Тема 2.5. Психологічний супровід учнів підліткового віку

1. Загальна характеристика підліткового віку

2. Основні напрямки роботи психолога з учнями молодшого підліткового віку

3. Основні напрямки роботи психолога з учнями середнього підліткового віку

4. Основні напрямки роботи психолога з учнями старшого підліткового віку

1. Загальна характеристика підліткового віку

Прийнято вважати, що підлітковий вік охоплює період від 10-11 до 13-14 років. В США і промислово розвинутих країнах підлітковий вік нерідко триває 10 і навіть більше років. Проте часто важко визначити, коли саме він починається і коли завершується. Зазвичай діти починають вести себе як підлітки ще задовго до того, як вони змінюються у фізичному відношенні. Неоднозначними є відповідь і на запитання, коли ж підліток дійсно стає дорослим? Деякі вчені пропонують брати за точку відліку сформованість емоційної зрілості, яку, в свою чергу, визначити також нелегко. Зокрема вважають, що критеріями емоційної зрілості можуть виступати завершення освіти, самостійне матеріальне забезпечення, одруження і народження дітей.

Проте, не зважаючи на всі труднощі у визначенні вікових рамок цього періоду дитинства, вчені погоджуються з тим, що тривалий перехід від дитинства до дорослості є феноменом наших днів, який супроводжує життя розвинутих суспільств, в попередні історичні епохи цей період був значно коротшим. Така ж ситуація зберігається в деяких країнах,що розвиваються, і в наші дні, молодь в таких країнах проходить в пубертатні через символічну церемонію, зміну імені чи фізичне випробовування. Такі обряди називають обрядами ініціації або переходу. Після цього підлітки можуть проходити навчання протягом року чи двох, і до віку 16-17 років молодь досягає повної дорослості.

Початок підліткового віку характеризується проявом специфічних рис, найважливішими з яких є:

• прагнення до спілкування з ровесниками;

• поява поведінкових проявів, що свідчать про прагнення до утвердити свою самостійність, незалежність, особистісну автономію.

Головною особливістю підліткового періоду є різкі, якісні зміни, що стосуються усіх сторін розвитку. Причому розвиток має гендерні та індивідуальні відмінності: для прикладу, дівчатка в цьому віці розвиваються швидше за хлопчиків; психічний розвиток кожної дитини відбувається нерівномірно – одні сторони психіки розвиваються швидше, інші – повільніше.

Характерною для цього віку є асинхронність розвитку:

• інтеріндивідуальна асинхронність – неспівпадання у часі розвитку різних сторін психіки у підлітків, що належать до одного хронологічного віку;

• інтраіндивідуальна асинхронність – різні сторони розвитку однієї дитини розвиваються нерівномірно.

Саме тому вказані вікові межі, «точки розвитку» (для прикладу, криза 13років) мають лише орієнтовне значення.

Стосунки з дорослими характеризуються амбівалентністю – не зважаючи нате, що домінуючою характеристикою є відчудження від дорослих, прагнення протиставити себе їм, відстоювати свою незалежність і права, підліток очікує допомоги, захисту та підтримки від дорослих, для нього важливим є схвалення значимого дорослого.

Важливим фактором психічного розвитку залишається спілкування з ровесниками, яке виокремлюється як провідний тип діяльності в цьому періоді. Стосунки підлітка у групі ровесників та цінності групи відіграють вагому роль у розвитку підлітка та зумовлює підвищення рівня конформності до цінностей та норм цієї групи.

Розвиток пізнавальних процесів відбувається надзвичайно бурхливо. З 11 по 14 років відбувається становлення вибірковості, цілеспрямованості сприймання, стійкої, довільної уваги та логічної пам’яті. Активно формується абстрактне, творче мислення. Міняються і відношення між пам’яттю і мисленням. Якщо в ранньому дитячому віці пам'ять є однією з основних психічних функцій і в залежності від неї вибудовується решта психічних процесів дитини, то на цьому етапі розвитку пам'ять поступово втрачає свою домінуючу роль і уже мислення визначає особливості функціонування пам’яті. Відбувається накопичення знань, які ставлять перед дитиною нові питання і проблеми, одночасно збагачуючи та ускладнюючи її життя.

Таким чином, інтелектуальний розвиток дитини в підлітковому віці досягає досить високого рівня. Деякі дослідники вважають, що саме в цей період інтелектуальні можливості людини досягають свого максимуму і припускають, що пік інтелектуального розвитку досягається вже в 12 років, інші схиляються о думки, що пік творчого та інтелектуального розвитку наступає значно пізніше.

Ще одна точка зору базується на твердженні, що неможливо прив’язати закономірності інтелектуального розвитку до біологічного віку, оскільки і творчі здібності людини, і її інтелект не можна розглядати ізольовано від змісту діяльності.

Розвиток мовлення і читання також визначається особливостями мислення підлітка. Дитина підліткового віку здатна складати план усного або письмового тексту, план промови чи виступу і слідувати йому.

Невід’ємною частиною психічного життя підлітка є уява, яка у цьому віковому періоді стає набагато багатшою у порівнянні з фантазіями дитини молодшого віку. Незадоволеність потреб і бажань підлітка в реальному житті легко втілюється у світі його фантазій. Тому уява і фантазії часто приносять заспокоєння, знімаючи напругу і усуваючи внутрішній конфлікт. На думку Л.Виготського, фантазія підлітка – це гра дитини, яка переросла у фантазію.

Центральним особистісним новоутворенням цього періоду є становлення нового рівня самосвідомості, «Я-концепції», основними характеристиками якої стає прагнення зрозуміти себе, свої можливості і особливості, свою схожість з іншими людьми і свою відмінність, унікальність і неповторність.

Підліток дивиться на себе ніби-то зі сторони. Часто підлітків переслідує ідея, що за ними спостерігають і їх оцінюють (Ідея уявних глядачів, D. Elkind, 1967). Створені уявою підлітка уявні глядачі приймають участь в його думках і переживаннях. Підлітки використовують уявних глядачів з метою дослідження різноманітних установок і поведінки. Ці уявні глядачі також є джерелом неприємного відчуття – постійної хворобливої відкритості іншим людям.

В той же час підлітки дуже переймаються своїми відчуттями і вважають свої емоції унікальними. Їм здається, що ніхто і ніколи не переживав таких почуттів і страждань. В цьому проявляється ще один психологічний феномен цього віку – персональний міф (D. Elkind) – відчуття того, що вони є наскільки унікальними, що повинні бути виключенням з усіх знайомих законів природи. Вони думають, що з ними не може статися нічого поганого і вони будуть жити вічно. Звідси тенденція до ризикової поведінки, яка дуже розповсюджена у підлітковому віці.

Ще однією популярною ідеєю серед підлітків є фантазія найди (D. Elkind). Підлітки починають думати, що його просто знайшли і він є прийомною дитиною, адже такого унікального і чутливого індивіда як він не могли народити такі прості батьки.

Проте такі варіанти егоцентризму проходять до 15-16 років і діти починають краще розуміти реалії життя.

Проблема підліткового віку

Для розуміння особливостей підліткового віку та вибору правильного напрямку і форм роботи необхідно пам’ятати. Що цей вік відноситься до так званих кризових періодів життя людини. Слід зазначити, що однозначного трактування поняття Вікової кризи не має, і значення підліткової кризи різними психологами оцінюється по-різному.

«Безкризові теорії» розглядають кризу як результат неправильного ставлення дорослих , суспільства в цілому до підлітків і пояснюється тим, що особистість не може справитися з проблемами, які постають перед нею на новому віковому періоді (Ремшмідт Х., 1994). Вагомим аргументом на користь такого підходу є результати досліджень, які свідчать про відносно спокійне переживання підлітками цього періоду їхнього життя (Ельконін Д., 1989; Раттер М., 1987).

Протилежна точка зору відстоює думку, що характер перебігу, зміст і форми підліткової кризи відіграють істотну роль у загальному процесі вікового розвитку. Л.Виготський підкреслював, що за будь-яким негативним симптомом кризи приховується позитивний зміст, суть якого полягає у переході до нової і вищої форми. Результати деяких досліджень показують, що спроби дорослих уникнути проявів кризи шляхом створення умов для реалізації нових потреб, як правило, залишаються безрезультатними. Підліток ніби провокує заборони, навмисно примушує батьків до їх застосування для того, щоб перевірити свої сили у подоланні цих заборон і власними зусиллями розширити рамки, що обмежують їх самостійність. У випадку, якщо це не відбувається, якщо підлітковий вік проходить без безконфліктно, це може посилити і зробити особливо болючим кризу 17-18 років.

Позитивна сторона підліткової кризи полягає в тому, що проходячи через неї, відстоюючи власну дорослість і самостійність у відносно безпечних умовах і без прояву крайніх форм, підліток задовольняє потребу у самопізнанні і самоствердженні. В результаті у нього виникає не просто почуття впевненості в собі і здатність покладатися на себе, але формуються пособи поведінки, які дозволяють йому і в подальшому справлятися з життєвими труднощами.

Криза підліткового віку, як і всі критичні періоди розвитку, проходить три фази:

1. негативну (передкритичну) – фаза ломки старих звичок, стереотипів, розпаду сформованих раніше структур;

2. кульмінаційну (біля 13 років, хоча можливі індивідуальні відхилення);

3. посткритичну – період формування нових структур, побудови нових відношень і В літературі описуються два основних шляхи перебігу вікових криз. Найбільш розповсюджена криза – криза незалежності, яка проявляться в непокорі, впертості, негативізмі, обезцінюванні дорослих, негативному ставленню до їх вимог, протест-бунт, ревнощі до власності (вимога не чіпати нічого на столі, не входити до кімнати, а найголовніше – «не лізти йому в душу»).

Симптоми кризи залежності протилежні – надмірна покора, залежність від старших або сильних, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.

Якщо криза незалежності – це певний ривок вперед, вихід за межі старих норм, правил, то криза залежності – повернення назад, до старої системи відношень, яка гарантувала емоційне благополуччя, почуття впевненості, захищеності. Інакше ці позиції можна охарактеризувати як «Я вже не дитина» у першому випадку, і «Я дитина і хочу залишатися нею» у другому.

Важливо відрізняти «нормальний» прояв вікової кризи від її патологічних форм, які вимагають втручання психоневрологів і психіатрів. Для цього можна використовувати наступні критерії: