4. Класифікація за віком

Поняття про час у геоморфології (за Г. Ф. Уфімцевим, Б. П. Ага- фоновим та ін.). Зазвичай геоморфологи використовують два часо­вих поняття: «геологічний вік» та «відносний вік» рельєфу, які були запропоновані В. Дейвісом.

Завдяки встановленню геологічного віку форм рельєфу можна визначити тривалість їх існування від моменту зародження або мо­менту набуття форми, що збереглася й понині. Для цього використо­вують одиниці так званого фізичного часу (роки, тисячоліття, мільйо- ^Ии років), зручні для розрахунків або сприйняття.

Відносний вік рельєфу використовують у відповідних геоморфоло­гічних побудовах. У концепції географічних циклів В. Дейвіса вік рельєфу вимірюють моментами-стадіями його розвитку.

У геоморфологічних узагальненнях слід розрізняти вік рельєфу і тривалість морфогенезу (формування рельєфу). Вік рельєфу зазви­чай реально характеризує його структуру, якщо його розраховують за способом, аналогічним побудові стратиграфічної послідовності.

Складнішим є питання часу морфогенезу, події, початок, тривалість і закінчення якого суворо фіксовані та реальні. У таких випадках ідеться про сучасні процеси морфогенезу, а загальна тривалість часу їх прояву у кращому випадку становить тисячі років. Поняття «мор­фогенез» — це уявна реконструкція, тому воно трактується неодно­значно.

Відомо чотири концепції проблеми часу, які, у свою чергу, об’єдну­ють у пари взаємно альтернативних теорій: субстанціональна і реля- ційна, статична і динамічна.

У субстанціональній концепції час розглядають як субстанцію, своєрідну ріку часу, що має рівномірний і повсюдний характер. За реляційною концепцією час — це система зв’язків між різними по­діями. Йдеться про послідовність у структурі спостережуваного яви­ща (Г. Лейбніц).

Динамічна концепція часу ґрунтується на широковідомій формулі А. Блаженного, що минулого вже немає, реальним є сьогодення, а майбутнього ще немає. В альтернативній їй статичній концепції події минулого, сьогодення та майбутнього є реальними й, у певному сенсі, одночасними, наприклад стратиграфічна послідовність, географічний цикл, елементи яких пов’язані відносинами «раніше —пізніше», і в кожній із цих частин наявне водночас минуле, сьогодення та май­бутнє. Велике значення стратиграфічна послідовність має для теорії й практики геології. Концепція географічного циклу — це одна із наскрізних геоморфологічних концепцій, що використовується для пояснювальних реконструкцій та часових побудов.

Абсолютний час рельєфу — це його геологічний вік, тобто рельєф у «річці геологічного часу», який від нього абсолютно незалежний і є своєрідною субстанцією. Отже, цей час має всі потрібні атрибути абсо­лютного часу І. Ньютона. Тому — це своєрідний годинник із вічним заводом, сигнали від якого певним чином передаються на рельєф зем­ної поверхні й фіксуються у вигляді тривалості існування його форм. Для з’ясування віку форм рельєфу досить визначити момент геоло­гічного часу, в який вони виникли або набули сучасного вигляду.

відносний час рельєфу. Географічний цикл В. Дейвіса (1962) є однією з можливих реалізацій реляційної концепції часу. Це послі­довність різних морфологічних типів рельєфу, що має часовий х ірактер і який часто представляють у вигляді реконструкцій етапів розвитку рельєфу (рис. 3). Отже, елементи географічного циклу утво­рюють упорядковану послідовність.

Концепція географічного циклу — це завершена теорія одного з видів власного часу рельєфу, що виводиться із зв’язків і морфоло­гії форм угруповань, що його складають. Ця завершеність теорії, її достатня специфічність дають змогу вести мову про географічний цикл як про час В. Дейвіса, подібно до того, як ідеться про час І. Нью­тона (абсолютний час) або час Г. Лейбніца (порядок послідовно­стей).

Особливістю теорії часу В. Дейвіса є те, що вона ґрунтується на традиціях статичної концепції часу, й у відповідних послідовностях зображено відразу минуле, сьогодення і майбутнє. Якщо еволюцій­ний або генетичний ряд форм рельєфу, що існують реально і спосте­рігаються одночасно у певний момент фізичного часу, позначити літе­рами А, Б, В, Г, ..., то форма В і відповідний їй момент (подія) морфо­генезу матимуть своє минуле у вигляді форми Б і майбутнє у формі Д. Крім того, усі ці форми співіснуватимуть у сучасному рельєфі.

Морфологічна послідовність. Ця властивість часу у геоморфо­логії ґрунтується на поняттях про еволюційний та генетичний ряди перетворень.

Е

а^И~с ^ГеогРафічиий цикл (за В. Дейвісом):

стадія юності; б — стадія зрілості; в — стадія старості (пенеплена)

волюційний ряд перетворень — це просторово спряжені форми або типи рельєфу зі спрямованою і послідовною зміною їх морфо­

логії. Наприклад, зміна від акумулятивних рівнин через передгірські педиплени до низькогір’я є підставою для прийняття ЇЇ за певну ча­сову послідовність, що відображує еволюцію морфологічного ланд­шафту.

Генетичний ряд перетворень створюється з просторово розріз­нених форм, які, зберігаючи морфологічну спорідненість за одними параметрами, різняться за іншими так, що їх можна розміщувати у певну послідовність із поступовою зміною. Ця послідовність набуває часового змісту, тому генетичний ряд (як і еволюційний ряд форм рельєфу для типових ситуацій) можна розглядати як хронологічну шкалу, що дає можливість датувати рельєф земної поверхні.

Еволюційні й генетичні ряди форм рельєфу дають змогу побачити у рельєфі спрямований розвиток, що є основою встановлення відносно­го віку рельєфу.

Нині поняття «відносний вік рельєфу» розглядають у геоморфо­логії у різних аспектах.

1. Розвиток рельєфу певної території або окремої форми рельєфу, як довів В. Дейвіс, є поступовим (стадійним) процесом. Тому відносним віком рельєфу вважають певну стадію його розвитку. Як приклад можна простежити розвиток рельєфу морських берегів або річкових долин. Під час останнього зледеніння (приблизно 20 тис. років тому) рівень океанів і морів був нижчий за сучасний приблизно на 100 м. У міру танення материкових льодовикових покривів і по­вернення води в колообіг рівень Світового океану поступово підви­щувався: 4000 — 5000 років тому він досяг позначки, близької до су­часної. Води океанів і морів затопили зниження прибережного сухо­долу. Виникли початкові берегові лінії, що характеризувалися вели­кою порізаністю. Утворення порізаних берегів (інгресійних) можна вважати початковою стадією розвитку сучасного берега. У подаль­шому абразійні процеси сприяли утворенню уступів на високих схи­лах мисів та поступовому їх зрізанню руйнівною силою хвиль. Водно­час у верхів’ях заток виникали перші берегові акумулятивні форми рельєфу. Це — стадія юності розвитку берега. Пізніше миси зрізу­валися до основи, а бухти (затоки) повністю відділялися акумулятив­ними утвореннями, берегова лінія ставала вирівняною, тобто це свідчить про стадію зрілості берега. Подальший розвиток зумовлює згасання абразійного процесу. Біля мисів починається акумуляція. Скорочен­ня обсягів надходження уламкового матеріалу може призвести до часткового розмивання акумулятивних форм, що утворилися у гир­лах бухт. Це стадія старості, або дряхлості.

Отже, одним із аспектів визначення відносного віку рельєфу є визначення стадії його розвитку за комплексом характерних морфо­логічних і динамічних ознак.

2. Поняття «відносний вік рельєфу» вживається також під час вивчення взаємозв’язків одних форм з іншими. Загалом будь-яка форма рельєфу є давнішою відносно тих, які утворилися на її по­верхні пізніше. Так, у межах Причорноморської низовини поширений комплекс надзаплавних терас ранньочетвертинного віку, які у по­дальшому вкрилися товщею лесових відкладів. Пізніше ця простора рівнина зазнала дії екзогенних процесів: берегових (за неодноразо­вих антропогенових трансгресій), просадочно-суфозійних (під час фор­мування лесових товщ і пізніше), кріогенних (під час існування умов тундростепу), ерозійних тощо. Тому форми рельєфу, утворені зазна­ченими процесами, є вторинними (молодшими) щодо первинної (у цьо­му разі ранньочетвертинної) акумулятивної рівнини.

3. Визначення відносного геологічного віку рельєфу означає вста­новлення певного геологічного відрізку часу, коли рельєф набув тих ознак, які переважно збереглися донині. Якщо це акумулятивні фор­ми рельєфу, то достатньо визначити за допомогою геологічних ме­тодів вік відкладів, із яких складається така форма.

Складнішим є питання щодо визначення віку вироблених форм рельєфу. Для цього застосовують визначення віку за корелятними відкладами, метод вікових меж, визначення часу «фіксації» виробле­ного (денудаційного) рельєфу, наприклад корою вивітрювання, визна­чення відносного геологічного віку рельєфу відстежуванням фаціаль- них переходів.

Абсолютний вік рельєфу. Останнім часом із розвитком радіо­нуклідних методів дослідження широко застосовують визначення віку відкладів і форм рельєфу в абсолютних одиницях — роках. Знаючи період напіврозпаду того або іншого нукліда, можна визначити абсо­лютний вік рельєфу. Нині широко використовують радіокарбоновий, калій-аргоновий, фторовий та інші радіонуклідні методи, кожний із яких має певні межі застосування. Абсолютний вік давніх відкладів і форм рельєфу визначають також за допомогою палеомагнітного методу.