Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи.

Загальні властивості: ====== економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер , тобто, виникають та існують незалежно від волі і свідомості людей. Вони обумовлюються наявними соціально – економічними умовами.

Відмінності

Економічні закони:

-         є законами господарської діяльності людей і поза нею не існують;

-         мають історично минущий характер;

-         відкриттю та використанню їх людиною протидіють сили суспільства, що сходять з історичної арени;

Закони природи:

-         є законами природи і можуть діяти поза людським суспільством (наприклад, закон всесвітнього тяжіння);

-         діють довічно і завжди;

-         відкриття та використання відбуваються відносно спокійно, не викликаючи суттєвих соціально – економічних суперечностей;

Форми пізнання та використання економічних законів.

1. Емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності;

2. наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності;

Рівні використання економічних законів

Перший == Науково – теоретичний

На основі результатів наукового аналізу економічних процесів та явищ відкриваються і формулюються економічні закони. Дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки.

Другий == Державно – управлінський

Державна влада, спираючись на закони економічної теорії і провідні концепції, розробляє відповідні правові закони та положення, визначає програми економічного розвитку та форми і засоби використання їх.

Третій == Господарсько – практичний

Використання економічних законів у практиці господарювання економічних суб’єктів.

Сутність і структура продуктивних сил та виробничих відносин

Матеріальне виробництво – основа життя людства. Історично склалося

так, що першим актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення його життєвих потреб.

Процес праці включає в себе три основні складові:

1.        Безпосередня праця людини.

2.        Предмети праці.

3.        Засоби праці.

Праця – це свідома, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, пристосовують її до власних потреб, змінюючи при цьому свою власну природу.

Предмети праці – це все те, на що люди впливають своєю працею. Предмети праці бувають двох видів:

а) дані самою природою ( дерево, гриби, риба, ягоди та ін.);

б) ті, які підлягають обробці ( руда, нафта та ін.). Їх ще називають сировиною. Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці ( машини, устаткування, верстати, апаратура, роботи та ін.)

Розглядаючи структуру продуктивних сил, загальними елементами для всіх суспільно-економічних формацій є:

а) люди;

б) засоби виробництва.

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва і людей, які приводять їх в дію.

Головною продуктивною силою будь-якого суспільства є людина:

1).Людина – творець всіх інших елементів продуктивних сил;

2).Праця людини приводить в дію інші елементи продуктивних сил;

3).Потреби та інтереси людини – основна рушійна сила соціально-економічного прогресу.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил відносять:

а) прикладну науку;

б) інформацію.

Таким чином, сучасні продуктивні сили - це складна система, яка включає матеріальні та духовні елементи.

Загальне визначення продуктивних сил - це фактори, які забезпечують перетворення природи у відповідності до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці. Оскільки продуктивні сили виражають відносини людини до природи, то однією стороною вони повернуті до сил природи, а другою – до системи економічних відносин, в складі яких виділяють:

1).Техніко-економічні;

2).Організаційно-економічні;

3).Соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

З цього бачимо ще одну важливу відмінність предмета політичної економії від економічної теорії. Оскільки політекономія вивчає виробничі відносини, то предмет економічної теорії об'єктивно являється більш широким. Економічна теорія крім виробничих відносин значну увагу приділяє вивченню техніко-економічних відносин, які разом з виробничими відносинами і організаційно-економічними, тобто менеджментом і маркетингом, становлять економічні відносини. Якщо політична економія вивчає суспільну сторону виробництва, то економічна теорія більше уваги приділяє технологічному способу виробництва і значно менше використовує соціальний підхід при дослідженні тих чи інших економічних явищ.

Виробничі відносини – це суспільна форма розвитку продуктивних сил процесів виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Такою ж суспільною формою є і відносини власності.