Державний лад

Московська держава – феодальна монархія. В 1547 р. Іван IV вперше був урочисто вінчаний на царство. В руках царя була вся цивільна, військова та судова влада. Але він ще зобов’язаний був регулярно радитись з Боярською думою – постійним органом, який засідав з царем.

Рішення Думи ("приговори") робили її важливим розпорядчим, судовим, законодавчим органом. Цар міг приймати рішення і без обговорення в Думі, але після попереднього узгодження з її членами. Діяла формула: "цар указал, а бояре приговорили". В складі Думи діяла вузька рада, яку згодом назвали Ближньою думою.

В державі діяла двірцево-вотчина система управління. Вона складалась з :

-двірцевого управління;

- намісників і волостелей в повітах і волостях.

Але на поч.ХVI ст. протиріччя між феодальною аристократією, яка займала ці посади та дворянами й купцями змусили шукати нові форми управління – приказну систему.

Приказ – очолював боярин, а в його розпорядженні штат дяків та інших посадових осіб.

Приказна ізба мала своїх представників на місцях.

Кожний приказ відав певним напрямком державної діяльності, що відбивалось в його назві:

• посольський (дипломатична служба);

• ямський (пошта зв’язок);

• розбійний (каральні органи);

• казенний (фінанси);

• помісний (наділяв землю за службу).

Контролювала їх роботу Боярська дума.

З посиленням централізації держави, впорядковується фінансова й податкова система. Замість данини вводиться єдиний постійний податок – посошний (але розмір сохи, як одиниці оподаткування залежав від класового стану платника). Крім того зберігались натуральні податки й повинності (ямська, будівельна...), оброки (з промислів, рибальства), мита (торгове....).

В 1535–1538 рр. провели грошову реформу. Монету мав право друкувати лише государ. З 1536 р. – монета єдиного зразка, старі – вилучались.

Збройні сили – розрядний приказ; дворяни – кіннота; - чорні люди – "посошна рать" (пищальні, стрільці, козаки).

Місцеве управління

Адміністративні одиниці - повіти; волості.

Були залишки старих одиниць – стани, чверті. Закріпилась система кормлінь, за якою намісники та волостелі отримували право (як правило на 1 рік), самостійно збирати податки (за це в казну вносили певну плату). Судебник 1497 р. обмежив дії намісників. Вони втрачають своє значення. А в 30-50-х рр. ХVI ст. після серії земсько-губернських реформ вони втрачають своє значення. Суть реформ:

• збір податків на місцях передавався земським ізбам;

• створювалась місцева виборна адміністрація (з дворян і купців). В її руки передавали судові функції та виконання вироків.

Міста відокремлювались у самостійні адміністративні одиниці, підпорядковувались государевій адміністрації. В них створювалась виборна адміністрація – старости, сотники, десятники. З поч.. ХVI ст. в містах призначають городових прикажчиків (з дворян і "Дітей боярських"). Вони слідкували за обороною міст, збором податків, наглядали за в’язницями та виконували поліцейські функції.

Перший загальнодержавний кодексу – Судебник 1497 р. До нього ввійшли деякі норми Руської правди, Псковської судної грамоти. Але більше половини – нові статті.

Характерні риси:

• пристосування до нових умов;

• посиленні закріпачення селян;

• централізація управління та суду;

• посилення ролі дворянства;

• посилення каральних функцій держави.

Разом з тим, велике коло питань, як і раніше, регулювалось церковним правом (злочини проти діячів церкви, релігійні злочини, сімейно-шлюбні відносини, злочини проти моралі тощо.

Серед селян продовжувало діяти звичаєве право, звичайно в тих межах, поки не діяло державне.