14. Типи і форми власності

Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності.

Недержавні типи власності.

Колективна (групова) власність — привласнення певним колективом (групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з колективним управлінням власністю.

Формами колективної власності є сімейна, общинна, кооперативна, колективна капіталістична, колективна трудова та ін. Кожен член колективу є співвласником засобів виробництва і виготовленого продукту і має право на управління власністю.

Приватна власність — привласнення окремим індивідуумом засобів і результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю.

В межах приватного типу власності розрізняють приватну трудову та приватну капіталістичну форми власності. Державні типи власності.

Державна власність - привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об'єктами державної власності.

Якщо державна власність служить інтересам всього населення, не узурпується окремими особами у своїх вузько-корисливих цілях, вона перетворюється на суспільну власність. Формами державної власності є загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна.

Наддержавна (інтегрована) власність — привласнення багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб'єктами спільними об'єктами власності.

Формами цієї власності є галузеві та міжгалузеві наддержавні об'єднання типу Європейського об'єднання вугілля і сталі, регіональні інтеграційні об'єднання типу Європейського Союзу (куди входять 15 країн Західної Європи) та глобальні об'єднання типу Всесвітнього об'єднання торгівлі. Наддержавна власність перебуває у зародковій формі свого розвитку.

Проте вирізняти лише приватну і суспільну (державну) форму або типи власності науково некоректно. Щодо суб'єктів господарської діяльності у цьому разі ототожнюються окремий індивід і цілий трудовий колектив, який може складатися з десятків, сотень і навіть тисяч працівників зі своїми потребами, інтересами, цілями. Коли стверджується наявність лише двох форм власності, то нелогічно говорити про плюралізм їх.

На базі чотирьох типів власності та похідних від них форм розвиваються змішані типи та форми власності, різноманітні типи та форми підприємств.

5.1. Відносини власності – це сукупність виробничих відносини, що складаються між людьми з приводу привласнення матеріальних та духовних благ, а також об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження об’єктами та результатами господарювання. Привласнення означає таку систему економічних звязків між людьми, коли зясовуються ставлення людей до речей як до своїх. У процесі виробництва здійснюється два види привласнення: привласнення предметів природи через процес праці, що є речовим змістом останнього; привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг та інших об’єктів через суспільну форму.

Власність і привласнення має багато аспектів:

• Соціально економічний;

• Правовий;

• Психологічний;

• Політичний;

• Моральний.

Політична економія вивчає соціально-економічний аспект власності. Разом з тим економічні відносини власності в сучасних умовах реалізуються в правових формах. Правові форми власності визначають відношення власників до обєкту власності, тобто це є право власника, майнова відповідальність, права , що його захищають.

Право власності – санкціоноване державою законодавче закріплення вольових відносин власності між людьми в правових законах, актах і нормах, які є формою вияву відносин економічної власності.

Категорія привласнення виражається в трьох аспектах:

1. Володіння Без чого всі інші права власності не можуть бути реалізовані. Власник на свій розсуд використовує своє майно володіння.

2. Розпорядження – сукупність дій, повязаних з відчуженням майна від його власника (даріння, оренда).

3. Використання – процес вилучення корисних властивостей від майна.

За сучасною теорією Р.Коуза та А.Алчіана право власності включає:

• право володіння;

• право використання;

• право управління;

• право на дохід;

• право на відчуження, споживання, зміну або знищення таких благ, що загалом називається правом суверена;

• право на безпеку;

• право на передання благ у спадок;

• право на без терміновість володіння благом;

• заборона використовувати блага способом, який завдає збитків довкіллю;

• право на відповідальність у формі стягнення;

• право на існування інститутів та процедур, за допомогою яких можна відновити порушені правомочності, що отримало назву право на остаточний характер.