Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи геоморфології Стецюк.docx
Скачиваний:
117
Добавлен:
06.09.2019
Размер:
3.55 Mб
Скачать
  1. Острівні гори і педименти

  1. У численних пустельних і напівпустельних районах Землі трап­ляються своєрідні рівнинні простори, на яких подекуди височать окре­мі гори чи гірські масиви. Це можуть бути насаджені (акумулятивні) або відпрепаровані денудацією вулканічні утворення, височини дав­нього рельєфу корінних порід, які виступають з-під суцільного аку­мулятивного накопичення молодших осадових відкладів у вигляді островів.

  2. «Характерним для цього ландшафту є те, що в ньому рівнини, серед яких здіймаються острівні гори, є поверхнями континенталь­ної денудації, складеними корінними породами, вкритими іноді лише дуже тонким (кілька десятків сантиметрів) шаром пухких, переваж­но тонкозернистих продуктів вивітрювання, частково винесених ріка­ми з гірських масивів або таких, що є продуктами вивітрювання ко­рінних порід самої рівнини. Ці рівнини часто зрізають під один рівень дислоковані пласти і мають слабкі ухили, що не перевищують 1°, і тільки за безпосередньої близькості гірських масивів досягають ухи­лу 3 — 5°. Часто рівнини складаються із порівняно податливих порід, а острівні гори — зі стійкіших. Проте в інших випадках рівнини і гори можуть не виявляти літологічних відмінностей. Складається враження, що острівні гори є останцями будь-якої вищої поверхні, до яких денудація, поширюючись у горизонтальному напрямі, ще не дісталася» (І. Щукін, 1974).

  3. У гірських пустелях завдяки розвитку процесів вивітрювання схили хребтів відступають у бік вододілів. За наявності кількох схилів цей процес відбувається доти, доки сусідні схили хребтів (схилів межиріч) не перетнуться між собою, залишивши останці — острівні гори. На місці гір або височин, знищених таким відступом схилів, залишається денудаційна рівнина (недиплен), вкрита тонким шаром продуктів руйнування, принесених відступаючими горами або височинами — численними фрагментами педиментів. Південноафриканський геомор­фолог Л. Кінг, спостерігаючи за розвитком багатьох форм рельєфу кам’яних і гірських пустель Африки, дійшов висновку, що форма мігру­ючого схилу насамперед зумовлюється діючими на ньому процесами: якщо процеси постійні, то схил під час відступу зберігає свої обриси незмінними. Л. Кінг розрізняє чотири елементи таких схилів: вер­шину, уступ (крутосхил у корінних породах), уламковий схил і педи- мент. Вершина, або вершинна ділянка, зазвичай має опуклу форму, для якої характерний рух мас уламкового матеріалу. Уступ, складе­ний виходами корінних порід, відступає внаслідок руйнування його вивітрюванням, каменепадами, зсувами та яружним розчленуванням і є найактивнішим елементом усього профілю. Уламковий схил скла­дається з відповідного матеріалу, який надходить згори, його ухил зумовлюється кутом природного укосу. Педимент — це вирівняна форма, вирізана у твердій корінній породі й оброблена переважно турбулентними площинними потоками, які періодично виникають у і передгір’ях.

  4. Концепція Л. Кінга стосується здебільшого напівсухих обла­стей (напівпустель), які зазнали молодих геологічних деформацій. Найважливішим висновком схеми еволюції схилів, за Л. Кінгом, є те, що уступ може продовжувати зміщення, не змінюючи своєї форми, навіть у разі відриву його від сучасного дна долини за нового під­няття.

  5. Згідно з концепцією цього вченого, рельєф складається з масивних і рухомих упродовж тривалого часу сходинок, які внаслідок відпо­відних процесів на схилах ніби «вгризаються» у підвищені поверхні. На відміну від моделі В. Дейвіса тривала фаза стабільності не обо­в’язково призводить до руйнування попередніх поверхонь, а просто додає ще одну сходинку до сходової будови земної поверхні. Тіль­ки тоді, коли один з уступів сформує всю поверхню, проявляють­ся наслідки зрізування форм попередніх еволюційних фаз. Оскіль­ки сходинки переважно розглядаються як мобільне, ніж як статичне утворення, кожна поверхня педимента має свій вік, тобто час, ко­ли вона вперше була сформована на певній ділянці, і регіональний вік, тобто дату її появи на узбережжі або на крилах складки земної кори.

  6. Тому теоретично можна очікувати збереження давнього рельєфу у внутрішніх частинах материків, які зазнають незначних тектоніч­них піднять в умовах клімату з малим ерозійним потенціалом. Це здебільшого аридні та наиіваридні райони, тому про острівні гори і педименти переважно згадують, коли йдеться саме про такі території. Гори здіймаються неначе острови серед розбурханого моря постійних процесів формування рельєфу (переважно відступу схилів і височин углиб гірських країн) в аридних та напіваридних умовах. Педипле- ни, які їх оточують, можна порівняти із затопленою материковою об­мілиною — шельфом, що утворився внаслідок абразійних проце­сів, що діють упродовж тривалого часу і за різних положень рівня океану.

  7. КАРСТ І КАРСТОВА 4.7 МОРФОСКУЛЬПТУРА