2. Принципи фінансування публічних видатків

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здій­снюється на підставі таких принципів: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптималь­не поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здій­снення контролю за використанням коштів. Додатковими прин­ципами кошторисно-бюджетного фінансування є: одержання максимуму ефективності за мінімуму витрат; урахування рані­ше використаних коштів.

Фінансова діяльність держави немислима без методу пла­нування, оскільки всі витрати з централізованих фондів коштів мають обов'язково відображатися у фінансових планах. Об'єк­тивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залиш­кового методу фінансування соціальної сфери, подолання нега­тивних наслідків фінансової кризи, ощадливе й раціональне ви­трачання бюджетних ресурсів. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси.

Фінансове планування здійснюють шляхом укладання фі­нансових планів — індивідуальних і зведених. Індивідуальні фі­нансові плани охоплюють баланси доходів та видатків підпри­ємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні й галу­зеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий ба­ланс, Державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани — це місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. До га­лузевих входять фінансові плани міністерств, відомств, корпора­цій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани пов'язані між собою, що зумовлено юридичною та економічною природою бюджету¹.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безо­платний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і без вимоги повернення. Отже, принцип безповоротності та безоплат­ності фінансування державних видатків означає виділення кош­тів без прямого їх повернення державі та без внесення до держав­них фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці по­лягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отрима­них від держави коштів реалізується в матеріальному збільшен­ні основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, зростанні прибутків державних та кому­нальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для су­спільства тощо.

Разом із тим виділення коштів на умовах кредитування пе­редбачатиме й повернення таких ресурсів, і їх оплатність.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого дотримання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Тобто, якщо кошторисом бю­джетної установи передбачено певну суму, що має піти на фінан­сування поточних видатків протягом звітного періоду, таку су­му можна відпускати саме на фінансування поточних видатків (наприклад, виплату заробітної плати працівникам або фінансу­вання відряджень). Кошти мають відпускатися й використову­ватися в межах затверджених фінансових планів на підставі чіт­ко визначених нормативів.

Чинне законодавство чітко обмежує можливість використо­вувати кошти не за цільовим призначенням, оскільки існує за­гроза недофінансування планових видатків. Для дотримання принципів ефективності й збалансованості бюджетів відповідно­го рівня бюджетним установам заборонено здійснювати запози­чення в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, окрім випадків, передбачених Законом про Державний бюджет України. У та­кий спосіб законодавець намагається уникнути відповідальнос­ті за рахунок бюджетних коштів у разі неможливості виконання бюджетною установою своїх зобов'язань за цивільно-правови­ми угодами, а також запобігати витратам бюджетних ресурсів у зв'язку з неповерненням запозичених коштів третіми особами.

На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14.09.2002 р. було затверджено Концепцію застосування про­грамно-цільового методу в бюджетному процесі. Метою його є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюд­жетних коштів та результатами їх використання. Запроваджен­ня програмно-цільового методу в бюджетному процесі спрямо­ване, зокрема, на забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі й завдання, на які витрачаються бюджет­ні кошти; на підвищення рівня контролю за результатами вико­нання бюджетних програм.

Ефективне використання коштів має на меті одержання су­спільно необхідного або бажаного результату за мінімаль­них витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльніс­тю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямова­них на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва й використання здобутків науко во-технічного прогресу; застосування високих комп'ютерних тех­нологій та ноу-хау.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяють не автоматично, а відповідно до фактично­го виконання робіт, кількісних та якісних показників, що зумов­люють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби в наданні коштів. Завдяки цьому грошові ре­сурси можуть перебувати у постійному обігу. Реалізацію цього принципу можна простежити при фінансуванні капіталовкла­день і капітальних ремонтів, де в разі невиконання планів засво­єння коштів невикористані грошові ресурси враховують при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховують наяв­ність та можливість використання власних коштів або скоро­чення власних видатків, потім — можливість отримання банків­ських кредитів. І лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з вищезазначених джерел вирішується питання про ви­ділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовують на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків і капітало­вкладень.

Принцип дотримання режиму економії застосовують на стадії фактичного використання коштів; він проявляється у ра­ціональному використанні трудових і матеріальних ресурсів, ви­користанні новітніх ресурсозбережних технологій, підвищенні норм видобутку сировини та природних ресурсів тощо. Чинне законодавство, яке визначає правові засади кошторисно-бюджет­ного фінансування, встановлює, що обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними кошта­ми видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на госпо­дарське утримання установ. Під час розрахунку видатків у проек­тах кошторисів установи має бути забезпечено суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів мож­на включати тільки передбачені законодавством видатки, необ­хідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видат­ки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можна передбачати лише за умо­ви забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюють залежно від обсягу діяльності, провадженої за рахунок цих коштів, із застосуванням установ­лених законодавством норм, що їх дотримуються установи ана­логічного профілю.

Пошук та розвиток техніки й технології виробництва, по­шук дешевих ресурсів можуть сприяти заощадженню та раціо­нальному використанню природних, матеріальних і грошових ресурсів держави.

Визначальну роль у реалізації видаткової політики держави відіграє всебічний фінансовий контроль, який забезпечує дотри­мання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових від­носин. Він дає змогу виявити помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів із їх усунення. На підставі одержаних інформаційних даних розробляють показники для перспективного і поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптималь­них обсягів. Суттєву роль у процесі контролю має відігравати і державний аудит.

Фінансування державних видатків — це планове, цільове, безповоротне та безоплатне відпускання коштів, що здійснюєть­ся з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснен­ня планового використання коштів для забезпечення виконан­ня загальнодержавних функцій, а також для утримання соціаль­но-культурної сфери, створення соціальних гарантій населенню та виконання зобов'язань держави, з дотриманням режиму еко­номії за всебічного постійного контролю.

Разом із тим фінансування державних видатків є поняттям вужчим, ніж фінансування публічних видатків.

Видатки можна класифікувати за рядом ознак. За джерелами отримання видаткових коштів — централізовані й децентралі­зовані. За джерелом отримання в межах централізованого фон­ду — бюджетні та позабюджетні. За метою фінансування — по­точні видатки, капіталовкладення, резерви. За рівнем бюджетної системи — державні й місцеві.

Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредит­но-фінансових установах кредитних ресурсів. Такі видатки є за своєю фінансовою природою децентралізованими. У свою чергу, видатки бюджетних організацій є централізованими видатка­ми, оскільки їх здійснюють за рахунок коштів відповідного бю­джету (Державного або місцевого). Водночас бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають змогу отримати доходи від власної діяльності, які згідно з чинним законодавством буде зараховано до спеціального фон­ду кошторису такої установи та спеціального фонду бюджету, з якого вона фінансується, відповідно.