33. Оповідання м.Коцюбинського для дітей «Харитя», «Маленький грішник», «Ялинка». Образ юного героя.

Незабаром Харитина мати одужала. Молодиці вижали удовине жито, хрещений

батько Харитин звіз хліб у стодолу, і сироти вже не боялися голодної смерті.

Мати цілувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала

- Хіба я не казала вам, матінко, що добрий бог дасть вам здоров'я і

поможе зібрати хліб? Хіба не на моє вийшло?..

ялинка

Був святий вечір. У хаті в Якима готувалися до свята. Лише сам Яким сидів невеселий. Старший син Василько розмірковував: чи це через те, що нездужає, чи через нестачу грошей, щоб викупити від шевця мамині чоботи. Раптом у хату зайшов чоловік. Він шукав для пана ялинку. Батько подумав та й домовився продати ту, що росла під їх будинком за три карбованці.

34. Твори М.Коцюбинського для наймолодших.

35. Казки Лесі Українки, їх соціальні мотиви («Лелія», «Казка про Оха-Чудотворця»).

36. Творчість Лесі Українки для дітей. Особливості поезій «Вишеньки», «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло», «Вже сонечко в море сіда», «Мамо, іде вже зима».

37. Твори О.Олеся для дітей .Казка «Водяничок». Поезії про природу ( «Ялинка», «Снігурі», «Капустонька» ін.)

38. Книга «Княжа Україна» О.Олеся – захоплююча мандрівка по шляху історії Київської Русі. Сюжет, тематика оповідей.

39. Казки Б.Лепкого для дітей.

40. Збірка «Намисто»В.Винниченка. Фольклорна основа.

41. Оповідання В.Винниченка про знедолене дитинство «Федько -халамидник», «Комедія з Костем»

42. Тема мови, України, краси рідного краю в поезіях для дітей С.Воробкевича, В.Самійленка, І.Франка, О.Олеся.

43. Проблеми навчання і виховання дітей – основні теми творчості С.Васильченка. Повість “Циганка”, правдивість і переконливість дитячих характерів.

44. Поезії для наймолодших П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, А.Малишка. Огляд збірок.

45. Анімалістичні твори українських письменників ХХ ст. (Творчість О.Копиленка, М.Йогансена, Остапа Вишні).

46. Оповідання про працю О.Донченка.

47. Збірка Н.Забіли «Під дубом зеленим».

48. Повість Н.Забіли «Катруся вже велика». Правдивий показ життя дітей, їх занять, ігор, розваг.

49. Оповідання О.Іваненко про Велику вітчизняну війну («Таємниця», «Пошта прийшла»).

50. Північні оповідання М.Трублаїні.

51. Оповідання збірки «Крилатий гонець» Ю.Збанацького.

52. Твори Марійки Підгірянки для дітей. Ії внесок у розвиток авторської літератури.

53. Оповідання і казки Г.Тютюнника про природу («Ласочка»,»Лісова сторожка», «Степова казка», «»Громовик»).

54. Оповідання В.Сухомлинського про стосунки людини і природи.

55. Повість-казка В.Близнеця «Земля Світлячків» - природний переказ письменником подій від реальності до казки.

56. Казки В.Симоненка для дітей. Аналіз статті О.Гончара «Витязь молодої української поезії».

Казка В. Симоненка у вiршованiй гумористичнiй формi утверджує оптимiстичний, життєрадiсний свiтогляд, силу дружби та взаємодопомоги. «Плачем горю не поможеш», — говорить народна мудрiсть, тому треба навчитися керувати своïми емоцiями, завжди сподiватися на краще. цар Плаксiй та Лоскотон

60-ті роки нашого століття позначені бурхливим входженням у літературу когорти творчої молоді — В. Симоненка, І. Драча, Л. Костенко, В. Стуса, В. Забаштанського... Вони по-новому, на противагу «поезії безплідній, як толоці» (В. Симоненко) часів сталінщини, прагнули осмислити життя, звернулися до духовного досвіду особистості та історії рідного народу. Поети-шістдесятники принесли в літературу свіжий вітер суспільних перемін, відродили віру в найсвятіші ідеали — добра, правди, справедливості .

Творчість В. Симоненка має чимало спільного з творчістю його побратимів по перу, якщо мати на увазі їх загальну концепцію світосприймання, ідейно-естетичних засад творчості, навіть схожість доль, обпалених війною дитячих літ. Водночас В. Симоненко — і як творча індивідуальність, і як людина — неповторний у своїй безкомпромісності та правдолюбстві. На думку Олекси Мусієнка, саме це призвело до того, що «в Україні скорбний мартиролог брежнєвського терору судилося започаткувати не комусь іншому, як двадцятивосьмилітньому талановитому поетові... Василеві Симоненку». Він і його друзі багато зробили для відновлення правди про більшовицькі злочини, про масові І репресії. За свідченням того ж Олекси Мусієнка, поет разом з художницею-однодумцем Аллою Горською обходив десятки сіл навколо Києва, розпитуючи людей і виявляючи місця масового поховання невинних жертв сталінського беззаконня. В одному із своїх віршів В. Симоненко гнівно запитує:

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

Він, сповнений гарячих патріотичних почуттів, глибоко переконаний:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ці пафосні рядки — не гола декларація, а громадянська позиція поета. В. Симоненко вболівав за упосліджені долі своїх сучасників, їх важкий щоденний труд, за принижену національну гідність українців. Тому провідна тема його творчості — Україна, «Вкраїнонька», «земля з переораним чолом, з губами, пересохлими від сміху». У поезіях В. Симоненка вона постає і в духовних портретах людей праці, їх гірких доль («Дід умер», «Баба Онися», «Жорна», «Піч»), і в щемливо-трепетних рядках «Лебедів материнства», і в публіцистично наснажених, енергійно-напружених віршах «Україні», «Земле рідна! Мозок мій світліє...».

Уже перша збірка поета «Тиша і грім» (1962 р.) полонила читачів змістовністю і простотою вислову, зрілістю думок і справжністю почуттів, по-молодечому завзятих. Вона засвідчила, що в літературу прийшов самобутній поет, поет-заспівувач. Своєю творчістю він, як справедливо вважає Олесь Гончар, «став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників», став лицарем, витязем нового етапу в українській поезії, а витязь — значить відважний, доблесний воїн, борець за правду життя і красу світу засобами художнього слова.