це пов’язано з тим, що розвиток суспільства не стоїть на місті. Кожен день ми стикаємося з новими вимогами нашого суспільства. Тому ті, хто займається проблемою волонтерської діяльності, повинні розробляти нові технології раціонального використання волонтерів у соціально-педагогічній сфері. Для добровільних помічників потрібно створювати умови праці, детально продумувати дії самих волонтерів, намагатися максимально наближено передбачити ефективність надання волонтерами соціально-педагогічних послуг.

Отже, в результаті нашого дослідження ми з’ясували значення волонтерства в соціальній роботі.

Виявили основні напрямки соціально-педагогічної діяльності волонтерів:

1. соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі;

2. соціальна опіка і захист найменш захищених категорій людей;

3. соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції в суспільство.

Отже, волонтером може бути кожна людина незалежно від статі, віку, расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища, а саме: діти і підлітки, спеціалісти, спонсори, чиновники, клієнти, члени організацій, батьки, студенти. Кожний волонтер прагне не тільки надати допомогу людям, а й отримати її.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Соціальні послуги та організації Західної України // Благодійний фонд ПРОЕКТА ТАЧ, 2011.

2. Василенко К. Волонтер - це стан душі // Волонтер//2001, №10.

3. Волонтерство. Порадник для організатора волонтерського руху /Укл. Т.Л.. Лях, авт. кол.: О.В. Безпалько, Н.В. Заверіко, І.Д. Зверева, Н.В. Зімовець та ін. -К.: ВГЦ «Волонтер», 2001.

4. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку /Вайнола Р.Х, Капська А.Й., Комарова Н.М. – К.: Академпрес, 1999. – 112с.

5. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен. – Т. 1. – М.: Педагогика , 1986. – С. 33-48.

6. Волонтери п’яти країн світу допомагають зберегти культурну спадщину Закарпаття // Новини Закарпаття. – Ужгород, 2011.

7. Волонтерское движение: опыт, проблемы, перспективы: Рабочие материалы семинара. - Киев, 24-30 сентября 2000 г.

8. Волонтерство в соціально-педагогічній діяльності//Наукові записки - №1,2, 2002р.

9. Голованова Т.П., Гапон Ю.А. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства 3,1996.

10. Лях Т. Л. Методика організації волонтерських груп: навч. Посіб. – К.: КУ ім.. Бориса Грінченка, 2010. — 160 с.

11. Драбік К. Готових рецептов не існує: проте є проект розвитку здібностей/ К. Драбік. // громадські організації. -1999. - № 5. - с.5-7.

12. Семиног Л. Історичні витоки волонтерства // Добра Воля. –№ 1 (27). – К.: РЦ «Гурт», 2004. – 35 с.

13. Капська А.Й. Технології соціально-педагогічної роботи, К.: УДЦССМ, 2000.

14. Грига І., Брижовата О., Дума Л., Лисенко О. Досвід волонтерської роботи та напрями її вдосконалення //Соціальна робота в Україні: перші кроки /Під ред. В. Полтавця. – К.: Вид. дім «КМ Academia», 2000. – C. 145 – 173.

15. Маккарлі С, Лінч Р. Управління діяльністю волонтерів. - Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт», 1998.

16. Молодежь для молодежи. Практ. пособ. по проведению волонтер, лагерей. – Донецк, 2003.

17. Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери / Стецьков О., Майорова Н., Шелковнікова В., Шматко Г. – К.: Сфера, 2000. – 92 с.

18. Гладков Е., Яровой В. Фандрайзинг и работа с волонтерами. – Хмельницкий, 2000. – 68 с.

19. Організація волонтерського руху у вищих навчальних закладах: Діагностичний інструментарій: Метод. розроб. /Укл. Т.О. Рудякевич – Житомир: ЖДУ, 2004 – 20 с.

20. Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів /Заг. ред. І. Звєрєвої, Г. Лактіонової. - К.: Науковий світ, 2001.

21. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей: Методичні рекомендації до проведення тренінгових занять /О.В. Безпалько, С.В. Едель – К.: Видав-во Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2001. – 32 с.

22. Про затвердіння типового положення про школу волонтерів центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді // офіційний вісник України. - 2006. - № 7. - С.310–312.

23. Пинкус А., Манахан А. Практика социальной работы М.: Союз, 1993.

24. Розпорядження кабміну "Про утворення координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху": від 23. 04. 03 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 1й-19. -с.169-170.

25. Соціальна робота в Україні: теорія та практика, Київ УДЦССМ, 2001.

26. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів/за заг. ред.А.Й.Капської-К., 2000 И. Социальная работа. Теоретические основы подготовки социальных работников М., 1992.

27. Данилів Т.І., Дибайло В.Д. Волонтери – дітям: волонтерські програми в школах-інтернатах. – К., 2004. – 40 с.

28. Україна кабінет міністрів. Про схвалення концепції проекту закону України "про волонтерський рух"/ Кабінет міністрів України. //Офіційний вісник України. - 2004. - № 42. - с.80-83.

29. Лях Т. Л. Історичні засади соціально-педагогічної діяльності волонтерів за кордоном. - К.: Християнський дитячий фонд, 2006. – С. 61–70.

30. «Сердешні» волонтери//Україна молода//2010, №10.

31. Лях Т. Л. Сучасні тенденції розвитку волонтерських організацій в Україні. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – Т. 1. – С. 122–124.

32. Управління діяльністю волонтерів / Стів Маккарлі, Рік Лінч. – К.: РЦ Гурт, 1998. – 160 с.

33. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах / Капська А.Й. – К., 2001. – 140 с.

34. Безпалько О.В.Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 176 с.

35. Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери. 36. мат. -К.: БТ «Джерело», 2000.

36. Попов С.Ю. Пошук ресурсів для розвитку суспільного сектору Луганської області. Вип. №2. – Луганськ: Благодійний фонд «Підліток», 2004. – 108 с.

37. Волонтерство і соціальній роботі / Упоряд.: О. Главник, Н. Романова, Т. Дружченко. – К.: Главник, 2006. – 126 с.

38. Волонтер: хто вони? // завуч. - 2005. - травень с № 14.- с.7-11.

39. Волонтерство як ресурс соціальної роботи у громаді: Зб. статей. – К.: Християнський Дитячий Фонд, 2006. – 96 с.

40. Геллер Н.Основи ефективного залучення ресурсів для некомерційних організації. – К., 2002. – 134 с.

41. Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє / Ресурсний центр розвитку громадських організацій “Гурт”. – К., 1998. – 55 с.

42. Попов С.Ю. Пошук ресурсів для розвитку суспільного сектору Луганської області. Вип. №2. – Луганськ: Благодійний фонд «Підліток», 2004. – 108 с.

43. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. та ін. – К.: Академпрес, 1999. – 112 с.

44. Створення та керування волонтерською програмою / Назарук В. – К.: ЦВ Добра Воля, 2001. – 72 с.

45. Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху / Укладач: Лях Т.Л., авт. кол.: О.В. Безпалько, Н.В. Заверіко, І.Д. Звєрєва, Н.В. Зимовець та ін. – К.: ВГЦ «Волонтер», 2001. – 176 с.

46. Підготовка волонтерів до роботи у службі «Телефон Довіри». - К.: ДЦССМ,2003.

47. http://www.globalcompact.org.ua/ua/about/inukraine.