Державний лад

На чолі держави – цар, а з 1721 р. – імператор. Він – глава держави, церкви, верховний суддя, верховний головнокомандувач.

В лютому 1711 року засновано Сенат. Всі 9 членів призначались царем. Головну роль відігравало “присутствіє”, тобто загальні збори. Питання вирішувались голосуванням. При Сенаті були:

• розрядний стіл (облік дворян, їх служби);

• розправна палата (розслідування службових злочинів);

• генерал-прокурор з помічником – обер-прокурором;

• генерал-рекетмейстр (розгляд скарг на центральні установи);

• фіскали (таємно вивідували, доповідали й звинувачували посадових осіб). На чолі стояв генерал-фіскал (призначав цар) і обер-фіскал (Сенат);

• генерал-прокурор з помічником - обер-прокурором. Призначав цар і підзвітний лише йому. Контролював всі установи та Сенат. Йому підпорядковувались всі інші прокурори. (До заснування ген.-прокурора його обов’язки по контролю за роботою Сенату помісячно здійснювали гвардійські офіцери).

Якщо губернатор не подавав інформації в строк, офіцери гвардії могли його прикувати цепом до крісла, поки не підготує інформацію.

Після смерті Петра І правили малоосвічені та нездатні імператори. Фактичну владу перебирали на себе всілякі спеціальні органи та фаворити. Зокрема, при Катерині І – Верховна таємна рада (1726 р. Меншиков), а при Петрі ІІ Верховна таємна рада (О.Долгорукий). При Анні Іванівні – Кабінет Міністрів (1730 р. Бірон. З 1735 р. – підпис трьох кабінет-міністрів = імператорському підпису). Єлизавета Петрівна відновила в повному обсязі повноваження створених батьком органів управління, а Кабінет Міністрів реорганізувала в Кабінет її величності. Петро ІІІ заснував Імператорську раду, а Катерина ІІ в 1769 р. створила Раду при височайшому дворі.

Петро І провів реформу управління, замінивши в 1718-1722 р. 44 прикази 13 колегіями – як центральними органами галузевого управління.

Головні колегії – військова, адміралтейська, іноземних справ.

Колегії складались: з президента, віце-президента, 4-х радників і 4-х асесорів.

Місцеве управління

В 1702 р. ліквідували губні ізби, а їх повноваження передали воєводам.

В 1708 р. – губернська реформа. Створено 8 губерній (з часом - 50). Губернаторів з широкими повноваженнями призначав імператор. Вони підпорядковувались Сенату. Вводилась посада генерал-губернатора, якому підпорядковувалось кілька губернаторів. Адміністративний поділ: губернія – провінція – повіт. (З 1719 р. замість повітів – дистрикти (округи)). Невдовзі провінції скасували.

Головний магістрат 1721 р. Магістрат чинив суд над купцями та ремісниками, наглядав за розвитком торгівлі, мануфактур, шкіл, лікарень, податки... Ввели посаду городничого.

Запроваджувався поліцейський нагляд:

• генерал-поліцмейстр в Петербурзі (1718);

• обер-поліцмейстр в Москві (1722);

• поліцмейстери в містах. Їм підпорядковувались старости вулиць і десятники (від 10 будинків), квартальні наглядачі (50-100 будинків).

“Домострой”.

Вводився порядок: за 6 тижнів до вінчання – заручини. Їх можна було розірвати, якщо до заручин наречений не бачив нареченої, а після заручин виявилось, що вона “безобразна, скорбна і нездорова”. Таке ж право мала і наречена.

Шлюб розривався у випадках: засудження когось до вічної каторги чи політичної смерті, безвісти відсутності, невиліковної хвороби, ад’юльтеру, нездатності виконувати шлюбні обов’язки, замах на життя чоловіка чи дружини. Дозволялось і тимчасове припинення шлюбу при відправці когось в монастир.

Оскільки в 20-х ХІХ ст. стало остаточно зрозуміло навіть Миколі І, що діюче з 1640 р. Соборне Уложення значно застаріло, то за розпорядженням імператора було створено кодифікаційну комісію, фактичним керівником якої був Сперанський. Вона в 1830 р. видала “Повне зібрання законів Російської імперії”. В нього увійшли 45 т так званого “Першого зібрання” яке охоплювало все законодавство з 1649 до 1826 р., і 6 т. “Другого видання”, яке включало закони, видані при Миколі І. В 1832 р. видали “Звід законів”, до якого увійшли лише діючі закони в 15 т. Вони розміщувались за чітким планом: спочатку закони державні, потім цивільні, кримінальні... Якщо “Повне зібрання законів” стало лише історико-юридичним джерелом, то “Звід законів” – був офіційним керівництвом в судовій практиці та управлінні. Однак це було лише технічне зібрання, яке нічого не змінювало в діючих законах.

4. 2.04.1861 р. Маніфест “О всемилостивейшем даровании крепостным людям прав состояния свободных сельских обывателей и об устройстве их быта”, “Положение о крестьянах, вышедших из крепостной зависимости” всього 17 законів.

На окраїнах реформу провели в 1863-64 рр. Дякуючи Польському повстанню 1863 р., в Прибалтиці, Правобережній Україні, Білорусії умови реформи були легші, а в Польщі – землю селянам давали без викупу та ще й добавили поміщицької землі (повстанців).

Після скасування кріпосного права уряд провів реформи в сфері управління, суду, військової справи й фінансів. Їх мета – зберігаючи самодержавство й владу поміщиків, адаптувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку.

Земська реформа. 1864 р.

В губерніях створювались земства – так зване місцеве самоврядування під керівництвом дворянства. По закону земство складалось із повітових і губернських земських зібрань і їх виконавчих органів – повітових і губернських земських управ. До складу повітових зібрань входили гласні, обрані на 3-х річний строк на зборах виборців окремо по куріях: на з’їзді землевласників повіту, зборах міських власників і волосних сходах селян. В перших двох куріях встановлювався високий майновий ценз до 900 десятин землі, або 2-3 тис. нерухомого майна в містах. Гласні, обрані на повітових земських зборах складали губернське зібрання. Земські зібрання вибиралися на 3 роки у складі: повітові – 10-96 чол., губернські – 15-100 гласних.

Завдяки системі виборів серед гласних поміщики мали 74.2 % місць, а селяни приблизно 10.6 %. Функції земств обмежувалися суто місцевою компетенцією: підтримання в належному стані доріг, турбота про забезпечення населення продуктами на випадок голоду, організація агрономічної й медичної допомоги, будівництво та утримання шкіл, налагодження поштового зв’язку, збір статистичних даних... Поступово земства стали осередком буржуазно-ліберальної опозиції самодержавству.

Судова реформа 1864 року

До цього суд був становим, закритим і повністю залежним від царської адміністрації. Тепер за новим судовим статутом, вводились основні принципи буржуазного права: безстановість суду, змагальність сторін, гласність судочинства, яке відбувалось на відкритих засіданнях з участю сторін і вершилось присяжними засідателями, підібраними, як правило, із заможних громадян. Були створені окружні суди (по одному на губернію). Вони були судами першої інстанції. Їх рішення, прийняті з участю присяжних, були остаточні, а без них – могли бути оскаржені в судову палату, що об’єднувала кілька окружних судів. Касаційні функції виконував сенат, він міг лише повернути справу на повторний розгляд. Для вирішення дрібних справ вводився інститут мирових суддів, яких обирали на 3 роки на зборах земських і міських гласних або призначались урядом. Сітка мирових судів була досить широкою. В цілому, судова реформа була значним кроком в зміцненні буржуазного ладу.

Шкільна і цензурна реформи. 1863-1865 рр.

У відповідності з “Положенням про початкові народні училища” 14 липня 1864 р. вводилась єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялось як державним так і приватним особам, але керівництво ними повинні були здійснювати повітові і губернські шкільні ради, що складались із царських чиновників, представників земств і духовенства. Виховання мало вестись в релігійно-монархічному дусі. Головою шкільної ради був архієрей; вивчали “Закон Божий” і церковний спів, арифметику, грамоту, деякі відомості з географії, малювання...

Зміни в середній освіті визначались статутом 19 листопада 1864 р. По ньому створювались класичні і реальні чоловічі та жіночі гімназії. Через високу платню навчання було доступне лише багатим. Право вступу до університету мали лише випускники класичних гімназій. Реальних гімназій – до вищих технічних шкіл. А дівчатам – ніяких прав, а лише готувати освічену “дружину і матір сім’ї”.

Статутом 18 червня 1863 р. відновлювалась академічна автономія університетів, створювалася рада професорів, що керувала всім життям університету і здійснювала нагляд за студентами.

Реформа цензури була проведена в 1865 р. За новим цензурним Статутом вона переходила з відання міністерства освіти у відання МВС. За порушення цензурних правил видання могло штрафуватись, тимчасово або повністю прийнятися.

Міська і фінансова реформа

По закону 16 червня 1870 р. в містах мінявся принцип вибору в міську думу. В Основу виборів гласних у міську думу замість станового принципу, поклали майновий ценз. Виборче право надавалось лише володарям нерухомості, які платили податки, робітники ж такого права не отримали. Вік – 25 років. Жінки – ні. Вибирали по 3 –х куріях, що забезпечувало права великої буржуазії.

Дума вибиралась на 4 роки. Міська управа – благоустрій, промисловість, торгівля.

Військова реформа 1864 року

Територію - на військові округи. 1 січня 1874 року ввели новий військовий статут, по якому вводилась загальна військова повинність з 20 літ. Сухопутні війська – 6 років; флот – 7 років. Хто мав освіту – вільновизначаючі терміном від 6 місяців до 4 років.

Реформи 60-79-х років знаменували “собою початок нової, буржуазної Росії, що виростала з кріпосної епохи”. Ці зміни були “кроком по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію”.

1 березня 1881 р. Олександр ІІ, який їхав підписувати Конституцію Лоріс-Мелікова був убитий бомбою, яку кинув народоволець Гриневецький.

Новий імператор Олександр ІІІ, “людина з розумом, нижче середнього, нижче середніх здібностей і нижче середньої освіти”, майже відразу запровадив режим політичної реакції (під тиском свого наставника, прихильника нічим не обмеженого самодержавства Побєдоносцева). На засіданні уряду 8.03.1881 р. Побєдоносцев розгромив у своїй доповіді всі реформи 60-70-х рр.

20.04.1881 р. царський маніфест оголосив про непорушність самодержавства. 21.04. подали у відставку Лоріс-Меліков – міністр ВС, міністр фінансів та міністр оборони. Для “викорінення крамоли”, 14 серпня 1881 р. видали “Положення про заходи по охороні державної безпеки та громадського спокою” на 3 роки, але яке проіснувало до 1917 року. Ним будь в якій місцевості можна було ввести стан посиленої чи надзвичайної охорони; будь-який житель цієї місцевості міг бути арештований по адміністративному розпорядженню влади на термін до 3-х місяців або оштрафований на 500 рублів (3 тис. при надзвичайній охороні); його справу могли передати на розгляд військового суду, а майно конфіскувати; особлива нарада при міністрі внутрішніх справ могла в адміністративному порядку вислати на заслання на 5 років у віддалені куточки імперії; адміністрація могла закрити будь-який навчальний заклад, підприємство, орган преси, зупинити діяльність земських зібрань і міської думи.

Наступ на завоювання реформ 60-70-х рр. особливо посилився в період контрреформ 1889-1894 рр. Їх розпочав закон “Про земських начальників 12.07.1889 р.” Ним всі установи урядового нагляду за селянами, запроваджені після 1861 р. (мирові посередники, їх повітові з’їзди, а з 1874 р. – повітові у селянських справах присутствія), було замінено адміністративно-судовим інститутом – земськими окружними начальниками. Їх призначали з дворян і в супереч судовій реформі 1864 р. наділяли широкими правами розправи над селянами. Вони могли скасовувати рішення над селянами. Вони могли скасовувати рішення сільського сходу, виділяти рішення волосного суду, призначати волосних суддів, у адміністративному порядку накладати штраф і арештовувати. Їм передали права скасованих Мирових суддів.

В 1891 р. законом “Про недопущення сторонніх осіб” з-під контролю громадськості були виведені губернські зібрання, їх суди стали закритими.

До судових установлень 1864 р. внесли зміни, які обмежували гласність суду. (Закон 14.08.1887 р. “Про обмеження публічних засідань в суді” дозволяв не виносити справу на суд присяжних. З їх відання забрали справи про опір владі.

“Положенням про земства 1890 р.” їх права значно обмежили. Для цього змінили виборчу систему на користь дворян, причому обрані від волостей були лише кандидатами з яких губернатор призначав гласних (тобто членів земського зібрання). Постанови земських зібрань відтепер вводились в дію губернатором або міністром ВС.

Новим міським положенням 1892 р. виборчі права надавались переважно власникам значної нерухомості, а дрібних торговців і прикажчиків взагалі позбавили права голосу.

5.06.1887 р. циркуляр з умовною назвою “Про кухарчиних дітей”, тобто про заборону простолюдинам вчитись у гімназіях. Новим університетським статутом 1884 р. поряд з ректором поставили попечителя. Професорів призначав міністр, а доцентів - попечитель навчального округу, він же затверджував програми і навчальні плани. При вступі в університет потрібна була довідка від поліції про бездоганну поведінку.

В 1887 р. ввели норму прийому в університет євреїв.

Контрреформи призвели до встановлення “нового абсолютизму” в Росії. Його характерні риси:

- передову промисловість і фінансовий капітал, які об’єднались у монополії;

- дике сільське господарство з його залежним селянством (відробітки, кругова порука, викупні платежі...);

- пережиток феодалізму в політичному житті – самодержавство та абсолютне панування дворян. Навіть “міліонщики” –буржуа не мали доступу до влади;

- важке становище робітничого класу;

- безправ’я “інородців”, які страждали від національного гноблення.

Загальне невдоволення режимом і окремі, хоч і чисельні класові бої переросли 9 січня 1905 р. в революцію під впливом поразок в російсько-японській війні. Її характер – буржуазно-демократичний. Ця революція була: 1-ю в епоху імперіалізму, пролетарською, селянською, народною.

Не можна сказати, що ніхто в Росії не бачив насування революції та не перебував її відвернути. Так, голова уряду С.Вітте в березні 1903 р. добився відміни тілесних покарань селян, а шеф Московської поліції Зубатов ще в 1902 р. пропонував створити лояльні до уряду робітничі організації, як противагу соціал-демократам. Але їх пропозиції в кращому випадку ігнорувались. Розплата – революція.

Революція змусила царя маневрувати. Щоб не іти на радикальні зміни, в серпні 1905 р. було видано Маніфест про заснування “Булигінської” Державної думи як законодорадчого органу. Вона мала вибиратись за 3 куріями: повітових землевласників, міських виборців; селян-домовласників на 5 років з можливістю вільного розпуску царем. На нараді 3 вересня 1905 р. в Росії ліві партії вирішили бойкотувати вибори. Загальний політичний страйк в жовтні 1905 р. остаточно поховав Булигінську думу.

В момент рівноваги сил революції та влади Микола ІІ 17жовтня 1905 р. підписав “Маніфест “Про вдосконалення державного порядку”. Ним проголошувались політичні свободи, вносились зміни до положення про вибори до Державної думи, яка отримувала законодавчі повноваження, Раду Міністрів реорганізували з дорадчого органу при царі в повноцінний уряд на чолі з головою Рад міну. Фактично Маніфест 17.Х.1905р. став предконституцією Росії і зробив крок до її перетворення в конституційну монархію Хоч 23.04.1906р. царським указом вказувалось, що він зберігає самодержавну владу (октябристи, кадети, меншевики). Його схвалили праві та центристи. Проти виступили – чорносотенці (Союз руського народа, Союз Михайла Архангела) та ліві радикали (більшовики). Маніфест дав поштовх до перебудови всіх інститутів імперії. Зокрема, були обрані 1 Державна дума (27.04.1906 р. – 8.07.1906 р.) та ІІ Дума (20.02.1907 – 3.06.1907 р.).

Коли стало ясно, що революція пішла на спад, цар 3 червня 1907 р. одноособово розпустив ІІ Думу і видав нове Положення про вибори до ІІІ Думи, яким значно обмежив виборчі права робітників і селян. Це був державний переворот, бо ці дії суперечили Маніфесту 17 жовтня. В новій, ІІІ Думі, з 437 місця 383 мали буржуа та поміщики.

В період революції влада широко використовувала не лише маневрування, а й репресії. Законодавчою базою для них стало оголошення майже по всій країні військового стану чи стану надзвичайної чи посиленої охорони. Це дозволило застосовувати каральні загони та військово-польові суди (указ про такі суди – 19 серпня 1906 р.). Вони діяли в закритому режимі, імена 5 офіцерів – суддів не розголошувались. Вирок, як правило, смертна кара протягом доби. Але Дума не затвердила це положення і з 1907 р. воно перестало діяти. Але їх замінили військово-окружні суди. Широко використовувалась адміністративна висилка – 32891 чол. за 1906 –1911 рр.

Всупереч обіцянкам Маніфесту 17 жовтня, царат в 1905 і 1906 р. прийняв Тимчасові правила про пресу, якими скасовувалася загальна і духовна цензура, але зберігалися суттєві обмеження для видання газет і журналів.

4 березня 1906 р. указ “Про тимчасові правила про збори” передбачав обмеження щодо свободи союзів. Хоча дозволялось створювати профспілки, це обставлялось численними умовами. Як наслідок – число членів легальних профспілок за 1907-1909 рр. скоротилось з 250 тис. до 13 тис., було закрито більше 500 профспілок.

Одним з найбільш радикальних заходів, було проведення Столипінської аграрної реформи.

Указ 9.11.1906 р. за яким кожний селянин міг вимагати виділити йому землю одним “відрубом і вийти на хутір.

Закон 14.06.1910 р. дозволив селянам виходити з общини. Переселення.

Завдяки реформі Росія в 1913 р. зібрала хліба більше, ніж Уругвай, Канада, США разом взяті (“Известия”. 24.04.1913 р.).

В роки І світової війни (1914-1918 рр.) формально діяли всі державні органи, передбачені., але фактично країною правив Гр. Распутін, який де-факто призначав Міністрів, голів Радміну...

В серпні 1915 р. октябристи, прогресисти, кадети і частина Державної ради створили “прогресивний блок. Його мета – оздоровлення монархії через ліквідацію распутінщини і створення “Міністерства довіри”. Ці пропозиції цар частково проігнорував. А для управління промисловістю 17 серпня 1915 р. створив ряд міжвідомчих органів “Особливих нарад” – по обороні (військово-промислові комітети);

• по паливу;

• по продовольчих справах;

• по перевезеннях.

23-27 лютого (8-12 березня) 1917 р. в Росії відбулась друга буржуазно-демократична революція. 2.03.17 р. Микола ІІ зрікся престолу на користь свого брата Михайла. Він зрікся 3.03. 24.02 цар розпустив ІV Думу, а вона створила Тимчасовий комітет. Реальна влада в Пітері – в руках Ради. В ході переговорів Тимчасового комітету та есеро-меншовицького керівництва Ради, було створено Тимчасовий уряд (2.03) князя Львова. Міністр юстиції – Керенський. Виникло Двовладдя. Що зумовило ряд криз Тимчасового уряду.

І криза – через “Ноту Мілюкова” – 19.04.17 р. (“війна до перемоги”). Під тиском демонстрацій 20 . 21.04. з уряду вивели Гучкова і Мілюкова, а ввели 6 соціалістів. Військовим міністром став Керенський.

ІІ криза – червень 1917 р. – І з’їзд Рад. 0.5 млн. демонстрація. Провал наступу на фронті. 3-4 липня 1917 р. Кінець двовладдя. Керенський глава Тимчасового уряду.

1 вересня 1917 р. проголошено республіку в Росії (після придушення Корніловського заколоту 25-31.08.17 р.). Після його придушення Керченський створив позапартійну Директорію (раду п’яти)- 1-24 вересня. Державна рада була розпущена лише 6.10.17 р. Продовжували діяти Сенат в Міністерства. Були збережені Особливі наради та військово-промислові комітети. Було створено Головний економічний комітет і Економічну раду.

Тимчасовий уряд оголосив про підготовку земельної реформи, для чого створив Головний, губернські, повітові, волосні земельні комітети. Значний вплив на дії Тимчасового уряду мала Юридична нарада (створена 22.03.17р.). Вона опрацьовувала проекти рішень Тимчасового уряду і законопроектів, прагнучи забезпечити їх єдність.

Після придушення корніловщини Тимчасовий уряд зібрав Демократичну нараду. 22 вересня вона затвердила Всеросійську демократичну раду (предпарламент). Він мав підготувати Установчі збори. Перед ним підзвітний Тимчасовий уряд. Передпарламент почав працювати 7 жовтня під назвою Тимчасова рада республіки.

Тимчасовий уряд провів певну демократизацію системи державного і місцевого управління. Так, крім ліквідації Державної Думи в Державної Ради, були скасовані заступники міністра внутрішніх справ, 4 генерал-губернатори, 27 губернаторів, віце-губернатори, градоначальники, їх помічники. Ліквідували інститут земельних начальників, розпустили Штаб окремого корпусу жандармів. Відмінили: Верховний кримінальний суд, Вищий дисциплінарний суд, особливі присутствія Сенату, судебник палат і окружних судів; 13.03. – військово-польові суди.

Однак, на осінь 1917 р. стало остаточно зрозумілим, що Тимчасовий уряд не може контролювати ситуацію в країні. Економічна криза стала загальною і країна була на грані економічної катастрофи; селянська боротьба за землю переросла в справжню війну проти поміщиків; страйки стали майже безперервними, в країна панував голод, втома від війни. Стрімко зростає популярність лівих радикалів – більшовиків, які пропонують прості рішення складних проблем: “Землю – селянам, фабрики і заводи – робітникам, мир – народам”. Це підтверджувало зростання чисельності їх партії з 24 тис. в березні до 240 тис. в серпні, 350 тис. в жовтні та перехід на їх бік Рад у вересні 1917 р.

34