7. Політичні перетворення у Східній Європі.

Смерть Сталіна у березні 1953 р. мала значний вплив на розвиток країн Східної Європи. Звільнення від постійного страху виявило глибокі протиріччя тоталітарного соціалізму і масове невдоволення ним внаслідок обмеження споживання, падіння життєвого рівня, репресій і т.д. У НДР, Польщі, Угорщині виникли політичні кризи. їх неможливо було подолати, зберігши існуючу систему і не застосувавши силу. Значну роль у придушенні виступів населення відіграли радянські війська, які брали безпосередню участь у каральних операціях (Берлін - 1953 p., Угорщина-1956 p.). Не дивлячись на придушення виступів силою, були внесені зміни у курс комуністичних партій, які усунули головні причининевдоволення: " - припинялись масові репресії і проводилась часткова реабілітація їх жертв; - було переглянуто темпи і методи індустріалізації; - пом'якшено форми кооперування, а в Польщі вони взагалі були зупинені; - частково знімались обмеження для малого бізнесу. Пізніше було проведено деякі економічні реформи, відбулись певні зміни у відносинах з СРСР: за формою вони набули форми рівноправних. Конфронтацією СРСР і Китаю скористались Румунія і Албанія для отримання більшої самостійності від Москви. Все це проходило на тлі послаблення жорсткого адміністративного контролю над економікою, ідеологією, культурою, що свідчило про початок нового періоду у розвитку країн Східної Європи. Тоталітарний режим не був ліквідований, а лише модифікований. Йому намагались надати рис, які б зробили його привабливішим для народів. Проте процес реформування соціалізму мав жорсткі межі. На певному етапі постало питання про політичні права людини і економічні свободи, приватну власність, ринкові відносини. Це загрожувало монополії комуністів на владу. Дійшовши до цієї межі, комуністичні партії ставали на шлях згортання реформ, який вів до неосталінізму. З цього можна дійти висновку, що соціалізм реформуванню не підлягає в принципі. Перехід до неосталінізму відбувався без особливих катакліз-мів. Лише у Чехословаччині він був здійснений за допомогою втручання СРСР і інших соціалістичних держав ("Доктрина Брежнєва" - про колективну відповідальність за долю соціалізму в кожній країні). Це на деякий час відтягнуло кризу соціалізму у Східній Європі. Встановленню неосталінізму сприяла також "розрядка", яка дала доступ країнам Східної Європи до фінансових ресурсів країн Заходу Східноєвропейські лідери прагнули здійснити централізоване оновлення основних фондів, щоб випускати конкурентоспроможну продукцію. Реалізувати це вдалося лише частково. Проникнути на ринки країн Заходу виявилось не під силу, а коли настав час сплачувати борги, то не залишилось нічого іншого, як брати нові кредити. Зовнішня заборгованість катастрофічно зростала. Це примусило уряди країн Східної Європи вживати термінові заходи: нарощували експорт і обмежувати імпорт. До цього додалася світова енергетична криза. Все це призвело до падіння темпів економічного розвитку і до загальної економічної стагнації, застою. На Заході у цей час відбувався перехід до постіндуст-ріального, інформаційного суспільства, розпочалось економічне піднесення.

. «Народна демократія» у Східній Європі. Поняття “Східна Європа” почало вживатися після початку «холодної війни» у 1948 р. і об’єднувала всі європейські країни, які у післявоєнні десятиліття знаходилися під контролем і впливом СРСР.

Це країни: Албанія, Болгарія, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія та (з 7 жовтня 1949 р. ) Німецька Демократична Республіка.

Вплив СРСР на внутрішньополітичні процеси в країнах цього регіону після їхнього визволення від фашистського режиму надав можливість компартіям захопити всю повноту влади в свої руки. Через короткий час комуністи створили фактично однопартійні уряди. У 1947-1948 роках вони офіційно проголосили “побудову соціалізму”. В країнах Східної Європи було встановлено устрій, який комуністи називали “народною демократією”. За визначенням марксистської літератури “народна демократія” - це політична система, що існувала у країнах Східної Європи та Азії в кінці 40-х років за підтримки СРСР.

У перші післявоєнні роки внутрішня і зовнішня політика країн Східної Європи повністю контролювалася радянським керівництвом.

У січні 1949 року для активізації торгівельних відносин, координації господарських планів, вирішення економічних проблем, реалізації загальних проектів була створена Рада Економічної Взаємодопомоги у складі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, СРСР та Чехословаччини. Пізніше до складу РЕВ увійшли Албанія, НДР, В’єтнам, Куба, Монголія.

РЕВ не змогла вирішити питання соціально-економічного спрямування серед країн “соціалістичного табору”. СРСР надавав країнам Східної Європи в першу чергу природні ресурси, що вело до росту їхньої залежності від радянського керівництва. Ця організація перестала існувати у 1991 р.

В умовах розгортання “холодної війни”, створення Північно-Атлантичного блоку та включення 9 травня 1955 року до його складу ФРН, призвело до виникнення аналогічного військово-політичного союзу країн Східної Європи під егідою СРСР. Варшавський договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу був підписаний 14 травня 1955 р. Польща, Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина об’єдналися з метою збереження безпеки країн-учасниць та для підтримки миру.

Діяльність організації продовжувалась у 1975 та 1985 роках строком на 20 років: 1 липня 1991 р. після перемоги антитолітарних революцій у Празі Болгарія, Угорщина Румунія, СРСР та Чехословаччина, підписали протокол про припинення дії цієї організації.

Смерть Й. Сталіна у 1953 році і початок “відлиги” призвели до лібералізації політичного курсу країн Східної Європи. Внутрішня нестабільність, незадоволення темпами соціально-економічного розвитку країн соціалістичного табору в порівнянні з успіхами країн Західної Європи – своїх сусідів – стали причиною масових виступів населення проти диктату комуністичних режимів та СРСР.

У 1953 році акції протесту почали робітники НДР, спостерігалась масова нелегальна еміграція з країни до ФРН.

У жовтні 1956 року у Будапешті почалася демонстрація, а потім і повстання проти партійно-державних структур. Влада в країні перейшла до стихійно створених революційних комітетів і робітничих рад. Повстання прийняло яскраво національний характер.

Соціалістична модель економіки в країнах Східної Європи не давала можливості адекватно реагувати на нові явища і тенденції у світовій економіці. В умовах науково-технічної революції країни соціалістичного табору безнадійно відставали від Заходу. На початку 1960-х років у більшості країн регіону були проведені економічні реформи, але намагання запровадити в умовах збереження комуністичних режимів ринкові відносини не мало реальних шансів на радикальні зміни соціально-економічного характеру. Зростали кризові явища в житті країн Східної Європи.

Про свою самостійність у зовнішньополітичних відносинах заявляла Румунія. Після засудження культу особи Сталіна розірвала зв’язки з СРСР Албанія.

Громадяни Східної Німеччини намагалися виїхати у більш заможні Західний Берлін та ФРН. Процес здійснення демократичних реформ у Чехословаччині новим керівництвом країни отримав назву “Празької весни”. Загальна криза тоталітарного режиму проявилася у Польщі, про що яскраво свідчили події 1968, 1970 та 1980-х років.

Намагання компартій у 1980-ті роки утримати під контролем розвиток ситуації непокори в своїх країнах не призвели до успіху.