1. Освітня галузь "Мови і літератури"

Метою освітньої галузі "Мови і літератури" є розвиток особистості учня, формування його комунікативної компетентності та загальних уявлень про мову як систему і літературу як вид мистецтва. Зазначена освітня галузь складається з мовного і літературного компонентів.

Особливість мови навчання полягає в тому, що вона є не тільки навчальним предметом, а і найважливішим засобом навчання, виховання і розвитку особистості у процесі опанування всіх інших предметів початкової загальної освіти.

Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:

• формування в учнів мотивації вивчення мови;

• забезпечення гармонійного розвитку усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання і письма);

• формування комунікативних умінь;

• опанування найважливіших функціональних складових мовної системи з урахуванням особливостей фонетичної і граматичної систем кожної з мов навчання;

• соціально-культурний розвиток особистості;

• формування вміння вчитися.

З урахуванням мети і завдань мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна.

Основною змістовою лінією є мовленнєва. При цьому мовна, соціокультурна і діяльнісна змістові лінії спрямовані на забезпечення мовленнєвої.

2.“Педагогічна технологія - це діяльність, побудована на принципах та закономірностях педагогічної науки, а також на положеннях предметної методики, яка покликана розв'язувати суперечності між окремими елементами навчального процесу шляхом їх узгодження і являє собою інтегративну систему, інваріантом якої е модуль: “Ціль - засоби - правила і послідовність їх застосування – результат”.

Педагогічну технологію розуміють як послідовну, взаємопов'язану систему дій педагога, спрямованих на вирішення педагогічних завдань, або як планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу. Педагогічна технологія взаємопов'язана з педагогічною майстерністю. Досконале володіння педагогічною технологією і є майстерність. Педагогічна майстерність, з іншого боку, - вищий рівень володіння педагогічною технологією, хоча і не обмежується тільки операційним компонентом. У середовищі педагогів міцно утвердилася думка, що педагогічна майстерність суто індивідуально, тому його не можна передати з рук в руки. Одна і та ж технологія може здійснюватися різними вчителями, де і будуть проявлятися їх професіоналізм та педагогічна майстерність. педагогічна технологія - система взаємопов'язаних прийомів, форм і методів організації навчально-виховного процесу, об'єднання єдиної концептуальною основою, цілями і завданнями, що створює задану сукупність умов для навчання,виховання і розвитку вихованців. Будь-яка технологія в тій чи іншій мірі спрямована на реалізацію наукових ідей, положень, теорій в практиці. Тому педагогічна технологія займає проміжне положення між наукою і практикою. Педагогічні технології можуть відрізнятися по різних підставах: за джерелом виникнення (на основі педагогічного досвіду або наукової концепції), по цілям і завданням (формування знань, виховання особистісних якостей, розвиток індивідуальності), за можливостями педагогічних засобів (які засоби впливу дають кращі результати), за функціями вчителя, які він здійснює за допомогою технології (діагностичні функції, функції управління конфліктними ситуаціями), по тому, який бік педагогічного процесу «обслуговує» конкретна технологія, і т. д. Головні ознаки педагогічної технології

Будучи наділеною всіма ознаками системи педагогічна технологія має специфічні сутнісні ознаки, які виокремлюють її як самодостатній неповторний феномен. До таких специфічних сутнісних ознак належать:

*концептуальність (передбачає опору технології на конкретну наукову концепцію або систему уявлень);

*діагностичне визначення цілей і результативності (полягає в гарантованому досягненні цілей, ефективних результатів за оптимальних затрат для досягнення пев­ного стандарту навчання);

*економічність (виражає якість, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у найстисліші строки);

*алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість (передбачає легке відтворення конкретної технології будь-яким педагогом у будь-якому освітньому закладі).

*коригованість (можливість постійного оператив­ного зворотного зв'язку, послідовно орієнтованого на чітко визначені цілі).

особистісно орієнтоване навчання/Вихідні положення такої системи навчання визначає І. С. Якиманська:1) особистісно орієнтоване навчання повинно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості учня як суб'єкта пізнавальної та предметної діяльності;2) має забезпечувати кожному учневі можливість реалізувати себе в різних видах діяльності;3) зміст освіти, її засоби й методи організовуються так, щоб учень міг вибирати предметний матеріал, його вид та форму;4) освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є найважливішим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня і має бути основною метою сучасної освіти;5) освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливості його творчого вдосконалення, широке використання суб'єктного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій навколишньої6) найважливішими чинниками особистісно орієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальність учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;  7) особистісно орієнтоване навчання будується на принципі варіативності.

3. Методика навчання грамоти передбачає структурування і подання матеріалу у певній послідовності, користуючись чіткими фазами. Першою фазою навчання учнів читання і письма є добукварний період. Він характеризується основними моментами. В цей період учні, які тільки прийшли до школи, в переважній більшості не вміють читати, дуже слабо орієнтуються в підручнику (букварі), на його сторінці, тому і сам процес навчання має бути побудований з максимальною насиченістю ігровими моментами, малюнками тощо.Основні прийоми та види роботи в добукварний період*робота із малюнком на сторінці букваря (бесіда-обговорення, розповідь*робота з предметними малюнками (називання, характеристика, обговорення); *робота з малюнками, які пропонує вчитель (на дошці); *робота з графічними схемами слів; *робота зі звуками та їх позначеннями; *первинне (пропедевтичне ознайомлення із словом, реченням, текстом) тощо..Добукварний період найчастіше проводиться з допомогою букварів, починаючись з першого дня навчання в школі і закінчуючись вивченням першої літери (звуку). В букварний період учні оволодівають письмом рукописних малих і великих букв українського алфавіту та пунктуаційних знаків: крапки, знаків оклику, питання, тире, коми. Письмо букв чергується з письмом складів, слів, словосполучень, речень. Учні засвоюють друковані й рукописні букви майже одночасно. Слідом за друкованою вивчається рукописна. Послідовність ознайомлення з буквами визначається системою навчання грамоти, яка закладена в Букварі. З перших уроків букварного періоду передбачається формування у дітей уміння списувати спочатку з дошки, пізніше з підручника писаного і друкованого текстів. Процес навчання списування проходить поступово: спочатку букви (наприклад, списати із запропонованого ряду букви, які позначають приголосні звуки; виписати тільки ті букви, у яких є складовий "лемент овал), далі списують склади, слова. Особливу увагу вчитель звертає на списування по складах. На перших етапах навчання така робота проводиться з кожним словом окремо.Крім цього, продовжується робота з розвитку усного мовлення. Післябукварний період призначений для вдосконалення уміння читати, писати, робити елементарні аналітико-синтетичні операції з одиницями різних мовних рівнів, для розвитку усного мовлення, виконання завдань і вправ з читання і письма за підручником ( навчальним посібником), який готує учнів до вивчення в 2 класі окремих курсів – української мови і читання. Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри.Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці. Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах.Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Основні функції ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор. Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Основні принципи організації гри:*відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;*принцип розвитку ігрової динаміки;*принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);*принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;*принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;*логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

4.«Школа успіху і радості» С. Френе

Технологія французького педагога Селестена Френе «Школа успіху і радості» заснована на ідеях гуманізму і самовідданої любові до особистості дитини. Вона запропонувала оригінальне розв'язання проблеми організації життя дітей, різноманітні експерименти щодо активізації їх пізнавальної діяльності, форми і методи виховної роботи. Основою педагогічної технології С. Френе є сформульоване на противагу традиційній французькій школі й педагогіці «ядро цінностей», до якого належать:

— здоров'я дитини;

— визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку;

— створення сприятливого для розвитку дітей середо­вища;

— забезпечення «природного, живого і всебічного виховного процесу». Усі вони визначають головну мету виховання — “максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і яко­му вона сама буде служити ».Основними засобами реалізації цієї мети С. Френе вважав природу, працю в школі-майстерні, розумову діяльність під час індивідуальних занять за планом і гра­фіками, художню творчість, набутий у процесі трудової діяльності власний досвід дитини. Виховання, за твердженням С. Френе, охоплює такі етапи:

1. Виховання у сім'ї (від народження до 2 років). Від взаємодії батьків з дитиною на цьому етапі значною мірою залежать успіхи виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на наступних стадіях її розвитку.

2.«Дитячий заповідник»(від 2 до 4 років). Так С. Френе назвав дошкільні заклади, в яких має відбува­тися виховання дітей від 2 років. На будь-якому етапі життя дитини справлене виховання здійснюється на ос­нові принципу «пізнання на дотик» — найважливішого від усіх наукових методів

3.Дитячий садок(від 4 до 7 років). Чотирирічний малюк вже намагається підпорядкувати середовище собі. Виховання дитини до семи років має відбуватися у процесі «роботи-гри» з використанням відповідних ма­теріалів, знарядь, технічних засобів.

4.Початкова школа (від 7 до 14 років). На думку С. Френе, саме на цьому етапі доцільними є уроки. У початковій школі дитина продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього середовища в дії.

*Концептуальні засади технологій Г. Домана

За переконанням Г. Домана, основи інтелекту, освіченості людини, життєві перспективи загалом закладаються у перші дитячі роки. Цей період є вирішальним для подальшого життя дитини, і вона вже ніколи не зможе перевершити потенціал, закладений до 5 років.На думку Г. Домана, ранній розвиток дитини охоплює два аспекти:

1) загальний розвиток;

2)навчання читання, математики, основ природни­чих наук, літератури, мистецтва.

дитина будь-якого віку, навчаючись читати, долає 5 етапів, на яких об'єктами її увагиє:

1)окремі слова;

2) словосполучення;

3) прості речення;

4) поширені речення;

5) книги.

*Біблер :Концептуальні засади педагогічної технології «Школа діалогу культур»

Методологічною основою «Школи діалогу культур» є положення про те, що мислення особистості, яка формується, повинно вступати в діалогічне спілкування а попередніми формами культури, а також із представниками різних поколінь, які взаємодіють у єдиному часовому просторі.«Школа діалогу культур» розглядає процес становлення особистості як діалог різних історичних епох, як вільне спілкування вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів. У процесі такого спілкування учасники висловлюють свої погляди на світ і на себе в ньому. Цей діалог досягає мети лише тоді, коли зіткнення різних точок зору, суперечки і єдність поглядів, думок, оцінок постійно спираються на внутрішній діалог особистості. Ці два види діалогу і є джерелом творчого саморозвитку особистості. Зміст освіти у «Школі діалогу культур» передбачає зовсім інші, порівняно з традиційними, педагогічні принципи. Передусім це стосується позиції вчителя на уроці.

5. М. Зайцев створив навчальні посібники, під час роботи з якими діти цілком звільнені від регламентованої поведінки. Навпаки, їхня навчальна діяльність насичена цікавими ігровими ситуаціями з елементами змагання. У процесі таких занять вони відчувають небияку радість від досягнутих результатів навчання. Стійкі позитивні емоції сприяють нормалізації та активації всіх функціональних систем організму дитини, а отже її здоров'ю. До оздоровчих факторів належить і ритмізація діяльності, що виявляється під час навчання грамоти, у ритмічних звукових подразненнях, ритмічних рухових відповідях дітей, у дозованих за певним правилом моторно-емоційних акцентах, у ритмічних рухах кисті дитини. Важливим у системі оздоровчих ефектів дидактичних прийомів М. Зайцева є формування правильної постави, висока загальна рухова активність, робота над фіксацією погляду тощо. Все це здійснюється на засадах індивідуального підходу до дитини. Педагогічні технології М. Зайцева дистанційовані від вербально-логічного спрямування, яке за традиційних форм і мето­дів навчання часто породжує ефект беззмістовної багатомовності. Технології раннього навчання спрямовані на опанування грамоти та математичний розвиток дітей. Техно­логія навчання грамоти пропонує оригінальний шлях до читання через письмо (від письма кубиками — до читання). Гра-посібник «Кубики Зайцева» містить 52 картон­ки, які можна легко скласти в кубики, три таблиці та методичні коментарі.

Федоренко розробив зорові диктанти.

6. Метод проектів-одна із альтернатив класно-урочної системи, що використовується як доповнення до інших видів навчання, дає змогу

отримати комплексне знання. Головна перевага полягає в тому, що дитина з великою зацікавленістю буде виконувати ту діяльність, яку обере самостійно. Останнім часом у зв'язку зі становленням особистісно зорієнтованої освіти метод проектів переживає друге народження, ефективно доповнюючи інші педагогічні технології, які сприяють становленню особистості школяра як суб'єкта діяльності та соціальних відносин. Застосування методу проектів - це загальна потреба нашого часу. Метод проектів засвідчує повну узгодженість навчання з життям, з інтересами учнів, він ставить учня у становище дорослої людини. Таким чином, виконання учнями проектів, як колективних, так і індивідуальних, передбачає залучення їх до виявлення, аналізу та розв'язання реальних загальнолюдських проблем із використанням для цього практичної дослідницько-пошукової роботи. Формування в учнів дослідницьких навичок - одне з головних завдань

сучасного уроку. Під час роботи над проектом вчитель виконує такі функції:

• допомагає учням у пошуках джерел інформації;

• сам є джерелом інформації;

• координує весь процес;

• підтримує, заохочує учнів; підтримує безупинний зворотній зв'язок, щоб

допомагати учням просуватися в роботі над проектом.

7. Система навчання Л.В. Загальний розвиток Л.В. Занков розуміє як цілісний рух психіки, коли кожне новоутворення виникає в результаті взаємодії його розуму, волі, почуттів. При цьому особливе значення надається моральному, естетичному розвитку. Мова йде про єдність і рівнозначності у розвитку інтелектуального і емоційного, вольового і морального. В даний час пріоритетами освіти визнані ідеали розвивального навчання: вміння вчитися, предметні та універсальні (загальнонавчальні) способи дій, індивідуальний прогрес дитини в емоційній, соціальної, пізнавальної сферах. Для реалізації цих пріоритетів необхідна науково обгрунтована, перевірена часом розвиває педагогічна система. Такою є система Л.В. Занкова, яку характеризують цілісність і взаємозумовленість наступних її частин.

Мета навчання - оптимальний загальний розвиток кожної дитини.

Завдання навчання - представити учням цілісну широку картину світу засобами науки, літератури, мистецтва і безпосереднього пізнання.

Дидактичні принципи - навчання на високому рівні труднощі з дотриманням заходів труднощі; провідна роль теоретичних знань; усвідомлення процесу навчання; швидкий темп проходження навчального матеріалу, робота над розвитком кожної дитини, в тому числі і слабкого.Типові властивості методичної системи - багатогранність, процесуальність, колізії, варіантність.

Гіпотези Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова

а) дітям з дошкільного віку доступні багато загальні теоретичні поняття; вони приймають і освоюють їх раніше, ніж навчаються діяти з їх приватними емпіричними проявами;

б) можливості дитини до навчання (і, отже, розвитку) величезні, але не використовуються школою;

в) можливості інтенсифікувати розумовий розвиток лежать насамперед у змісті навчального матеріалу, тому основою розвиваючого навчання служить його зміст, від якого похідні методи організації навчання;

г) підвищення теоретичного рівня навчального матеріалу в початковій школі стимулює зростання розумових здібностей дитини.

Розвиваючий характер навчання в технології Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова пов'язаний насамперед з тим, що його зміст побудований на основі теоретичних знань. Теоретичні знання виходять за межі чуттєвих уявлень, спираються на уявні перетворення абстракцій, відображають внутрішні відносини і зв'язки. Вони утворюються шляхом генетичного аналізу ролі та функцій деяких загальних відносин всередині цілісної системи елементів.

9.Для позакласних занять з читання, як, втім, і з інших предметів, не існує якої-небудь програми. Залежно від особливостей класу, можливостей школи, навіть своїх особистих схильностей вчитель вирішує, чим він буде займатися з дітьми в позаурочний час. Однак при будь-якому виборі теми роботи необхідно враховувати що вивчається на уроках матеріал і орієнтуватися на навчальну програму. Зв'язок класних і позакласних занять є необхідною вимогою при організації останніх. Значна увага, природно, приділяється розвитку зв'язного усного та писемного мовлення. Перекази, твори різних жанрів, заучування напам'ять виступають на таких заняттях провідними видами роботи.У відборі змісту для позакласних занять може бути обраний і такий варіант, коли вчитель має на увазі програму з читання, граматики, правопису у цілому . Словникова робота заслуговує не менше до себе уваги, ніж саме читання, тому що потрібна для розумового розвитку і для розуміння значень слів залежно від контексту. 

у 2 класі основна увага приділяється значенню слова, здатності слова мати не одне, а кілька значень, словами, близьким і протилежним за значенням; учні 3 класу знайомляться з походженням деяких слів, вчаться, як рекомендує програма, вибору «найбільш точного і яскравого слова для вираження думки», усунення «одноманітного вживання слів у зв'язного мовлення». Основні цілі і завдання позакласних занять з літературного читання: - Розвиток у дітей інтересу до предмета «читання», до живої мови, до мови, до літератури російською мовою; - Розвиток самостійної пізнавальної діяльності учнів в умовах вільної ініціативи, привчання дітей користуватися додатковою літературою, розвиток потреби до самоосвіти; - Поглиблення знань, отриманих на уроках читання, підвищення якості цих знань і вмінь.

10. Інноваційні педагогічні технології можна класифікувати за основними групами, це:

- традиційні педагогічні технології;

- педагогічні технології на основі особистісно орієнтованого педагогічного процесу;

- педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів;

- педагогічні технології на основі підвищення ефективності управління та організації навчального процесу;

- педагогічні технології на основі дидактичного вдосконалення та реконструювання матеріалу; - окремі предметні педагогічні технології; - альтернативні педагогічні технології; - вроджені педагогічні технології; - педагогічні технології розвиваючого навчання.

Інтерактивне навчання – в Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактивне від англ. взаємний та діяти. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Інтерактивне навчання – це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаємо порозуміння, спільного розв’язання навчальних задач, розвитку особистісних якостей учнів.

Інтерактивне навчання передбачає використання активних методів навчання, а саме:

- аналіз конкретних ситуацій - уведення в досліджувану проблему;

- визначення задачі; - групова робота над ситуацією;

- групова дискусія; - підсумкова бесіда.

Особистісно орієнтоване навчання – спосіб організації навчання, у процесі якого забезпечується всілякий облік можливостей і здібностей учнів, створюються необхідні умови для розвитку їхніх індивідуальних здібностей. Мета такого навчання – створення умов для забезпечення власної навчальної діяльності учнів і розвиток індивідуальних особливостей кожного. Організація особистісно орієнтованого уроку полягає не тільки у створенні педагогом творчої атмосфери, а й у постійному залученні суб’єктивного досвіду учнів як досвіду їхньої особистої життєдіяльності.

Модульна система навчання – суть технології полягає в тому, що учень самостійно чи з певною долею допомоги досягає конкретної мети навчання в процесі роботи з навчальним модулем.

Ігрові технології навчання – це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється в процесі включення учнів до навчальної гри (ігрове моделювання явищ, «переживання» ситуації). Навчальні ігри мають на меті крім засвоєння навчального матеріалу, умінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності; сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.

Технологія проблемного навчання базується на організації навчального процесу, яка передбачає створення проблемної ситуації та активну самостійну діяльність учнів у її розв’язанні, що веде до ґрунтовного засвоєння й закріплення наукових положень, розвиває творче мислення, здатність до самостійної діяльності. Проблемна ситуація завжди базується на суперечностях. Навчальна проблема – це суперечність між старою та новою інформацією. Проблемне питання завжди містить тезу та антитезу. Можна виділити кілька видів проблемного навчання:

- проблемний виклад навчальної інформації педагогом; - створення на уроці проблемної ситуації; - формування і розв’язання проблеми самими учнями.

11. Аудіювання

(слухання, розуміння прослуханого). Перевіряється здатність учня сприймати на слух незнайоме за змістом висловлювання і з одного прослуховування: а) розуміти: мету висловлювання; фактичний зміст; причиново-наслідкові зв’язки; тему і головну думку висловлювання; виражально-зображувальні засоби прослуханого твору; б) уявляти наявні у тексті образи (якщо є); в) давати оцінку прослуханому.

ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ

Перевіряється здатність учнів:

а) виявляти певний рівень обізнаності з теми, що обговорюється;б) демонструвати вміння:— складати діалог відповідно до запропонованої ситуації й мети

спілкування; — досягати комунікативної мети; — використовувати репліки для стимулювання, підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету;— дотримуватися теми спілкування; — додержувати правил спілкування (не перебивати співрозмовника, заохочувати його висловити свою власну думку, зацікавлено і доброзичливо вислуховувати його, вміти висловити незгоду з позицією іншого так, щоб не образити його, тощо); — дотримуватись норм літературної мови;

в) висловлювати особисту позицію щодо теми, яка обговорюється;

г) аргументувати висловлені тези, спростовувати помилкові висловлювання співбесідника; демонструвати певний рівень вправності у процесі діалогу (стислість, логічність, виразність, доречність, винахідливість тощо).

Зазначені характеристики діалогу служать основними критеріями при його

оцінюванні.

Етапи навчання аудіювання

Навчання аудіювання як діяльності передбачає формування аудитивних навичок та вмінь, а також удосконалення механізмів рецептивного плану, які обслуговують цей вид діяльності. Вирішення завдань, пов'язаних з розвитком навичок, сприяє формуванню автоматизованих компонентів акту аудіювання, що скорочує процес впізнавання та ідентифікації мовленнєвих сигналів з доведенням його до рівня одномоментного симультанного впізнавання. Навчання аудитивних умінь повинно виробити здатність проникати в смисл мовлення з переходом від нижчих до вищих рівнів розуміння. При цьому робота над механізмами рецептивного плану передбачає розширення обсягу оперативної пам'яті, формування мовленнєвого слуху, зменшення часу внутрішнього промовляння. Матеріалом для навчання служать мовленнєві одиниці різних типів.

В методичному плані навчання аудіювання - це спеціально організована програма дій з текстом, що сприймається на слух. На кожному етапі формуються відповідні механізми аудіювання мовленнєвих одиниць різних

рівнів: 1) словоформи, вільного словосполучення, фрази, 2) понадфразової

єдності, 3) цілого тексту. З допомогою цих дій розвивається механізм

прогнозування, який відіграє дуже важливу роль у сприйманні мовлення на

слух.

Етап навчання аудіювання на рівні фрази передбачає дії, спрямовані на:

-розуміння повідомлень даного рівня, побудованих на знайомому матеріалі;

реакція на почуте - невербальна (дії, символи і т.і.);

-розуміння повідомлення з незнайомим мовним матеріалом; реакція на почуте

- вербальна (з допомогою засвоєних мовленнєвих зразків, що відповідають темі чи ситуації);

-розпізнавання початку повідомлення і його завершення.

Етап навчання аудіювання на понадфразовому рівні передбачає дії, що забезпечують:

-розуміння монологічного повідомлення даного рівня, побудованого на повністю знайомому матеріалі; реакція на почуте - невербальна абокоротка вербальна;

-розуміння мікродіалогів з наступним визначенням характеру взаємодії партнерів шляхом віднесення сприйнятого діалогу до одного з відомих

учням комунікативних (структурно-функціональних) типів мікродіалогів: діалогу-обміну думками, діалогу-волевиявлення, ритуалізованого діалогу.

Етап навчання аудіювання на рівні цілого тексту передбачає дії, за

допомогою яких досягається:

-розуміння зв'язного (монологічного) мовлення, побудованого па повністю знайомому матеріалі, шляхом членування тексту на смислові частини або виділення інформаційних точок; реакція на -розуміння повідомлення з незнайомим мовним матеріалом; реакція на почуте

- невербальна або вербальна як у процесі слухання, так і після нього;

-розуміння зв'язного тексту, побудованого тільки на знайомому матеріалі, але такого, що передбачає антиципацію змісту повідомлення по його заголовку, придумування іншого заголовку чи вибір із даних "готових" заголовків найбільш прийнятного, вибір із даних після тексту речень, що відповідають або не відповідають його змісту і т.п.;

12. групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг: 1)за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший; 2) висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь; 3) формується вміння співпрацювати; 4) формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми; 5)розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).Значний внесок у теорію організації групової навчальної діяльності зробив І.М. Чередов. Він розподіляє її на парну, ланкову, бригадну, кооперативно-групову та диференційовано-групову форми. Групова робота на уроках в початкових класах буде ефективною, якщо дотримуватися таких вимог: — методично обґрунтовано обирати той чи інший вид групової навчальної роботи на конкретному уроці, що визначається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається; — правильно формувати групи; —   ретельно продумувати структуру уроку з використанням групових форм навчальної діяльності; — розробляти інструкції, пам'ятки, які спрямовують групову навчальну діяльність; — регулювати міру вчительської допомоги групам у процесі їх роботи; — вчити школярів співпраці під час виконання групових завдань. 

Мета технології групової навчальної діяльності  розвиток дитини як суб'єкта навчальної діяльності.

 Завдання: — навчати школярів співпраці у виконанні групових завдань; — стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленості в успіхові товариша; — формувати комунікативні вміння школярів; — формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності: цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку; — поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної діяльності. 

13. Інтерактивні технології – це порівняно новий, творчий, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів.Слово “інтерактив” походить від англійського слова “interact“Inter” – це взаємний, “act” – діяти. Інтерактивний – здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) або з будь-ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до

процесу пізнання. Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний

процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь,

створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

Отже, інтерактивні технології – це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Форми організації інтерактивного навчання

У сучасній педагогіці вирізняють чотири форми навчальної діяльності учнів:

• Парну (робота учня з педагогом чи однолітком один на одного).

• Фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або весь клас).

• Групову або кооперативну (всі учні активно навчають один одного).

• Індивідуальну (самостійну) роботу учня.

“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук

рішень шляхом вільного висловлювання думок цих учасників.

Метод ”Займи позицію” допомагає вести обговорення дискусійного питання в

класі. Використовую його з метою надання та попрактикуватися у навичках

спілкування.

“Навчаючи – вчуся”. Цей метод надає учням можливість взяти участь у

навчанні та передачі своїх знань іншим.

Метод “Прес” використовую у випадках, коли виникають суперечливі думки з

“Прес” використовую у випадках, коли виникають суперечливі думки з

певної проблеми і потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену

позицію щодо суспільної проблеми, яка обговорюється.

15. Термін «розвиваюче навчання» зобов'язаний своїм походженням В.В. Давидову. Введений для позначення обмеженого кола явищ, віндосить скоро увійшов в масову педагогічну практику. Сьогодні його вживання настільки різноманітна, що потрібно вже спеціальне дослідження для з'ясування його сучасного значення. Поняття «розвиваюче навчання» може вважатися змістовним узагальненням (В. В. Давидов). Його зміст, смислове значення, взаємозв'язку з основними психолого-педагогічними категоріями розкриваються в цьому розділі в ряді визначень-узагальнень. Особистість - динамічний поняття: вона зазнає протягом життя зміни, які називають розвитком (прогресивним або регресивним).

Розвиток (прогресивне) - це процес фізичного і психічного зміни індивіда в часі, що передбачає вдосконалення, перехід у будь-яких його властивості та параметрах від меншого до більшого, від простого до складного, від нижчого до вищого.

У технології розвивального навчання дитині відводиться роль самостійного суб'єкта, що взаємодіє з навколишнім середовищем. Ця взаємодія включає всі етапи діяльності: цілепокладання, планування та організацію, реалізацію цілей і аналіз результатів діяльності. Кожен з етапів вносить свій специфічний внесок у розвиток особистості.

Надзвичайно важливою проблемою у цій гіпотезі є мотивація діяльності дитини-суб'єкта. За способом її вирішення технології розвивального навчання поділяються на групи, які експлуатують в якості основи мотивації різні потреби, здібності та інші якості особистості:

- Технології, які спираються на пізнавальний інтерес (Л. В. Занков, Д. Б. Ельконін - В. В. Давидов),

- На потреби самовдосконалення (Г. К. Селевко),

- На індивідуальний досвід особистості (технологія І. С. Якиманской),

- На творчі потреби (І. П. Волков, Г. С. Альтшуллер),

- На соціальні інстинкти (І. П. Іванов).

17. Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність. При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи.Групова навчальна діяльність учнів може бути:

- однорідною, коли всі групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме письмове чи практичне завдання;- диференційованою - різні групи в класі виконують різні завдання;- кооперативною — кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;- парною - навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;- індивідуально-груповою - коли кожен член групи виконує частину завдання групи.Успіх роботи в групах залежить від уміння вчителя комплектувати групи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб кожна група і кожен її учасник відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних міжособових взаєминах.

19. Плюсами проектної діяльності є набуття вихованцями таких

вмінь:– планувати свою роботу; – використовувати багато джерел інформації; – самостійно відбирати й накопичувати матеріал; – аналізувати, зіставляти факти; – аргументувати думку; – приймати рішення; – установлювати контакти; – створювати кінцевий продукт (фільм, журнал, проект, сценарій); – презентувати створене перед аудиторією; – оцінювати себе і команду [3, 60].

чотири етапи роботи над проектом:

І. Пошуковий етап.

1.1. Вибір теми й обґрунтування назви проекту.

1.2. Формування мети проекту.

1.3. Визначення кола навчальних предметів.

1.4. Конкретизація способів дослідження проблеми.

ІІ. Підготовчий етап.

2.1. Створення підгруп учнів.

2.2. Запрошення батьків до співпраці.

ІІІ. Технологічний етап.

3.1. Підбір інформації за тією чи іншою темою.

3.2. Обробка інформації за темою проекту.

ІV. Підсумковий етап.

4.1. Аналіз результатів запропонованого дослідження.

4.2. Узагальнення результатів за темою проекту.

4.3. Внесення пропозицій, надання рекомендацій у формі

написання рефератів, підготовки статей [

21. Л. Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання, суттєво відмінні від принципів традиційної дидактики (наочності, свідомості, систематичності тощо), спрямованих на успішне навчання, тобто засвоєння учнями знань, умінь, навичок. Нова система принципів зорієнтована на досягнення оптимального рівня загального розвитку школярів, що, безперечно, пов´язано і з належною успішністю у навчанні.

1. Принцип навчання на високому рівні складності. Цей принцип є провідним у технології розвивального навчання і характеризується, на думку Л. Занкова, не тим, що перевищує «середню норму» складності, а насамперед тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і спрямування. Йдеться про складність, пов´язану з пізнанням суті явищ, які вивчаються, залежностей між ними, із справжнім залученням дітей до цінностей науки й культури. Засвоєні знання, стаючи надбанням школяра, забезпечують перехід на вищий ступінь розвитку.

2. Принцип навчання швидким темпом. Він органічно пов´язаний із попереднім і передбачає відмову від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Суть його полягає в тому, щоб діти безперервно збагачували свій розум різноманітним змістом, який створює сприятливі умови для глибшого осмислення набутих знань. Однак не варто вдаватися до поспішності в навчальній роботі і збільшувати кількість завдань для школярів.

3. Принцип провідної ролі теоретичних знань. Він орієнтує на зосередження уваги не на всіх складностях, а на пов´язаних із теоретичним осмисленням явищ, виявленням їх внутрішніх суттєвих зв´язків. Головним у навчальному процесі є розмежування різних ознак об´єктів і явищ, що вивчаються. У формуванні понять, способів мислення, діяльності домінує індуктивний шлях, який передбачає перехід від спостереження одиничних фактів і явищ до встановлення загальних закономірностей, правил, законів. Особливу роль відіграє процес порівняння

4. Принцип усвідомлення школярами процесу учіння. Цей принцип випливає із загальноприйнятого дидактичного принципу свідомості і передбачає усвідомлення учнями способів дій і операцій, за допомогою яких відбувається процес учіння, що є передумовою розуміння навчального матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, оволодіння мислительними операціями (порівняння, синтез, узагальнення), а також позитивного ставлення школярів до навчальної праці.

5. Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів. Зосереджений він на подоланні неуспішності окремих учнів, посиленій увазі до їх загального психічного розвитку. Йдеться про виявлення і корекцію тих аспектів психічного розвитку, відставання яких було основною причиною неуспішності.

23. Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно. Головного суб'єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання - принцип неповторності кожної дитини.

З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов'язане наступне положення - про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей.

Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип визнання відсутності нездібних дітей.

З положення про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов'язане положення про нерівність розумових здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей. Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно-орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.

Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. Звідси випливає четвертий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання - принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу. Індивідуалізація навчально-виховного процесу - це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом.Положення про взаємозалежність особистості і колективу як сукупності особистостей можна сформулювати як тринадцятий принцип особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу - принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.

Положення про необхідність високих особистих якостей учителя, розроблене Особистісні вимоги до вчителя:

• вимога любові до власної справи;

• вимога високої кваліфікації;

• вимога високих моральних якостей;

• вимога творчого підходу до навчання й виховання.

Протягом усього життя Р. Штейнер розвивав і пропагував ідею існування надчуттєвої дійсності, яку можна пізнати за допомогою інших, ніж фізичні, органів чуття. Такий шлях пізнання він назвав антропософією, тобто мудрістю про людину. На його думку, мудрість — те, що існує. Антропософія є процесом розуміння й пізнання, вона виникає в людині як «потре­ба серця», «усвідомлення своєї людяності». Принципово важливим положенням антропософської педагогіки є ідея поступального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р. Штейнер розглядав розвиток як реалізацію глибинних життєвих сил, який, однак, не є повністю спонтанним і незалежним від умов життя процесом.вся робота вальдорфського дитячого садка заснована на ритмах: ритмічне поєднання ігор і занять протягом дня; ритмічне поєднання різноманітних занять протягом тижня, їх внутрішня взаємодія з порами року, погодою, емоційною обстановкою і педагогічною ситуацією на конкретний момент у групі.Стрижнем вальдорфської педагогіки є свобода, але не в значенні асоціальності людини. Вальдорфська школа не орієнтує дітей у виборі світогляду, конкретної «контр-культури», а допомагає їм вільно і плідно самовизначи­тись, тверезо і відповідально усвідомити реалії світу.У класичній вальдорфській школі навчання триває 12 років, а ті, хто вирішив вступити до університету, закінчують ще 13-й (абітурієнтський) клас. Щодня перші дві ранкові години відводять для головного уроку, на якому вивчають один загальноосвітній предмет. Протягом дня вивчення інших загальноос­вітніх предметів вважається недоцільним. Опанування дисципліни протягом 3—6 тижнів становить епоху.

Система М. Монтессорі охоплює концепцію і технологію виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Найвищий інтерес викликають її положення, що стосуються навчання, виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання.