15. Особливості літературного процесу в Україні хіх – поч. Хх ст.

На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:

1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);

2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).

Традиційні тенденції в царині літератури — романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М. Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913 рік).

На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники, творчість яких у роки радянської влади замовчувалася або спотворювалася. Серед них В. Винниченко — діяч Центральної Ради, прозаїк, драматург, твори якого характеризувалися різноплановою проблематикою (сільське і міське життя, зображення різних соціальних груп). Б. Летант — поет, прозаїк, видавець творів Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського в перекладах на польську і німецьку мови. Популярністю користувався В. Пачовський, тематика творів якого досить широка: любовна лірика, історичні події минулого. Над драматичною поемою «Золоті ворота», де підкреслювалася національна ідея, В. Пачовський працював декілька десятиріч. У драмі «Сонця руїни» описані події 1663—1687 рр., даються портрети П. Тетері, Ю. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Самойловича. (Леся Українка)

16. Жанр байки в дитячій літературі. Творчість перших байкарів.

«Байка (від давньорус. баять, баити, тобто говорити, розповідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини відображається у ньому в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків» [3;327].

За визначенням Щербини А.О. байка – «це коротке оповідання, здебільшого віршоване, гумористичного чи сатиричного характеру з алегоричним змістом; у ній людське життя зображується звичайно в образах тварин, рослин чи речей [19;43].

На думку В.Косяченка, основною ознакою байки є «лаконізм і точність слова, напружений підтекст… примружене око алегорії, сповнене то злих, то добрих іскор іронії і саркзму» [19;43]. Для байки характерна відверта і разом з тим лукаво прихована умовність самого способу відображення життя.

Байка неодмінно мусить виражати певну ідею, яка постає перед читачем, так би мовити, у масці. А «ідея в масці – це одна з вищих форм мистецтва»[19;44].

Байка – це передусім алегорія, яка викриває щось негативне в житті. Поряд із насмішкою у самій ідейно-образній структурі байки другою жанровою (і композиційною особливістю) є мораль (сентенція, «сила»), яка подається переважно наприкінці твору. У байці «через деяку «зношеність» окремих елементів жанрової форми особливо гостро відчувається необхідність свіжого, оригінального сюжету, дотепного повороту думки, дзвінкої, влучної рими тощо» [19;44]. Цей жанр передбачає добре знання фольклору, вміння скупою рисочкою передати глибинну суть того чи іншого явища.

О.Потебня виділяв у класичній байці два елементи:

1) яскраву образну розповідь, драматичну сцену (це він називав «поезією») [19];

2) мораль, логічний висновок (його він називав «скупою прозою»)Жанр байки був відомий в Україні з фольклорних джерел. Проте дослідники з повним правом вважають саме Григорія Савича Сковороду родоначальником літературної байки.

До цього жанру в першій половині ХІХ ст. зверталися: І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, С.Писаревський, П.Кореницький, П.Білецький-Носенко, О.Бодянський та ін. Проте основу нової української байки, на думку М.Зерова, заклали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, Л.Глібов та Є.Гребінка, оскільки, навіть запозичивши сюжети для своїх творів, вони надали цьому жанру національного колориту, використовували мову, наближену до літературної.

Протягом 1769-1774 pp. у Харкові та поблизу міста (в селищі Бабаї) Г. С Сковорода написав 30 байок, які склали збірку «Басни Харьковскіе», її він подарував своєму другу Опанасу Пайкову. Більша частина байок, як і філософські трактати Сковороди взагалі, подається у формі діалогів. Герої байок не діють, а розмовляють.

Байки Г. С Сковорода писав прозою. Кожна байка складається з двох частин: фабули (розповіді) і сили (висновок, повчальна частина). Перша частина байки ближча до традиційної з короткою мораллю, а друга розтлумачує читачеві вірність філософських переконань автора і тому за обсягом вдвічі або втричі більша за всю байку. Більшість байок написано Г. Сковородою на оригінальні сюжети, і порушують вони ті ж проблеми, що і філософсько-педагогічні твори.

Найбільшу групу складають байки про необхідність життя «за природою»; займатися тією працею, яка приносить найбільше задоволення. Найкраще тему «сродної» праці розкрито в байці «Бджола та Шершень». Важливо зазначити, що ця байка виражає погляди Сковороди щодо необхідності творчої праці на благо суспільства. Паразит Шершень насміхається з Бджоли, яка працює більше для інших, ніж для себе. Шершень — це образ людей, «живущих хищеніем чуждаго и рожденных на то одно, чтобы єсть, пить и протчее. А пчела єсть герб мудраго человека, в сродном деле трудящагося». Бджола засуджує тих, хто здобуває мед, крадучи його в інших, бо для неї «несравненно большая забава собирать мед, нежели кушать».

На підтвердження свого висновку про життєву необхідність працювати Сковорода наводить цілу низку прикладів, посилаючись на тваринний світ. Байкар переконує, що нема нічого гіршого, як мати достаток, але не мати улюбленої справи.

Філософ різко засуджує дармоїдство, зневагу до інших людей. Багатіїв, які «живуть крадіжкою чужого і не хочуть бути корисними людству», він назвав шершнями, або трутнями суспільства, а людей працьовитих — робочими бджолами, що трудяться в «природженому ділі», «по натурі»4.

Головний зміст байок Сковороди полягає не лише в осуді негативних явищ тієї епохи, а і в проповіді високих етичних істин. Так, у байці «Зозуля та Косик» стверджується, що тільки поєднання своєї повсякденної праці з улюбленим заняттям може зробити людину щасливою: «Співати, пити та їсти — не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи як до покликання свого, тому ніколи нудьгувати.., і се про нього приказка: «Добрій людині всякий день свято».

Постійна праця Косика, який сам вигодовує, доглядає і навчає своїх дітей, — це і є справжнє життя. Зозуля ж, яка звикла жити тільки для задоволення власних потреб, а яйця підкидає у чужі гнізда, ніколи не зазнає щастя.

Узагальнюючи сказане, Сковорода звертається до вислову Сократа: «Дехто для того живе, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити». Філософ стверджував, що щасливою людину робить і щира безкорислива дружба (байки «Пес і Вовк», «Соловей, Жайворонок і Дрізд»). Байки «Ворона і Чиж», «Алмаз і Смарагд», «Баба і Горшечник» ілюструють думку, що про людину треба судити ні за зовнішніми якостями , а за вдачею. Близькі письменникові просвітительські ідеї знайшли свій відбиток у байках «Брусок і Ніж», «Голова і Тулуб », у яких Сковорода торкався теми освіти і науки. Викриття реакційних ідей можемо простежити у байках «Шершні», «Кажан і двоє пташенят: Горлицине і Голубине». На темні реакційні ідеї Кажана пташенята відповідають: «Батьки наші кращі за тебе для нас навчителі. Вони нас родили у тьмі, але для світла».

У передмові до збірки своїх байок Г. С Сковорода проголошує думку про те, що головне в людині — її внутрішні якості: «Вспомяните пословицу: «красна хата не углами, а пирогами». Я сам не люблю превратной маски тех людей и дел, о которых можно сказать малороссийскую пословицу: «стучит, шумит, гремит, а что там? Кобилья мертва голова бежит». Говорят и великоросцы: «летела високо, а села недалеко». Тут же філософ висловлює і свої погляди на жанр байки. Він закликає не зневажати байкарства, бо в байці просвічує істина, як іноді в лахміттях приховано коштовний камінь. Байка повинна повчати.

Отже, етико-педагогічні проблеми широко висвітлюються в байках та притчах Сковороди. Його по праву можна вважати основоположником української літературної байки, хоча цей жанр був відомий і з народної творчості, і з підручників поетики та риторики.

Цикл байок Г. С Сковороди є яскравим свідченням того, що письменник прокладав свій власний шлях у літературі, був новатором у сфері ідейно-естетичних принципів художньої творчості. У передмові до збірки він також засвідчив: «Сей забавний род писаній был домашній самим лучшим древним любомудрцем». Байку Григорій Савич Сковорода порівнював із мудрою іграшкою, яка містить у собі силу.