14. Векторне представлення просторових об’єктів в гіс.

Векторні моделі даних дають уявлення географічного простору більш інтуїтивно зрозумілим способом і дуже нагадують відомі паперові карти. Вони представляють просторові положення об’єктів явним чином, зберігаючи атрибути частіше в окремому файлі для наступного доступу. Існує кілька способів об'єднання векторних структур даних у векторну модель даних, яка дозволяє прослідковувати взаємозв’язки між показниками всередині одного покриття чи між різними покриттями. Їх можна розглянути на прикладі трьох основних типів: спагеті модель, топологічна модель та кодування ланцюгів векторів. Існують інші типи і багато варіантів кожного типу. Проте, цих видів вистачить для обзору того, що мається для векторних ГІС.

Спагетті – моделі це найпростіша структура даних, яка по суті переходить «один-в один» графічне зображення карти. Якщо уявити собі поверхню кожного графічного об’єкту нашої паперової карти шматочком(одним або декількома) макарон, то ми отримаємо достатньо точне зображення , того що ця модель працює. Кожен шматочок діє як один примітив : дуже короткі - для точок , більш довші – для відрізків прямих , набори відрізків , які з’єднані кінцями, - для границь областей. Кожний примітив – один логічний запис в комп’ютері , записаний як рядки змінної довжини пари координати(Х,У) .

В цій моделі сусідні області повинні мати різні ланцюги спагетті для всіх сторін. Тобто не існує областей , для яких який небудь ланцюг спагетті був би загальний. Кожна сторона кожної області має свій унікальний набір ліній і пар координат. Хоча всі сторони областей повинні бути записані окремо в комп’ютері , повинні мати однаковий набір координат. Ця модель являється ефективним методом картографічного відображення і все ще часто використовується в цифровій картографії . , де аналіз являється головною ціллю. Окрім того це представлення виявляється дуже близьким до мови управління багатьох плоттерів.

Топологічна модель містить топологічну ін.-цію в явному вигляді . Вона об’єднує рішення деяких із найбільш частіше використовуваних в географічному аналізі ф-цій Це забезпечується включенням в структуру даних ін.-ції про суміжність для видання необхідності визначення її при виконанні багатьох операцій. Топологічна ін.-ція описується набором вузлів і дуг. Вузол- це більше чим просто точка , зазвичай це перетин двох або більше дуг , і номер використовується для зсилання на будь-яку дугу., до якої він відноситься. Кожна дуга починається і закінчується або в точці перетину однієї з іншої , або у вузлі , який не належить ін.. дугам. Дуги утворюються послідовностями відрізків , які з’єднуються проміжними точками. У цьому випадку кожна лінія має два набори чисел: пари координат проміжних точок і номерів вузлів. Крім цього , кожна дуга має свій ідентифікаційний номер, для того щоб можна було вказати , які вузли представляють її кінець і початок.

Області які обмежені дугами , також мають ідентифіковані їх коди, які використовуються для визначення їх відношень з дугами. Далі кожна дуга має явну ін.-цію про номери областей зліва і права від неї що дозволяє знаходити суміжні області Тобто ми маємо векторну модель даних , яка краще відображає те, як ми , користувачі карт, визначаємо просторові взаємовідносини, які записані у традиційному картографічному документі.

Третя модель (кодування ланцюгів векторів)виключає неефективність зберігання і пошуку , яка притаманна базовій топологічній моделі , різними зберіганнями кожного типу об’єктів (точки,лінії, області) Ці окремі об’єкти потім зв’язуються ієрархічну структуру даних , де точки через вказівки пов’язані з лініями , а лінії з областями. Кожен набір відрізків , який називається в даній моделі ланцюгом , починається і закінчується в визначиних вузлах .І кожен ланцюг містить явну ін.-цію про напрямок формі «начальний узел – Конечний узел» , а також ідентифікатори правих і лівих областей.