3.Мова і мовлення.

Вперше розмеж. поняття мови і мовлення Ф де Сосюр. Його концепція полягає у тому, що мова і мовлення це 2 явища абсолютно різні. Ф де сосюр вваж., що мова і мовлення це 2 сторони мовл.д-ті. Фон Гумбольт писав: “Мова розвив. тільки в сусп. і людина себе розуміє на стільки, наскільки досвідом установлено, що її слова зрозуміє інший”. Г.Штенталь розрізн. мовлення (говоріння) і мовний матеріал. Мова на його думку – це сукупність мовного матеріалу одного народу. Г.Пауль хоч і не розрізняв мову і мовлення, проте звертав увагу на протиставлення узуального та індивідуального, психічного і фізичного, що й було покладено в основу розмеж. мови і мовлення. Мова ,за П.Білецьким, - це інвентар матеріальних лінгвіст. елементів, що використ. для спілкув. між людьми. Одиниці, що існують в мові є заг.прийнятими, вони спільні і зрозумілі для всіх. А.Щерба писав, що мова – це засоби спілкув. у можливостях, тоді як мовлення – це засоби спілкув. у діях.

Мова: явище психічне, соц., потенційне, синхронне, системне. Мовлення: явище психофізичне, індивідуальне, реальне, діахронне, асистемне.

4.Системний х-р мови.Парадигм.,синтагм.

Мова є системою система – це єдність взаємозумовлених однорідних елементів мови. Система – це не тільки те, що реально існує в мові, а все те, що може нею бути створене. Поняття “системи” зводиться до системи можливостей, тобто в систему входять елементи однорідні, тоді як структура мови – це єдність різнорідних елементів у межах різних систем. Мова становить не зібрання розрізнених звуків і звукових комплексів, а певним чином організовану структуру із своєрідною грам. і звуками, схемами і моделями. Як і будь-яка система мова базується на відношеннях: парадигматичних, синтагматичних, ієрархічних. Парадигматичні – віднош. Вибору, асоціації, що грунт. На подібності та відмінності позначу вальних одиниць мови. Ці віднош. можна замін.спол.”або”. властиві будь-якому рівню мови. Синтагматичні – це віднош.одиниць мови розташов.лінійно. це здатність мовн.одиниць поєднуватися. Синонімічні спол.”і”. Ієрархічні – віднош. структурно-простіших одиниць до складніших (фонеми до морфеми, морф.до лексеми, лекс.до речення). Протист.парадигмат. і синтагмат.відношень охоплє мовні одиниці одного рівня , тоді як ієрарх.віднош.об’єднують одиниці різних рівнів складності. Всі ці відношення відображають особливу властивість мовної сист., її різнорівневий, гетерогенний х-р, що стосується будови мови та її структури.

5. Своєрідність системної мови.

Поняття системності мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а вход. у ті елементи, утвор.якісну їх характеристику. Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізн.самих елементів. Мова – це система систем, які взаємозумовлені і пов’язані в одне ціле. Зміна в будь-якій з цих систем викликає зміни в інших системах . Говорячи про мову як відкриту і динамічну систему слід зазначити, що в ній є несистемні явища. До несистемних явищ належ.неповні парадигми деяких ім. та дієсл.; відсутність паралельних форм чол.і жін.роду у назвах осіб за професією(професор, доцент). Мова сама коригує вибір таких неповних форм і замінює їх описовими, які відпов.літ.мові. Норма – це вибір і закріпл.в мові правильних в уживанні на всіх рівнях мови. Норма є вужча від системи. Оскільки норма відбирає і закріплює далеко не всі дозволені системою форми.