3. Історія виникнення фва.

У 30-ті роки минулого століття радянський авіаконструктор італійського походження Р.Л. Бартіні розробив метод, базовими поняттями якого були функціональна модель (ідеальний кінцевий результат) та протиріччя. Цей підхід біло пізніше покладено в основу ФВА. Поняття протиріччя лягло в основу алгоритму рішення винахідницьких завдань (АРВЗ), головного інструменту теорії рішення винахідницьких задач (ТРВЗ), яка була розроблена бакинським інженером Г.С. Альтшуллером.

У кінці 40-х років Ю.М. Соболєв, інженер-конструктор Пермського телефонного заводу застосував системний аналіз та поелементну обробку виробів. Він розглядав кожний конструктивний елемент як самостійну частину конструкції, формулював його функціональне призначення та включав в групу основних або додаткових. Поелементний економічний аналіз конструкції показує, що ці витрати, особливоу ьгрупіьдопоміжних елементів, як правило, є завищеними. Тож їх можна скоротити без погіршення якості деталі. Надлишкові витрати стають помітними при розчленуванні деталі чи вузла на елементи. В основу метода Ю.М. Соболєва покладено індивідуальний підхід до кожного елемента, виявлення надлишкових витрат на реалізацію кожного з них.

До конструктивних елементів Ю.М. Соболєв відносив: матеріал, розмір, допуски, різьбу, отвори, стан поверхні тощо. Такий аналіз допомагав виявити завищені витрати на виготовлення допоміжних елементів та скоротити їх без зниження якості. У результаті застосування розробленого по елементного методу аналізу витрат по відношенню до мікротелефона, було досягнуто скорочення переліку деталей на 70%, витрат матеріалів на 42%, трудоємкості на 69%. Собівартість виробу була знижена у 1,7 рази.

У1949 р. Ю.М. Соболєв зареєстрував свій винахід..

Проте окремі прийоми, що характерні для ФВА, застосовувалися і раніше. Одним з перших організаторів роботи з виявлення скритих резервів у 30-х роках минулого століття став інженер, а в наступному нарком, міністр та заступник голови Ради Міністрів СРСР Іван Федорович Тевосян.

У 1946 р. були опубліковані результати досліджень, виконаних під керівництвом М.О. Бородачева, котрі були спрямовані на оцінку відповідності конструкції її функціональному призначенню (Бородачев Н.А. Анализ качества и точности производства.- М.: Машгиз, 1946).

Метод Соболєва дістав поширення в НДР. У своїй книзі « Аналіз витрат на основі споживчої вартості (нові методи раціоналізації), яка вийшла у НДР, німецькі дослідники Х. Еберт та К. Томас зазаначили, що основні ідеї Соболєва були цілком враховані у процесі створення метода аналізу витрат.

Під час Другої Світової війни американська компанія “Дженерал Електрик” здійснювала пошук заміни дефіцитним матеріалам, які використовувалися на виробництві. Після війни інженер компанії Л.Д. Майлс, який був знайомий з роботами Соболєва, проаналізував дані про роботу виробів та прийшов до висновку, що заміна матеріалу на більш дешевий у ряді випадків може призвести до підвищення якості.

На основі цього аналізу у 1947 р. компанією “Дженерал електрик” групою інженерів на солі з Л. Майсом був розроблений метод вартісного аналізу, який Мейс назвав прикладною філософією. Згідно з Л. Майлзом «Аналіз споживчої вартості – це організований творчий підхід, мета якого полягає в ефективній ідентифікації непродуктивних витрат, котрі не забезпечують ні якості, ні корисності, ні довговічності, ні зовнішнього вигляду, ні інших вимог замовника.»В даний час застосовується у багатьох промислово-розвинених країнах. У нашій країні мають місце теоретичні розробки та методичні матеріали з його застосування у машинобудуванні, електронній, електротехнічній, вугільній промисловості та інших галузях народного господарства.

Л.Д. Майлс сформулював три основних положення, що стосуються діяльності конструкторських бюро:

1) Якщо КБ отримує повну та достовірну економічну інформацію, що стосується цін на сировину, напівфабрикати тощо, почасові норми витрат на різних стадіях та при різних методах виробництва, то кінцева собівартість продукції може бути знижена приблизно на 5%;

2) Якщо у процесі розробки концепції виробу КБ буде збиратитавраховувати думки інших служб підприємства, у тому числі технологічноготавиробничого відділів, відділу технічного контроля, збуту та рекламацій, то економія може скласти 10%;

3) Якщо КБ повністю перегляне принципи концепції виробу, то зниження собівартостіможесягнути 20%.

Згідно з концепцією Л. Майлса, робота по ФСА повинна здійснюватися за такими етепами: орієнтація, вивчення та постановка задачі, аналіз, проектування, планування та впровадження, підведення підсумків виконання завдань та формулювання висновків.

Відмінність метода Соболєва від метода Майлса полягала в тому, що перший був спрямований на пошук оптимальних економічних способів виготовлення виробу в рамках існуючого конструкторського виробу, а Майлс в основу методу поклав функцію, на основі якої вихідна конструкція розглядається як один з можливих варіантів здійснення виробом своїх функцій.

Пізніше даним методом зацікавилися державні організації. В Управління з кораблебудування (Navy’s Bureau of Ships) цей метод вперше був застосований на стадії проектування та став називатися вартісним проектуванням (Value Engineering), або проектуванням (створенням) вартості).

У 60-ті роки минулого століття міністр оборони США Роберт Макнамара запропонував включати в усі контракти Міністерства оборони вимоги щодо застосування підприємствами аналізу вартості.

Згідно чинного і на сьогоднішній день законодавства США, в контракти можуть бути внесені два типи умов,що стимулюють проведення ФВА:

1) виплата підрядником частки коштів, зекономлених у результаті здійснення розроблених ним самим та прийнятих замовником окремих пропозицій, котрі призвели до зниження витрат;

2) винагорода за економію, отриману у результаті здійснення спеціальних програм ФВА.

У 1960 р. у США було створено Інститут навчання та підготовки фахівців з якості,у програмі якого викладається дисципліна ФВА.

У 1958-1960 рр. Японський інженер-консультант Геньіті Тагуті створив ряд методів, котрі дозволяли підвищувати якість продукції без підвищення затрат (методи Тагуті). Мета методів – підвищення якості шляхом підвищення точності. Згідно теорії Тагуті, втрати ростуть пропорційно квадрату відхилення від цільового значення параметра. Функція втрат має такий вигляд:

, (1)

де L – витрати на підтримку якості;

k – коефіцієнт грошового еквівалента одиниці відхилення параметра від номінального значення;

Y – поточне значення параметрів якості;

Yн – потрібне значення параметра.

Тагуті сформулював ряд принципів, дотримання яких дозволяє забезпечувати високу якість продукції, що випускається.:

1) Втрати – це збиток, завданий споживачеві й виробникові відхиленням від цільового значення;

2) Якість необхідно планувати, управляючи факторами зменшення відхилення. Для цього вводиться співвідношення “сигнал/шум” для позначення відношення номінального значення та відхилень. Сигнал – цільове значення параметра, шум відхилення. Шуми поділяються на внутрішні та зовнішні. Зовнішні шуми – це варіації навколишнього середовища, особливості працівників, старіння, зношування. Внутрішні шуми – це виробничі неполадки.

3) усувати втрати найкраще на стадії проектування та перепроектування.

4)Рішення, що не знижують втрати, ігноруються.

У 1959 р. було організовано товариство американських інженерів-фахівців з ФВА ( Society of American Value Engineering – SAVE). На початку 60-х років ФВА починають використовувати в інших країнах Англії, ФРН, Японії.

У 1962 р. професор Токійського університету Каору Исикава запропонував концепцію гуртків якості, в основу яких поклав психологічні ефекти – ефект соціальної фасилітації (посилення домінантних реакцій в присутності інших), тобто присутність інших людей є гарним стимулом та призводить до позитивних результатів.. Відкриття даного ефекту належить Норману Триплетту в 1897 р. та ефекти Рінгельмана (середній груповий внесок при сумісній роботі не співпадає з сумою середніх продуктивностей всіх взятих разом окремих членів групи.

З середини 60-х років ФВА починає застосовуватися в соціалістичних країнах. Тут проводяться загальнонаціональні та міжнародні конференції, визначаються відомства та організації, які координують застосування ФВА в масштабах країни. У ряді країн впровадження ФВА у практику господарської діяльності регламентовано законодавчими документами.

У 1968 р. Об’єднанням німецьких інженерів у ФРН (VDI) були розроблені тавидані спеціальні інструкції (№ 2801 та 2802), які містили узагальнені рекомендації щодо використання ФВА по відношенню до різних виробів, а у 1973 р. на їх основі був випущений промисловий стандарт DIN 69910 «Функціонально-вартісний аналіз. Поняття та методологія» З 1975 р. такий самий стандарт діє в Австрії.

У ПНР метод ФВА вперше був застосований у 1966 р. на вагонобудівному виробництві. В Угорщині вперше експериментальні роботи по ФВА відносяться до 1969 р., а реальну віддачу від його впровадження почали отримувати у 1975-1976 рр. У Румунії перші роботи по ФВА відносяться до початку 70-х років, а у 1979р.туту опублікували державний стандарт.

Систематичні роботи з впровадження ФВА в СРСР були розпочаті в 1973-1974 рр. В електротехнічній промисловості (ВПЕ “Союз електроапарат” та ВО “Електролуч”, Чебоксарський електроапаратний завод, ПО «Уралмаш», Свердловський машинобудівний завод ім.. Воровського та ін.).

У 1976 р. колегія Мінелектротехпрому прийняла рішення про впровадження ФВА по галузі у якості системного метода зниження витрат на виробництво та експлуатацію електротехнічної продукції.

Проте починаючи з розпаду СРСР припинилися публікації по ФВА, підготовка та перепідготовка фахівців. ФВА перестали застосовувати на виробництвах.