1.3 Оптимізація структури капіталу

Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних завдань, що вирішуються в процесі стратегічного фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами :

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури

капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою це його аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу у перед плановому періоді та їх впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу та основних складових елементів капіталу у зіставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного та позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довгострокових та короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена ​​структурою його капіталу. В процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміці наступні коефіцієнти:

- коефіцієнт автономії який дозволяє визначити долю чистих активів підприємства в загальній їх сумі;

- коефіцієнт фінансування який дозволяє встановити, яка сума позичених засобів припадає на одиницю власного капіталу підприємства;

- коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності який характеризує відношення суми власного і довгострокового позиченого капіталу до загальної суми капіталу, що використовує підприємство і дозволяє вияснити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;

- коефіцієнт співвідношення довго і короткострокової заборгованості який дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю короткострокового позиченого капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок позичених засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують загрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому та окремих його елементів. В процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміці такі основні показники:

- період обороту капіталу показник який характеризує кількість днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позичених засобів, а також капіталу в цілому;

- коефіцієнт рентабельності всього використовуваного капіталу який характеризує рівень економічної рентабельності;

- коефіцієнт рентабельності власного капіталу який характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства і є одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

- капіталовіддача показник який характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу;

- капіталоємність реалізації продукції показник який показує, який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного та позичкового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві.

Основними факторами формування структури капіталу є:

2.1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність.

Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції в силу високої частки необоротних активів, має звичайно більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижче період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

2.2. Стадія життєвого циклу підприємства. Зростаючі підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентоспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньо ринкової (на підприємствах, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами). У той же час підприємства, що знаходяться в стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

2.3. Кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніше кон'юнктура цього ринку, а відповідно і стабільніше попит на продукцію підприємства, тим вище і безпечніше стає використання позикового капіталу. І навпаки - в умовах несприятливої ​​кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності; в цих умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позиченого капіталу.

2.4. Кон'юнктура фінансового ринку. В залежності від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу. При істотному зростанні цієї вартості диференціал фінансового левериджу може досягнути від'ємного значення (при якому використання позикового капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків - і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при істотному зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу (якщо кредитними умовами не обумовлена ​​відповідне коригування ставки відсотка за кредит).

Нарешті, кон'юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел - при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

2.5. Рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Проте в практичних умовах цей потенціал часто залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. В цьому випадку власники воліють інвестувати отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що за інших рівних умов знижує питому вагу використання позикових коштів.

2.6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання прибутків підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Ось чому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але мають у силу галузевих особливостей її виробництва низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно більшою мірою (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використовувати велику частку позикових коштів у загальній сумі капіталу.

2.7. Ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керується своїми критеріями, не збігаються іноді з критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, які формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це надає відповідне негативний вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу, знижує його фінансову гнучкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

2.8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг по прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позикових засобів зменшується. У цих умовах більш кращим є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

2.9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.

2.10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови. Завдання збереження фінансового контролю за управлінням підприємством в цьому випадку є критерієм формування додаткового капіталу за рахунок позикових коштів. З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямах [9]:

1) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу;

2) забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового левериджу , що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації ґрунтується на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні різноманітних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються на такі три групи:

а) Необоротні активи;

б) Постійна частина оборотних активів. Вона являє собою незмінну частину сукупного їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операційної діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного зберігання, дострокового завезення та цільового призначення. Іншими словами, вона розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності.

в) Змінна частина оборотних активів. Вона являє собою варіює частина їх сукупного розміру, яка пов'язана із сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди діяльності підприємства товарних запасів сезонного зберігання, дострокового завезення та цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них.

Існують три основні підходи до фінансування різних груп активів на підприємстві [9]:

При консервативному підході приблизно 50 % змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобовязань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів та необоротні активи покриваються власним капіталом та довгостроковими зобовязаннями.

При помірному підході 100 % змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобовязань, а 100 % постійної частини - за рахунок власних коштів, що дозволяє встановити конкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуються індивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення по даному питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятну для підприємства структуру капіталу.

При агресивному підході 100 % змінної частини та 50 % постійної оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань.

Виходячи зі свого ставлення до фінансового ризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантів фінансування активів.

Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позики підприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій) [9].

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, що приймається по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник “цільової структури капіталу”, у відповідності з яким буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Таким чином, вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу [9].