8. Назвіть особливості світосприйняття українців та їх прояви в українській філософії.

Українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського світосприйняття: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, шанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою. Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особливостях української філософії. Українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов; у неї завжди проявлялись означені вище емоційність та естетизм, схильність скоріше виразити певну життєву позицію, ніж побудувати докладну концепцію світобудови, космосу. Термінологічно це інколи позначають як перевагу в українській філософії “серця над головою”. А звідси випливає й те, що вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання. Українська філософія також переважно позитивно ставилася до релігії, шанувала вищі духовні цінності. Вона, як засвідчують спеціальні дослідження, досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слов’янства в цілому, а тому вона певною мірою вливалася в процес формування української національної ідеї. Внаслідок зазначених загальних особливостей українська філософія завжди була досить сильно інтегрованою у літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування. Це все складає своєрідність української філософії.

9. Охарактеризуйте основні елементи мови логіки.

Існують наступні виміри мови логіки: -семантика (той що позначає) – вивчає смисловий бік виразів штучної мови, правила переносу абстрактних символів на звичайну мову, а також зміну значень символів; ф-ії семантики: інтерпретація символів – тлумачення; становлення відповідності вихідних положень формалізованої системи (логіки) смисловій системі; -синтаксис (зіставлення, побудова, порядок) – вивчає алфавіт формальної системи, правила утворення формул (представлення відношень, що існують між об'єктами за допомогою знаків), правила перетворення (отримання з одних висловів інших шляхом певних логічних операцій);-прагматика (діловий, обізнаний, практичний) – досліджує сприйняття усвідомлених виразів знакової системи у відповідності з можливостями того хто сприйняв її, аналізує комунікативні аспекти мови і практичне відношення носія мови до самої мови.

10. Охарактеризуйте предмет науки естетики та зміст поняття естетичного.

Слово «естетика» – грецького походження, у перекладі означає – той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. З XVIII ст. ес­тетику почали розуміти як науку, що вивчає лише «філосо­фію прекрасного», або філософію мистецтва. У естетиків з'я­вився самостійний предмет вивчення.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспіль­ством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і пред­метів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні спо­руди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені пра­цею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками лю­дей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичного даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання. Отже, естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Різноманітні естетичні відношення, що виника­ють у людини (соціальної групи, суспільства) до дійсності, мож­на віднести до загального поняття «естетичне». Природу есте­тичного вивчає наука естетика.

Естетичне – це найбільш загальна категорія естетики, яка характеризує специфіку всіх форм естетичної діяльності, що й відрізняє їх від усіх форм людської діяльності. Категорія естетичного сформувалася пізніше, ніж усі інші.

Зрозуміти, що таке естетичне як чуттєве можна не шляхом аналізу і систематизації конкретних об'єктів естетичного сприйняття, а через відкриття загальних законів практично-духовного освоєння людиною дійсності, через розуміння того, як ці закони обумовлюють ту особливу структуру людського пізнання, яка і робить можливим та необхідним естетичне відношення і сприймання. Йдеться, власне, про проблему дослідження практичних і духовних передумов, які історично виникають в ході розвитку людської спільноти.

В категорії естетичне, як вона розуміється у сучасній естетиці, закладені фундаментальні ідеї: 1. про діалектичну єдність універсального розвитку людської діяльності і творчості за законами краси; 2. про взаємозв'язок розвитку виробничих сил людства з розвитком багатства людської природи як самоцілі; 3. про взаємозалежність розвитку індивіда, а отже, і його духовного світу від універсального його практичного відношення до дійсності; 4. про особливості творчої праці в умовах «царства необхідності» і «царства свободи».