Тема xxі Від Московського князівства до Російської імперії.

План.

1. Формування Московського царства. “Збирання руських земель”. Теорія “третього Риму”.

2. Московія в XVI-XVII cт. “Смутний час”.

3. Російська імперія у XVIII-XIX ст.

4. Росія після скасування кріпосного права. Від реформи до революції.

1. Після монголо-татарського нашестя 1238-1242 рр. абсолютна більшість князівств були зруйновані, а Новгород визнав свою повну залежність від орди. В цих умовах з кінця ХІІІ ст. починається підйом Москви. Цьому сприяло зручне географічне становище серед глухих лісів та на перехресті торгових шляхів і те, що сюди не заглянули монголо-татари. Крім того, московські князі не церемонились у виборі засобів досягнення мети і часто діяли, за висловом В. Ключевського, "як безсоромні хижаки". Так, перший московський князь Данило (син Олександра Невського) обманом захопив Коломну, а його син Юрій в 1303 р. силою захопив Можайськ. Але все "багатство" методів перетворення "незначного" князівства в могутню державу застосував Іван Данилович Калита (1325-1340). Щедрими хабарами хану Узбеку він добився права самому зберігати данину монголам.

Одноосібному пануванню Москви заважало біль розвинуте Тверське князівство. Саме його князь Олександр (1301-1339) отримав від хана титул “великого князя”. Але Москві допоміг випадок. В 1327 р. татарський посол Челхан (Щелкан) приїхав у Твер збирати данину. Вибухнуло повстання проти монголо-татар і його вбили. Хан послав каральну експедицію. Очолити її напросився І. Калита. За це в 1328 р. хан передав І. Калиті всі спадкові права володимирський "великий стіл", що перетворило "безправних удільних молодших князів у великих князів".

Землі слабших князів просто купувались. Цьому сприяло й перенесення в 1326 р. центру метрополії з Володимира до Москви. Це призвело до того, що по смерті Калити, коли його сини приїхали на поклон до хана Узбека, той надав старшому з них Семену не лише титул великого князя, а й "під руку" всіх князів Русі. По смерті Семена Гордого в 1353 р., його брат і наступник Іван П отримав від хана не лише великокняжий титул, а й судову владу над всіма князями. Це перетворювало Московського князя в національного вождя (за визначенням В.Ключевського).

В цей час Москві вдалося, на відміну від інших князів досягти того, що всі чисельні родичі московського князя безумовно визнавали старшинство великого князя. Разом з тим, Московське князівство юридично вважалось особистою власністю великого князя, тому спадкоємець визначався його заповітом (духовною грамотою) з числа синів, а як їх не було – то братів і в крайньому випадку – дружини. Так, Іван Калита поділив свою вотчину на 4 частини – трьом синам і четверту – другій дружині з доньками. А Семен Гордий – (бездітний) братам і дружині. Але, старший син отримував, як правило, найбільший наділ і титул великого князя. Менші брати повинні були служити старшому.

Характеризуючи династію Даниловичів, історики зазначають, що це "князі без всякого блиску, без ознак героїчної, так і моральної величні" за винятком Дмитра Донського (1350-1389) – полководця, який остаточно утвердив верховенство Москви. Куликовська битва 1380 р. – 150 тис. об’єднане військо північно-східних руських земель під проводом Д. Донського біля гирла річки Непрядви (притоки Дону) розбили монголо-татарське військо хана Мамая.

З середини ХV ст. Московське князівство остаточно перетворюється в національний центр по "збиранню" великоруських земель, у єдину державу. Потреба в такій державі зумовлювались такими причинами:

- розвитком ремесла й торгівлі;

- економічним зближенням, в результаті цього, північно-східних князівств;

- необхідністю оборони від постійної загрози з боку орди, а з кінця ХV ст. – Кримського ханства, Швеції, Литви.

Московське князівство на цей час вже мало достатній потенціал, щоб завершити розпочату, Іваном Калитою справу. Це полегшувалась тим, що значна кількість князівств через вище названі причини почали самі прагнути під крило Москви. Вже в 1463 р. всі ярославські князі (і великі і удільні) відмовились від своєї самостійності й майже добровільно ввійшли до Московії. В 1470–х роках , Іван ІІІ (1440-1505) в результаті кількох воєн приєднав до Москви Великий Новгород. В 1472 р. – перейшла "під руку московського государя" Пермська земля; в1474 р. ростовські князі продали Москві свої володіння і увійшли до складу московського боярства. В 1485 р. без бою здалась обложена Твер, а в 1489 р. – остаточно покорили В’ятку.

Василь ІІІ (1505-1533) продовжив справу батька і приєднав в 1510 р. Псков; 1514 р. – Смоленськ; в 1517 р. – Рязань чим завершив об’єднання північно-східної Русі навколо Москви.

За час Івана ІІІ і Василя ІІІ територія Московії зросла з 15 тис. миль кв. до 55-60 тис. миль кв. Завершення збирання великоруських земель перетворило Московське князівство в національному великоруську державу. Одночасно ця держава розпочинає імперську політику "третього Риму" (монах Фінофей із Пскова та Максим Грек вивів відому тезу "що всі християнські царства зійшлись і одному царстві (Василя ІІІ), і що у всій піднебесній один він православний государ, що Москва – третій і останній Рим"). На цій основі – претензії на всі землі Київської Русі. Цьому сприяло одруження Івана ІІІ з візантійською принцесою Софією Палеолог (сирота, племінниця останнього імператора, жила в Римі в сиротинці. В 1472 р. привезли в Москву) та повний розрив із Золотою Ордою 1480 р.

З 1494 р. запроваджується титул великого московського князя "государ всієї Русі", а з 1547 р. – Іван IV "цар" (від латинського - цісар) і "самодержець" (від грецького - автократор). Своє ім’я Іван ІІІ поміняв на пишне Іоан. Гіпотетичне поєднання з Візантією супроводжувалось і прийняття її герба – двоголового орла. Крім того в 90-х рр. ХV ст. переписали генеалогію царя, замінивши її походження від Рюриковичів на походження від римських імператорів, оскільки Володимир Мономах був сином доньки візантійського імператора Костянтина Мономаха.

Крім того, була прийнята ідея божественного походження влади государя.

Імперські претензії обґрунтовувались Іваном ІІІ і його нащадками тим, що вся Руська земля – їх отчина (батьківщина), а вони государі всіх православних.

Щоб ще більше закріпити могутність свого наступника Василя ІІІ Іван ІІІ передав йому 60 великих міст. Виключно йому передавалось право чинити суд, збирати податки, чеканити єдину монету, повіт переходив виключно государю, як і уділ вдови.