Етіологія мовленнєвих порушень

1. З історії розвитку вчення про причини мовленнєвих порушень.

2. Класифікація причин мовленнєвих порушень за Хватцевим.

3. Сучасна класифікація причин мовленнєвих порушень.

4. Критичні періоди розвитку мовлення у дітей.

Проблема етіології мовленнєвих порушень пройшла той же шлях розвитку, що і загальне вчення про причини хворобливих станів людини. Уявлення про причини мовленнєвих порушень починаючи зі стародавніх часів, відображали методологічні напрямки певної епохи або окремих авторів. У стародавні часи виокремились два напрямки у розумінні причин мовленнєвих порушень. Перший напрямок бере початок із вчення Гіппократа про те, що головна роль у виникненні мовленнєвих порушень відіграє головний мозок. Гіппократ висловив припущення, що зміна речовин в головному мозку викликають нездатність людини користуватися мовою. Другий напрямок бере початок від вчення Аристотеля: порушення мовлення залежить від недоліків периферичного мовленнєвого апарату. Корнелій Цельс вважав, що причиною мовленнєвих причин є вкорочення язика. Гален розмежував хвороби голосу і хвороби мовлення. Причиною голосових розладів він вважав ураження гортані і м’язів які приводять її в рух. До причин порушень мовленні відносив ураження язика, зубів, губ, твердого піднебінні і хоан.

Арабська медицина притримувалась вчення Галена про причини «захворювань мовлення». Авіцена присвятив свої праці проблемі розм’якшення язика і крім того він звернув увагу на судоми язика, крім того він наголошував на на центральному характері порушень мовлення і голосу. Середньовічна медицина, як і класична, вбачала причини мовленнєвих розладів як в ураженні головного мозку, так і в ураженнях периферичних артикуляційних органів.

2. Класифікація причин мовленнєвих порушень за Хватцевим.

Найбільш інтенсивно вчення про причини мовленнєвих порушень почало розвиватися у ХХст. У 20-тих роках ХХст. науковці почали класифікувати мовленнєві порушення в залежності від причин, які їх викликають. Одна з перших спроб класифікувати причини – класифікація Доброгаєва (медика-фізіолога).

1. Захворювання ВНД.

2. Патологічні зміни у мовленнєвому апараті.

3. Недоліки виховання у дитинстві.

4. Загальні невропатологічні стани організму.

Класифікація Хватцева стала передумовою до сучасного погляду на причини цих порушень. Він характеризував їх як зовнішні і внутрішні.

1. Органічні причини (анатомо-фізіологічні)

2. Функціональні або психогенні

3. Соціально-психологічні

4. Психоневрологічні

До органічних причин належать недорозвиток головного мозку, або його ураження у внутрішньоутробному періоді, під час пологів чи у ранні періоди після народження:

а) органічно-центральні

б) органічно-периферичні.

До функціональних причин відносяться порушення співвідношень процесів збудження і гальмування в ЦНС. До соціально-психологічних несприятливий вплив навколишнього оточення, а до психоневрологічних – порушення уваги, пам’яті та інших функцій.

2. Сучасна класифікація причин мовленнєвих порушень.

Причини мовленнєвих порушень – вплив на організм зовнішнього або внутрішнього шкідливого фактору, чи їх взаємодія, які визначають специфіку мовленнєвих порушень і без яких воно не може виникнути. Сучасна етіологія мовленнєвих порушень вивчає роль зовнішніх і внутрішніх шкідливих факторів, їх взаємозв’язок, а також спеціальні умови, які сприяють або перешкоджають виникненню мовленнєвої патології.

Основа сучасної класифікації причин мовленнєвих розладів – принцип діалектичної єдності біологічного і соціального в процесі формування психіки, а також еволюційно-динамічний підхід.