2. Підприємництво: суть, види та функції.

Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов'язана з підприємництвом.

Підприємництво — самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо для отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Поняття «підприємництво» не слід ототожнювати з поняттям «бізнес». Друге — більш містке, до бізнесу зараховують будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту вигоду. Поняття «підприємництво» уперше запровадив у науковий обіг англійський учений Р. Кантільон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою особливістю якої є ризик. Ж.-Б. Сей стверджував, що підприємець діє за власний рахунок і на власний ризик, щоб отримати вигоду, володіє при цьому знаннями й досвідом, комбінує фактори виробництва тощо. А. Сміт розглядав підприємця як власника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), реалізовуючи який підприємці сприяють найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Тому підприємець сам планує і організовує виробництво, розподіляє отримані доходи тощо.

Ґрунтовнішу характеристику підприємництва пропонують американські економісти Й. Шумпетер, П. Дракер та англійський Ф. Хаєк. На думку Й. Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у таких його функціях: реформування й докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої необхідно поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами; виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію тощо. Тому основними функціями підприємця Й. Шумпетер називає виготовлення нового блага або старого блага нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерела сировини або напівфабрикатів; запровадження нового методу виробництва; відповідну реорганізацію виробництва. Крім того, підприємець, на думку Й. Шумпетера, не обов'язково повинен бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже, від підприємництва) відбувається в гігантських акціонерних компаніях.

П. Дракер доводить, що тип сучасного підприємця формує запровадження нових комбінаційних чинників, засвоєння організаційних і управлінських нововведень, використання нових джерел і форм фінансування тощо.

Ф. Хаєк пов'язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально використовувати свої здібності, знання, інформацію та доходи. Підприємець намагається насамперед оптимально поєднати ці компоненти із ситуацією на ринку (перспективні чи неперспективні вони щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівня цін тощо), знайти найкращі засоби для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

Підприємництво – явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття «підприємництво» розглядається як різноаспектне.

Підприємництво – економічна категорія, що виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, спрямованої на досягнення такої комбінації економічних ресурсів, яка здатна забезпечити їм комерційний успіх – максимізувати дохід, підірвати монополію конкурентів та створити свою власну монополію;

Підприємництво – тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності те незалежності суб’єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого (для чого) виробляти; на повній відповідальності за прийняті рішення та їхні наслідки і спрямовання діяльності на досягнення комерційного успіху;

Підприємництво – господарське мистецтво – постійна економічна, організаторська та управлінська творчість з метою пошуку способів адаптації (якщо ситуацію не можна змінити) і прагнення до змін, які можуть у перспективі забезпечити комерційний успіх;

Підприємництво – метод економічного мислення, властивий людям, здатним до підприємництва, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем;

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

Новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських тощо), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг.

Організаційна функція передбачає впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, "раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контролю за їх виконанням.

Господарська функція охоплює найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція полягає у виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

Особистісна функція передбачає самореалізацію власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, опитування працівників малих компаній у Великобританії засвідчило, що переважна більшість їх (понад 80%) головними стимулами своєї підприємницької діяльності вважають не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці. Звісно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна за умови успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

Виходячи з цих функцій підприємництва, підприємець повинен:

1) вбачати в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей; проводити політику формування багатьох лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику, формувати економічне мислення, вести пошук нових можливостей,

бути ініціативним тощо;

2) вміти об'єднувати людей для досягнення спільної мети, надихати співробітників, приділяти значну увагу прагненням людей, їх духовним якостям, домагатися, щоб

цінності фірми стали помислами працюючих, вміти переконувати працівників;

3) бути професійно підготовленим для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності, орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування, прагнути до всебічної інформованості, оправдано ризикувати, впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці), надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління, оптимально поєднувати автономію з централізмом тощо;

4) орієнтуватися на потреби споживачів, підвищувати якість продукції та послуг, що надаються згідно з чинним законодавством, сплачувати податки, не забруднювати довкілля відходами виробництва, оптимально поєднувати індивідуальні, колективні та суспільні інтереси, відповідати за свої дії;

5) діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею для отримання прибутку.

Названі й основні принципи, за якими здійснюється підприємництво:

— вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

---- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

— вільне наймання працівників;

— залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

— вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою — зовнішньоекономічної діяльності;

— використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Головні умови підприємництва — реальний плюралізм типів і форм власності, наукова правова база, стабільна політична ситуація, виважена економічна політика держави щодо підприємництва, сприятлива суспільна думка тощо.

В Україні найважливішими передумовами підприємництва є проведення роздержавлення і приватизації в оптимальних масштабах і в інтересах народу, формування реального плюралізму типів і форм власності, активна підтримка державою інвестиційних процесів для різних суб'єктів підприємницької діяльності та надання інших форм державної допомоги, особливо малим підприємствам.

Підприємницька діяльність означає працю індивіда, засновану на розвиткові особистісних факторів, розширенні знань про свої можливості, спрямовану на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту. Підприємництвом не вважається виконання будь-якого завдання, отриманого від іншої особи, якщо у виконавця не було хоча б одного особистісного фактора і права на свободу такої діяльності. Особистісні фактори підприємництва — це особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання й досвід, становище в суспільстві, права тощо.

Головними завданнями, що вирішуються на початку підприємницької діяльності, є: вибір сфери та масштабів діяльності; вибір місце розташування підприємства, компанії; вибір форми підприємницької діяльності та назви фірми; фінансування й інвестування.

Підприємництво — один із важливих факторів соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, що повинно знаходити правову підтримку у таких основних формах:

—надання свободи підприємницької діяльності;

—надання підприємцю статусу комерсанта;

—створення умов для відкриття і реєстрації підприємства. При виборі форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та інші фактори.

Будь – яка людська діяльність є суб’єктивною, оскільки вона здійснюється суб’єктом (людиною). Підприємницька діяльність – не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємництва за суб’єктами діяльності.

Суб’єкти підприємницької діяльності:

n приватні особи - організатори одноосібної та великої економічної діяльності;

n група юридичних або фізичних осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами та економічними інтересами;

n держава – в основі відповідних органів;

За формами власності та організацією розрізняють такі основні форми підприємництва:

—індивідуальна форма підприємства — заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці (фермери, ремісники, окремі винахідники);

—сімейна форма підприємства — базується на приватній власності та праці членів сім'ї;

— колективна форма підприємства — заснована на власності трудового колективу та праці його членів;

— приватнокапіталістична форма підприємства — базується на власності й праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

— колективна капіталістична форма підприємства — заснована на власності кількох (багатьох) власників капіталу та найманої ними робочої сили;

— орендна форма підприємства — орендування за певну плату на різний період чужої власності, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та

розпоряджатися майном;

— інноваційна форма підприємства — створення та використання інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау) тощо;

— спільна, або змішана, форма підприємництва — заснована на поєднанні різних форм капіталу, в тому числі із залученням іноземного капіталу;

— державна форма підприємства — базується на державній власності. Твердження деяких економістів про те, що держава не повинна бути підприємцем, не узгоджуються з практикою функціонування державних підприємств майже впродовж семи тисячоліть, а за капіталізму відображають певною мірою реалії минулих століть (часи А. Сміта).

Усі великі, переважна більшість середніх і навіть частина малих підприємств існують у формі акціонерних підприємств (компаній). Малі підприємства використовують таку форму організації, як акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю. Тому необхідно з'ясувати сутність акціонерних компаній, розкрити їх позитивні та негативні властивості, соціально-економічні наслідки їх діяльності.

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

військовослужбовцям;

службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

представникам органів державної влади та управління;

громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Будь – яка економічна діяльність має бути доцільною.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об’єкт.

Об’єкт підприємництва – сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Види підприємницької діяльності:

= виробнича;

= фінансова;

= торговельна;

= інноваційна;

= посередницька;

= страхова;

Принципи підприємницької діяльності:

• орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

• прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосовувати найновіше першим;

• максимальне використання конкурентних переваг;

• дотримання принципів ділової етики;

• постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

самостійність;

новаторство;

ініціатива;

творчість;

ризик овість;

економічна та соціальна відповідальність;

масштабність мислення;

діловитість;

Підприємництво здійснюється у певних організаційно - правових формах, які підприємець обирає вільно, але не довільно. Останнє зумовлено такими об’єктивними обставинами:

= вимогою відповідальності форми організації підприємництва чинному законодавству;

= змістом обраної підприємницької діяльності;

= наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприємницького проекту тощо.

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури – підприємства.