16.4. Та 16.5. Порядок здійснення нарахувань та утримань із заробітної плати та його документальне оформлення.

В процесі нарахування та виплати заробітної плати пов'язана необхідність нарахування відповідних сум, які підприємство розраховує виходячи з витрат на оплату праці та самостійно перераховує в соціальні фонди (так звані нарахування та заробітну плату), а також відрахування, які утримуються підприємствами із заробітної плати кожного працівника та перераховуються в бюджет та соціальні фонди (так звані утримання із заробітної плати).

З 01 січня 2011 року кардинально змінилися правила нарахування внесків на державне соціальне страхування. Відтепер замість чотирьох різних внесків за різними ставками до чотирьох різних фондів слід сплачувати один — але й далі за різними ставками, а кошти розподіляються між різними фондами.

На сьогодні діючим законодавством передбачено наступні види загальнодержавного обов'язкового соціального страхування:

пенсійне страхування

соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням та похованням; соціальне страхування від безробіття;

соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань Однак, роботодавці сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який перераховується на рахунки, відкриті у Пенсійному фонді України. Останній здійснює розщеплення отриманого внеску між іншими фондами соціального страхування.

Законодавчо встановленими обов'язковими утриманнями із заробітної плати є: податок на доходи фізичних осіб (ПДФО); єдиний соціальний внесок (ЄСВ).

Роботодавець окремо за рахуноь власних коштів здійснює нарахування єдиного соціального внеску на фонд оплати праці.

Єдиний соціальний внесок

Платниками єдиного внеску з метою організації обліку ЄСВ на підприємстві є:

1) роботодавці (страхувальники):

• підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

* фізичні особи — підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно- правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця);

2) застраховані особи:

- працівники — громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють:

• на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб,

• у фізичних осіб — підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

• у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту);

- фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цієї частини, чи у фізичних осіб — підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб — підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців).

Єдиний внесок для страхувальників встановлюється у відсотках до бази нарахування єдиного внеску (суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці") відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності:

Для бюджетних установ єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,3 відсотка визначеної бази нарахування.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску — максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

При визначенні максимальної величини бази нарахування ЄСВ виплати враховуються у такій черговості:

1. спочатку сума нарахованої зарплати за видами виплат, що включають основну та додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці;

2. потім — сума винагороди за цивільно-правовими договорами;

3. насамкінець — сума допомоги з ТВП.

При цьому розмір ЄСВ застосовується окремо для кожного виду виплат відповідної категорії платників. А застосування максимальної величини при нарахуванні єдиного внеску на суми допомоги з ТВП, оплати щорічної відпустки, період якої більше від одного місяця, здійснюється окремо за кожен місяць (як і в минулі роки).

Нараховані за відповідний базовий звітний період суми ЄСВ сплачуються платниками не пізніше 20-го числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, незалежно від виплати зарплати та інших видів виплат, на суми яких нараховується ЄСВ. При цьому роботодавці під час кожної виплати зарплати (доходу), на суми якої (якого) нараховується ЄСВ, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплатити нарахований на ці виплати ЄСВ у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Податок на доходи фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, в тому числі і заробітної плати, податком на доходи фізичних осіб регулюється розділом 4 Податкового кодексу України. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку у відповідності з умовами трудового або цивільно-правового договору.

Обов'язок нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок на доходи фізичних осіб при виплати заробітної плати покладено на податкових агентів - підприємства, установи та організації, а також приватні підприємці, які виплачують заробітну плату своїм найманим працівникам.

Для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб під терміном „заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, винагороди, які виплачуються (нараховуються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму відповідно до Закону. При визначенні виплат, які включаються в поняття „заробітна плата" для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб, слід пам'ятати, що на думку ДПАУ під термін „заробітна плата" підпадають деякі виплати, які відповідно до Інструкції за статистики заробітної плати не входять до фонду оплати праці, зокрема оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, а також допомога з тимчасової втрати працездатності, яка виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування від тимчасової втрати непрацездатності.

Заробітна плата оподатковується податком на доходи фізичних осіб за наступними ставками:

15% до доходів у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, сума яких не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня поточного податкового року.

17% до таких самих доходів із суми перевищення нарахованих доходів та 10 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня поточного податкового року.

У випадку нарахування доходу у не грошовій формі об'єкт оподаткування визначається виходячи зі звичайної вартості такого нарахування, помноженої на так званий „натуральний" коефіцієнт , який розраховується за формулою:

К=100:(100-Сп),

де Сп - ставка податку на доходи фізичних осіб (15%).

Об'єкт оподаткування при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати визначається як нарахована сума заробітної плати, зменшена на суму єдиного соціального внеску та податкової соціальної пільги (за умови наявності права на неї). Такий порядок стосується заробітної плати, отриманої як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом.

Однак даний порядок не поширюється на дохід, отриманий як винагорода за цивільно-правовою угодою. При нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт

(надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах, наведених у таблиці. Згідно абз.8 п.1 розділу XIX Податквого кодексу до 31 грудня 2014 року для цілей застосування п.169.1.1 податкова соціальна пільга надається для будь-якого платника податку в розмірі, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встанові еному законом на 1 січня звітного податкового року (1073 грн*50% = 536,50 грн)

Відповідно до абз. 1 пп. 169.4.1 ПКУ ПСП застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання ПСП одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. Це не стосується випадку, якщо особа утримує двох і більше дітей, у т. ч. дитину-інваліда (дітей-інвалідів), — тоді така ПСП додається до «звичайної» пільги (тобто якщо у матері один із дітей — інвалід, вона може скористатися ПСП на кожну дитину). Наприклад, на підприємстві працює мати двох дітей Вона виховує двох синів віком до 18 років, один з яких є інвалідом. Оклад працівниці становить 2600 грн. Оскільки сума зарплати менша від 3000 грн (1500 грн х 2), то вона має право на ПСП на дітей 536,50 + 804,75,

Пільга «на дітей» надається до кінця року, в якому дитина досягає 18 років, а у разі її смерті до досягнення зазначеного віку — до кінця року, на який припадає смерть.

Податкова соціальна пільга надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку помер або оголошується судом померлим чи визнається судом безвісти відсутнім, або втрачає статус резидента, або був звільнений з місця роботи. Тобто у місяці звільнення працівник має право на ПСП, також ПСП можна застосувати до останнього доходу померлого працівника.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі -заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав.

Податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як:

1. доходів платника податку, інших ніж заробітна плата;

2. заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету.

Отже, якщо підприємство виплачує дохід (хай навіть невеликий) за цивільно-правовою угодою, застосовувати ПСП не можна.

Якщо платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю або якщо платник податку, отримуючи доходи, при яких неможливе застосування податкової соціальної пільги, подає таку заяву іншому працедавцю, внаслідок чого податкова соціальна пільга фактично застосовується також при отриманні інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця, то такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, у якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, у якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюєтьсч.

Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подає заяву про відмову від такої пільги всім працедавцям із зазначенням місяця, в якому мало місце таке порушення, на підставі чого окремий працедавець розраховує та утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми такої недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а при недостатності суми такої виплати - за рахунок наступних виплат. Якщо з будь-яких підстав сума недоплати та штрафу не була утримана за рахунок доходу платника податку до спливу граничного строку, встановлено о законом для подання річної декларації з цього податку, то сума такої недоплати і штрафу стягується податковим органом у порядку, визначеному законом. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги до доходу платника податку відновлюється з податкового місяця, наступного за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

Інші утримання із заробітної плати.

За своїм характером інші утримання із заробітної плати класифікується наступним чином:

1. утримання, що здійснюються за розпорядженням підприємства шляхом оформлення наказу про утримання відповідної суми із заробітної плати з метою погашення заборгованості перед підприємством, на якому він працює - це повернення залишку коштів, виданих під звіт, повернення сум, надмірно виплачених внаслідок математичних помилок, при звільненні працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже використав відпустку (за „невідпрацьовані" дні відпустки), при відшкодуванні збитків, завданих з вини працівника підприємству.

2. Утримання за виконавчими листами - примусове стягнення аліментів, відшкодування збитків, завданих злочином

3. Утримання, які здійснюються за заявою працівника, тобто добровільні виплати за проханням працівника - добровільна сплата аліментів, повернення наданої позики, тощо.

За загальними правилами, передба^ними ст.. 128 КЗпП, розмір всіх утримань із заробітної плати працівника не може перевищувати 20°/о належної до виплати суми. В окремих випадках, передбачених законодавством, розмір утримань може досягати 50% належної до виплати суми. Це стосується випадків утримання аліментів за виконавчими листами, відшкодування збитків, спричинених каліцтвом, іншим погіршенням здоров'я або смертю годувальника.

У випадку ж відрахувань із заробітної плати при відбуванні покарання на виправдних роботах та сплаті аліментів на неповнолітніх дітей розмір утримань не може перевищувати 70% належної до виплати заробітної плати.

Законодавством також передбачено перелік виплат, з яких утримання не проводяться:

вихідна допомога при звільненні;

компенсація за невикористану відпустку, крім випадків, коли працівник при звільненні отримує

компенсацію за декілька років;

компенсація працівнику витрат у зв'язку з переводом, направленням на роботу або відрядження

в іншу місцевість;

польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість

добових;

матеріальна допомога особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

допомога по вагітної та родам;

одноразова допомога при народженні дитини;

допомога по догляду за диткною;

допомога особам, які доглядають за трьома або більше дітьми віком до 16 років, допомога з

тимчасової втрати працездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, інші допомоги на

дітей, передбачені законодавством;

допомога на лікування;

допомога на поховання;

що місячна грошова допомога у зв'язку з обмеження споживання продуктів місцевого

виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території

радіоактивного забруднення;

дотації на обіди, придбання путівок в санаторії та будинки відпочинку за рахунок фонду

споживання;

неоподатковуваний розмір N атеріальної допомоги;

грошова компенсація за видане обмундирування

вихідна допомога у випадку звільнення (виходу у відставку) з воєнної служби та з органів

внутрішніх справ, а також грошова допомога, яка не має постійного характеру.

З допомоги по державному соціальному страхуванню, яка виплачується у випадку тимчасової втрати непрацездатності та у інших випадках, та з допомоги по безробіттю утримання можуть проводитися тільки по рішенню щодо утримання аліментів, та відшкодування збитків, завданих каліцтвом. Розмір аліментів встановлюється судом або у відсотках від доходу або у твердій сумі. Розмір аліментів на оду дитину не може бути нижчим 17грн. (неоподатковуваного мінімум у доходів громадян). Аліменти можуть виплачуватися:

добровільно за заявою

по договору між батьками, нотаріально завіреному;

у примусовому порядку за рішенням суду. - на основі виконавчого листа.

Виконавчі листи реєструються бухгалтерією по мірі їх надходження та зберігаються як документи суворої звітності.

При поштовому переказі аліментів витрати на поштовий переказ здійснюються за рахунок платника аліментів та перераховуються разом з сумою утриманих аліментів на депозитний рахунок органу виконавчої служби.