1.Знакова природа мови.

Однією із знакових сист. є мова. Про знаковий хар. мови говор.ще вчені Старод.Індії, Греції. Поняття знаковості зустріч.в граматиці Пор-Рояля, в працях Румбольта, Потебні. Де Сосюр розгляд мову як систему знаків, що відіграє певну роль у житті сусп. Вивч.мови мислиться в складі єдиної науки про знаки–семасіології . Знак–це матеріальний,чуттєво-сприймальний предмет. Ознаки знака: 1)матеріальність; 2)інформативність; 3)системність. Існує де-ка класиф.знаків. Найвідоміші: 1)функціональна класиф.(Ч.Пірса)–знаки поділ. на: а)знаки-індекси–знаки,які пов’язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами(дим-знак вогню); б)знаки-копії–відтворюють репродукції предметів(сліди тварин); в)знаки-сигнали – вимагають після себе дії(дзвінок будильника); г)знаки-символи – передають абстрактний зміст(голуб-символ миру). 2)класиф П.Шафа–пропонує поділити знаки на природні і штучні. Штучні на словесні і несловесні.З погляду фіз.природи поділ.на: а)акустичні або слухові; б)оптичні або зорові; в)нюхові; г)смакові.

Ф. де Сосюр розгляд.мовний знак як двосторонню одиницю, що має план вираження і план змісту. Мов.знак – органічна єдність двох сторін.Відповідно до дихотонічності знака розрізн. їх 3 аспекти: 1)семантику; 2)синтактику; 3)прагматику. Мовні знаки належ.до штучних знаків їх ще нвзив.субститутами і виділ. Такі типи: фонема, склад, морфема, слово, СС, речення.

2.Мова і мислення.

Проблема взаємозв’язку мови і мисл. належ. до найскл. питань не тільки мовознавства,а й логіки, психології,філології. Незважаючи на те, що проблему досліджують ще з найдавніших часів, вона не знайшла свого повного розв’язання. В суч.науці нема однозначного розуміння мислення і свідомості і це призвело до того,що нерідко говорилося про співвідношення мови і свідомості,а мали на увазі мислення і мову.

Свідомість – це весь процес відображ. дійсності нервово-мозковою сист .людини. Мислення – це процес відображ .дійсності у формах понять, суджень, умовиводів. При такому розумінні мислення – це частина свідомості. Поняття “свідомості” ширше і саме свідомість одна із причин розгортання мови. Поняття мови і мислення деякі вчені ототожнюють: Мюллер, Шлейхер. У суч.мовозн.мову і мислення розгляд.як особливі дуже складні явища. Кожне з яких має свою специфічну форму і свій специ.зміст. Ф. де Сосюр порівнював мову і мислення з аркушем паперу, де думка–лицева сторона, а звук–зворотний. Г.Щерба також вваж., що мова і мислення взаємопов’яз., але мають свої специф. ознаки. Мова – це засіб зв’язку і обміну думками , а мислення – відбиття зовн. Світу у мозку людини у формі понять, суджень, умовиводів. Форим і процеси мислення мають ідеальний абстрагований х-р, але вони поза мовою не існують. Мова є способом втілення мислення і вона поза мисленням також не існує. Отже, мислення характер. Певною сам ост. І воно ідеальне, мова – матер-ідеальне явище. Мова нац., тоді як мислення інтернац. Будова і закони розв. Думки і мови неоднакові. З точки зору генетичного виникнення мислення передує появі звукової мови. Таким чином, мова і мислення єдині, але злиті в одне, вони певною мірою автономні і мають свої специ.риси. Відображення – це відтвор. У свідомості явищ, предметів зовн.світу. Відображення – це заг. Властивість матерії, поляг. У відтворенні особливостей відображуваного об’єкту чи процесу. Вища людська форма відображу. – це свідомість. Знання передаються за допомогою основн. мовних одиниць. Роль мови в процесах пізнання зводиться до: 1)мова закріп. результати пізнав. д-ті; 2) мова є основним процесом пізнання.