Система захисту інформації в провідних країнах азії: японії та китаї Японія.

Промислове розвинутими країнами, зокрема Японією, накопи­чено значний законодавчий досвід у регламентуванні відносин у сфері захисту комерційної таємниці. Ці питання регулюються: Цивільним кодексом (ст. 644, 703, 704, 709); Цивільно-процесуальним кодексом (ст. 281); Кримінальним кодексом (ст. 134, 222, 233, 246, 247, 318); Законом 1934 р. «Про призупинення недобросовісної кон­куренції» № 14, зі змінами, що були внесені у 1990 р. і 1993 p.; Комер­ційним кодексом (ст. 254-2, 264); Законом «Про адвокатів» (закон № 205, 1949 р. ст. 23); Законом «Про тимчасові заходи, що стосують­ся штрафів» (закон № 251, 1948 р. ст. 3); Патентним законом Японії (закон № 121, 1959р. з доповненнями ст. 39, 52(1), 55,79, 123,200).

•«Діловий секрет» відповідно до японського законодавства включає інформацію щодо способів виробництва, продажу або будь-яку інфор­мацію про технології і бізнес; це інформація щодо способів виробни­цтва, продажу або будь-яка інформація про технології або бізнес, яка не відома громадськості.

В Японії право «на ноу-хау» кваліфікується цивільним правом як право на нематеріальне майно. Воно вважається недоторканим і захищається від незаконного збагачення відшкодуванням збитків.

У цій країні захист прав ділових секретів на основі принципів загального делікту підтверджується судовою практикою, хоча й не дуже значною.

Питання щодо захисту службових ділових секретів роботодав­ця від незаконного привласнення їх службовцями після закінчення терміну служби регулюються і в Японії. Роботодавець може за до­помогою договору зобов'язати свого службовця не розкривати ін­формацію, яка була йому довірена протягом строку служби. Типова угода про службові винаходи, підготовлена патентним відомством, містить такий пункт: «Винахідники та службовці відділу з винахо­дів службовців повинні зберігати в таємниці суть винаходів та ін­ших матеріалів, що відносяться до інтересу компанії, на необхідний термін часу». Крім того, роботодавець може обмежити поведінку службовців після закінчення їх служби на визначений період.

У зв'язку з тим, що застереження може деякою мірою порушити гарантію свободи вибору будь-якого виду занять (професії) у від­повідності зі ст. 22 Конституції, службовцям, які в період дії такого обмеження не можуть знайти роботу, яка їх задовольняє, передба­чається виплата відповідної компенсації.

Належна увага приділяється також захисту ділових секретів у процесі конфіденційних відносин. Діючі норми законів накладають на визначених осіб, відповідно до посад, що вони займають або професій, обов'язок по збереженню конфіденційності. Так, у ст. 644 Цивіль­ного кодексу передбачається обов'язок уважно ставитися до справ: «Довірена особа повинна вести справи, покладені на неї, відповідно до характеру доручення, відповідально». Обов'язок уважного став­лення щодо доручення повинен включати обов'язок по збереженню конфіденційності. Однак про випадки, які відносяться до даного виду порушень, повідомлень немає. Немає повідомлень про справи, що мають відношення до ситуації, коли директор протягом терміну служби робить необхідні приготування для конкурентного бізнесу і почи­нає діяти після звільнення зі служби. Кримінальний кодекс перед­бачає покарання для осіб певних професій, що розкривають секре­ти клієнтів або споживачів. Кодекс передбачає наступне:

• за ст. 134 особа, яка є (була) лікарем, фармацевтом, аптека­ рем, акушеркою, юристом, адвокатом або нотаріусом і яка без відповідної підстави розкрила секрет, що став їй відомим у ЇЇ професійній діяльності, підлягає покаранню у вигляді тюремного ув'язнення до 6-ти місяців або штрафу до 100 тис. ієн.

• згідно зі ст. З (1) Закону «Про тимчасові заходи, що стосу­ ються штрафів» (Закон № 251, 1948), різні штрафи, передба­ чені в Кримінальному кодексі, були збільшені у 200 разів;

• закони, що регулюють професійну діяльність, містять подібні положення. Стаття 23 Закону «Про адвокатуру» (Закон № 205, 1949) передбачає, що адвокат або особа, яка раніше була адвокатом, має право й обов'язок на збереження в секреті будь-яких фактів, що стали їй відомі при здійсненні своєї діяльності. За умови, що це не буде предметом будь-яких протилежних правових розпоряджень;

• відповідно до Цивільно-процесуального кодексу, свідок звільняється від дачі свідчень за матеріалами, що стосуються ділових секретів. У ст. 281 (1) цього Кодексу передбачається, що «свідок може відмовитися давати свідчення за обставин, «коли його просять дати свідчення за матеріалами технічної чи професійної таємності».

Встановлюється захист прав власників незапатентованого «ноу-хау» і в межах патентного закону. Ряд положень патентного закону (Закон № 121, 1959 p., зі зміна­ми) забезпечують питання захисту «ноу-хау».

По-перше, винахід, що не зберігається в секреті винахідником, втрачає патентоспроможність відповідно до ст. 29, у якій передбача­ються вимоги новизни. Подані заявки зберігаються в секреті патент­ним відомством. Службовці відомства зобов'язані не порушувати та­ємність винаходу за заявками на патент, і таке розкриття є підставою для застосування до них кримінальної відповідальності за ст. 200.

По-друге, у ст. 39 (6) зазначається: «Заявка на патент або заявка на реєстрацію корисної моделі, яка подана особою, що не є ні вина­хідником, ні творцем, ні правонаступником на одержання патенту або в праві на реєстрацію моделі, не визнається, якщо мова йде про застосування положень пп. 1-4, заявкою на патент або заявкою на реєстрацію корисної моделі». В силу цього положення експерт виносить остаточне рішення про відмову у видачі патенту за такою заявкою, якщо до заявника, який не є винахідником, не перейшло право на одержання патенту на даний винахід (ст. 49 (IV)). Особа, чий винахід було незаконно привласнено замовником, може подати заперечення проти видачі патенту на патентну заявку, що видана пізніше (ст. 55).

По-третє, після того, як патент буде виданий особі, яка незакон­но привласнила винахід, дійсний винахідник або власник винаходу може зажадати судового розгляду про визнання патенту недійсним (ст. 123 (1) (IV). При публікації патентної заявки у відповідності до ст. 51 секретний характер винаходу втрачається, але заявник має «виключне право на використання у вигляді промислу, зазначеного в заявці на патент винаходу» згідно ст. 52 (1).

Крім того, особа, яка створила винахід першою і використову­вала його без втрати його секретного характеру, має право продо­вжувати його використання після того, як патент виданий на ана­логічний винахід іншій особі, яка створила винахід незалежно і використовує патент згідно зі ст. 79. При публікації заявки, поданої незалежним винахідником такого ж винаходу, власник «ноу-хау» може змінити свій статус на статус власника невиключної ліцензії на підставі права попереднього користувача. Кримінальний кодекс не містить будь-яких положень, що передбачають покарання за не­законне використання чи розкриття ділових секретів або промис­лове шпигунство. Однак положення Кримінального кодексу (статті 222, 233, 235, 246, 247), що стосуються погроз (шантажу), крадіжки, обману, порушення довіри, можуть бути застосовані і до вищезгада­них правопорушень. Так, у справі «Japan & Himci» відповідач - член технологічного відділу провідної хімічної компанії в Японії, зали­шив свою службу, взявши із собою матеріал, призначений для вико­ристання у виробництві вінілхлориду, а також документи, що міс­тять повідомлення про нові способи виробництва вінілхлориду. Всі матеріали компанія зберігала в секреті. Суд визнав цінність таких матеріалів і застосував ст. 253 Кримінального кодексу.

Необхідність покарання за промислове шпигунство гостро від­чула Рада законодавчих реформ Дорадчого комітету Міністерства юстиції. Проект переглянутого Кримінального кодексу, підготовле­ний Радою і переданий на розгляд у міністерство юстиції в 1974 p., уже включав такі положення. Так, у ст. 318 передбачалося пока­рання чиновника або службовця підприємства, який без законних підстав розкрив третій особі секретні матеріали підприємства, що стосуються виробничого методу або іншої технології, тюремним ув'язнення на термін до 3-х років або штрафу до 500 тис. ієн. Таке ж покарання повинна нести особа, яка знаходилася в аналогічному становищі на підприємстві і розкрила третій особі секретний мате­ріал підприємства в порушення правового обов'язку таємності.

У 1990 р. і 1993 р. у Закон Японії про припинення несумлінної конкуренції були внесені зміни, які враховують пропозиції на пе­реговорах у межах ГАТТ і міжнародну гармонізацію в цій сфері. Зокрема, були введені нові статті, що стосуються незаконного заволодіння комерційною таємницею, її використання та розголошення. Крім того, вони регулюють випадки, коли особа знає про незаконне одержання комерційної таємниці, але продовжує ви­користовувати її. У якості комерційної таємниці охороняється інформація технічного або комерційного характеру, яка має еконо­мічне значення, невідома громадськості і зберігається в таємниці. Стосовно винного у здійсненні акту несумлінної конкуренції за­стосовується вирок щодо засудження до тюремного ув'язнення на термін до 3-х років або до виплати штрафу. Якщо закон порушила фірма, то штраф дорівнює 100 млн ієн, а її співробітник, винний у навмисному здійсненні неправомірних дій, підлягає тюремному ув'язненню.

Спецслужби Японії встановлюють жорсткий контроль за діло­вими контактами японських фірм з представниками країн колиш­нього Радянського Союзу. Зокрема, за новим Законом Японії «Про державну таємницю» (1999 р.) керівники фірм зобов'язані доповіда­ти спецслужбам про стан і перспективи будь-яких ділових відносин з іноземними партнерами. Перед приїздом іноземців до Японії фір­ми повинні доповідати в компетентні органи про:

• паспортні дані;

• з якою метою прибувають і на який строк;

• маршрути пересування.

Підприємства мусять систематично складати докладні звіти про перебування іноземних представників. Відхилення від програм, їх зміна без попереднього узгодження, невиконання вказівок і реко­мендацій спецслужб неприпустимі.

Іноземці, які прибули до Японії, відразу ж потрапляють під пильний контроль співробітників національних спецслужб, озбро­єних сучасними технічними засобами.

Співробітники японських фірм, які виїжджають за кордон, після повернення повинні подавати в спецслужби докладні звіти про по­їздку: позначка відрядження, з ким зустрічалися, дані, які характе­ризують керівників підприємств, які відвідали, відомості про під­приємства, перспективи їх діяльності, зовнішньоекономічні зв'язки.

Крім того, поліція Японії постійно посилює роботу по лінії іно­земних відділів безперервного спостереження за іноземцями, вияв­лення їх зв'язків з місцевими жителями і проведення щодо останніх своєчасної профілактики.

У рамках п'ятирічної програми зміцнення оборони країни в Япо­нії створений спеціальний підрозділ по боротьбі з комп'ютерним тероризмом. Про це заявив на військовій конференції в префекту­рі Окінава заступник начальника національних Сил самооборони Кен Сато (Ken Sato). За його словами, «хотілося б створити й ор­ганізацію, що буде проводити всебічні дослідження в цій галузі, і бойовий підрозділ, що безпосередньо займається атаками». Як ви­пливало з контексту виступу, у першу чергу підкреслювалася обо­ронна протидія атакам супротивника.

За повідомленням газети «Іоміурі», констатується, що істотно підсилився тиск на уряд Японії з вимогою почати реальні кроки з кращого захисту національної інфраструктури від погрози кибертерроризма. Головною причиною тиску стало те, що протягом де­кількох тижнів цього року веб-сайти центрального уряду вже нео­дноразово ставали жертвою нападів хакерів.

У Японії існують найрізноманітніші технології захисту приватної інформації: від примітивних паролів, що дозволяють вихід з екран­них заставок, до відносно складних біометричних систем, що базуються на знятті відбитків пальців, сітки вен на долоні або райдужній оболонці ока. Існує ще одна система, що дотепер не мала аналогів. Суть методики, запропонованої співробітниками японської компа­нії lizuka Denki Kogyo, полягає в тому, що для захисту інформації використовується спеціальний дисплей, зображення на якому може розглянути тільки лише авторизований користувач, а точніше - ко­ристувач, озброєний спеціальними окулярами. Для стороннього ж спостерігача екран буде здаватися абсолютно білим. Досягається це за рахунок видалення з екрана так званих поляризуючих фільтрів, що у звичайних ТФТ-дисплеях використовуються для блокування поляризованих світлових хвиль. У випадку ж використання систе­ми захисту інформації ці фільтри розташовуються безпосередньо в окулярах, які нічим не відрізняються від сонячних.

Закон Японії 1988 року «Про захист персональних даних, які зберігаються в адміністративних органах» врегулював використан­ня персональної інформації у комп'ютерних мережах державних структур.

З 1999 року фахівцями із захисту інформації у Японії велась робота над створенням законопроекту про захист персональних даних. Він повинен був врегулювати питання використання персо­нальної інформації як у державному, так і у приватному секторі. У цьому законопроекті зазначено, що усі установи, які захищають ін­формацію про персональні дані, повинні дотримуватися п'яти осно­вних принципів: 1) чітко вказувати мету збирання даних про особу і не виходити за межі цієї мети; 2) збирати персональну інформацію законним шляхом; 3) забезпечувати точність і свіжість інформації; 4) захищати безпеку персональних даних; 5) забезпечувати прозо­рість збору та використання інформації. Крім того, цей законопро­ект пропонував установам повідомляти громадянам інформацію, якщо про них її збирають, а також про мету цього збору. У 2001 році цей законопроект був схвалений урядом Японії, який представив його на затвердження до парламенту.

З лютого 2000 року в Японії прийнятий Закон «Про незаконне проникнення до комп'ютерних мереж», який регламентує питання протидії «комп'ютерному тероризму»; несанкціонованого проникнення до комп'ютерних мереж з метою здобуття потрібної інформа­ції тощо.

У 2001 році в Японії прийнятий Закон «Про відповідальність про­вайдерів Інтернету». Цим законом обмежено поширення персональ­ної інформації користувачів Інтернету без дозволу на це їх самих.