11.Локальні нормативні акти.

До локальних актів, тобто актів що приймаються на рівні підприємства відносяться колективні договори, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення та статути, що приймаються на місцях, накази, контракти і сам трудовий договір.

Всі локальні акти і акти соціального партнерства повинні відповідати умовам законності:

- недопустимість порушення закону з погіршенням становища працівників порівняно з тим, що передбачається законом. Отже, локальні акти мають підзаконний характер;

- локальний акт повинен бути прийнятий компетентним органом і в порядку передбаченим для такого роду актів;

- локальний акт повинен бути виражений в такій формі, яка придатна для сприйняття всіма, кому він адресований.

Будь-який локальний акт, що відповідає зазначеним вимогам поширюється на всіх, незалежно від того, чи голосував працівник за нього чи ні.

14. Поняття та класифікація суб’єктів трудового права. Працівники, роботодавці, трудовий колектив,

Суб’єкти трудового права – це учасники трудових і пов’язаних з ними відносин. Суб’єкти трудового права є загальним поняттям, що включає в себе таку категорію як суб’єкти трудових відносин. А це означає, що суб’єктами трудового права можуть бути як суб’єкти трудових правовідносин, так і інші учасники відноси пов’язані з трудовими відносинами, тобто це тих відносин, які виникають у зв’язку з існуванням трудових відносин, але не пов’язані з безпосереднім застосуванням праці.

До суб’єктів трудового права, в тому числі і до суб’єктів трудових відносин належать фізичні особи-працівники, які добровільно на підставі трудового договору продають свою робочу силу.

Фізичні особи як суб’єкти трудового права мають таку особливість, що перебуваючи одночасно в трудових відносинах як працівники, вони можуть бути роботодавцями в інших трудових відносинах. У зв’язку з цим, як суб’єкти трудових правовідносин фізичні особи мають бути наділені трудовою правосуб’єктністю, що включає в себе трудову правоздатність і дієздатність.

Відповідно до ст. 188 КЗпП України „не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює”.

Категорії правоздатність і дієздатність, якими прийнято оперувати в теорії права, у трудовому законодавстві не закріпилися, на відміну від цивільного права, де містяться норми, що визначають цивільну правоздатність та дієздатність і водночас окреслюють момент їх настання.

Отже, законодавець хоч і встановив мінімальний вік прийняття на роботу, водночас передбачив різний обсяг трудової дієздатності осіб, які не досягли 18 років і повнолітніх працівників, що дає підстави вважати про виникнення трудової дієздатності в повному обсязі з 18 років

За загальним правилом, трудова дієздатність громадян за законодавством України виникає з 16 років.

Донедавна громадянин виступав роботодавцем з 18 років – з настанням повної цивільної дієздатності; таким же чином вирішувалось це і на практиці. Однак, Законом України „Про підприємництво” та іншими актами дозволяється зайняття підприємницькою діяльністю з 16 років, - тому спочатку в науці Трудового права, а відтак і на практиці прийшли до висновку, що і в цьому випадку трудова правосуб’єктність повинна виникати з 16 років. З врахуванням практики застосування законодавства про надання можливості громадянам бути роботодавцями, на законодавчому рівні необхідно вирішити питання однозначно про трудову правосуб’єктність громадян у цих випадках.

За законодавством України і роботодавцями і працівниками можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Однак, іноземці та особи без громадянства можуть займатися трудовою діяльністю лише відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування, який видається при умові, що на це місце немає спеціалістів, або за спеціальним клопотанням роботодавця.

Окрім вищезазначених, до суб’єктів трудового права належать:

• підприємства, установи, організації;

• профспілки;

• трудові колективи та їх органи;

• органи по розгляду трудових спорів створені самими трудовими колективами.

На сьогодні профспілки є активними суб’єктами трудового права, їх положення визначається Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. Правосуб’єктності профспілки набувають за фактом легалізації, яка відповідно до статті 16 Закону України про профспілки здійснюється шляхом їх реєстрації відповідними органами Міністерства юстиції.

Однак, слід пам’ятати, що суб’єктами трудового права є не профспілки взагалі, а конкретні профспілкові органи на підприємствах, установах, організаціях – це профспілкові комітети, або профспілкові бюро,

Трудові колективи та їх органи розглядаються як суб’єкти трудового права, а їх права та обов’язки визначаються Законом УРСР 1983 року „Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями”. Цей нормативний акт є застарілим і діє в частині, що не суперечить чинному трудовому законодавству України і Конституції України.

Трудові колективи як суб’єкти трудового права найбільше проявляють свій статус в процесі локальної нормотворчості, оскільки на державних підприємствах вони затверджують правила внутрішнього трудового розпорядку, приймають колективні договори і угоди, уповноважують профспілки чи інші органи на представництво їх інтересів в колективних трудових спорах. Особливе значення трудовим колективам як суб’єктам трудового права відводиться в так званому соціальному партнерстві, тобто діяльності держави, профспілок та роботодавців спрямованій на погодження інтересів між ними. Трудовий колектив як об’єднання найманих працівників може проймати певні рішення і виконувати певні функції як в цілому трудовим колективом, так і через органи трудового колективу.

Органами трудового колективу у відповідності з законом про нього є:

• рада трудового колективу як постійно діючий орган;

• товариський суд, якщо трудовий колектив вважає за необхідне утворити такий орган.

У зв’язку із зміною законодавства про порядок розгляду індивідуальних трудових спорів, органом трудового колективу можна вважати комісію по трудових спорах.