13. Пейзажна лірика г.С.Сковороди.

Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання. видатний мислитель багато уваги приділяє етико-педагогічним і моральним проблемам, одна з яких — ставлення людини до природи. У піснях, тематично поєднаних між собою і близьких до народної поезії («Ах, поля, поля зелены», «Ой ты, птичка жолтобоко»), автор пропагує ідеї гуманізму, любові до простої людини, наголошує на необхідності виховувати в людях правдолюбство, чесність, працьовитість.

Сковорода тонко відчував природу, ніколи не втомлювався «вбирати в себе» її красу. Його пейзажна лірика пройнята світлою радістю. Яскравість образів, ритмомелодика і поетична символіка пейзажних творів органічно поєднані з народною поезією. Так, у вірші «Ах, поля, поля зелены» поет намалював картини літа. Спів жайворонка над полями і соловейка в садах, мелодія сопілки викликають у ліричного героя бажання прожити все життя «з хлеба куском... на месте таком». А вірш «Ой ты, птичка жолтобоко» ще за життя поета став народною піснею. Сковорода милується красою рідного краю:

Стоит явор над горою,

Все кивает головою.

Буйны ветры повевают,

Руки явору ламают.

А вербочки шумят низко,

Волокут мене до сна.

Тут течет поточок близко,

Видно воду аж до дна.

Для зображення рідного пейзажу Сковорода використав початок народної пісні «Стоїть явір над водою», але творчо переробив його, підкорив своєму задуму і створив оригінальну картину. Разом із тим поет уводить у твір моральний аспект, засуджуючи тих, «хто високо вгору дметься », використовуючи своє становище заради вигоди, почестей і багатства. Людина, на думку Сковороди, може відчути себе щасливою лише серед природи, а не серед міської знаті, бо справжнє задоволення лише у душевному спокої і почутті свободи. Гей, поля, поля зеленые,

Листочками-цветами украшены!

Гей, долины и балки,

И могилы, и пригорки!

Эй, вод потоки чисты!

Берега рек травянистых!

Гей же, кудри которые в дубрав сих и рощиц!

Жаворонок над полями,

Соловей над садами, -

Тот под облаками звенит, тот же на ветвях трещит.

Когда взошла денница,

Так проснулась птица.

Музыка звучит вокруг, в воздухе шум и движение!

Только солнце выглядывает -

Пастух овцы выгоняет,

На дудочку свою катит трели по роще.

Пропадают, думы трудные

И города многолюдные!

Я на хлебе сухом жить в раю таким. Сад божественних пісень.1757

14. Виховний потенціал поезій, притч та байок г.С.Сковороди.

На межі двох періодів історії українського письменства височить постать видатного українського поета, педагога, просвітителя, філософа Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив нам у спадок Григорій Сковорода,- Байки Харківські, Збірка «Сад божественних пісень» та інші поетичні твори, філософські трактати, листи із учнями, афоризми - це джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Як виразник демократичних ідей української культури – гуманізму і

просвітництва, Г. С. Сковорода зробив значний внесок у розвиток

вітчизняної педагогіки. Він вважав сенсом життя людини подвиг

самопізнання та саморозвитку, ідеалом його була людина праці. Першим в

історії української педагогічної думки і освіти він висунув ідею

природного виховання, вважав, що формування людини невіддільне від її

природи, а під „природою” людини розумів її схильності, обдарування від

народження, які треба розвивати шляхом навчання та наполегливої праці.

У творах Г. С. Сковороди – філософських трактатах, байках, притчах,

віршах однією з провідних є тема виховання молоді і самовдосконалення

особистості. Моральне удосконалення людини ґрунтується на освіченості та

працелюбстві, а неробство педагог вважає найбільшим злом: „Хто труда не

докладає, той до добра не прийде” (байка „Змія і Буфон”).

Збірка "Байки Харківські"

До збірки байок Сковорода, як і в "Сад божественних пісень", включив 30 творів. Перші 15 байок, за свідченням автора, - створені "на восьмім десятку нинішнього століття", після того, як він залишив харківський колегіум, тобто десь після 1766 року. Решта байок із збірки "Байки Харківські" були написані 1774 року в селі Бабаях на Харківщині

Байка жайворонки

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець — всякій справі є вінець.