52. Московсько-литовськи війни та їх вплив на розвиток українських земель.

Протягом другої половини 15 ст Московське царство перетворилося н могутню державу. У 1478 воно приєднало до себе новгородську землю, 1485 тверське князівство.Під владою івана 3го було об’єднано всі північноруськи землі. Від 80х років 15 ст. розпочалися війні між Московією та ВКЛ. На початк 16ст кілька дрібних удільних князів Сіверщини за власним бажанням віддались під владу Івана 3го, більшість же опинились у складі москви внаслідок воєн.Отже,внаслідок воєнних дій 1500-1503 років до Івана 3го перейшли всі сіверськи міста, зокрема чернігів, стародуб,путивль, рильськ, новгород-сіверський,Любеч та.ін. Послідовно втілюючи загарбницьку політику, московський уряд 1507 розвязав війну проти ВКЛ, воєнні дії то загострювались то вщухали. У 1514 році відбулась битва під оршею, яка закінчилась перемогою вкл.. Однак,ця перемога не поклала край боротьбі ВКЛ з московю. ДО 1537року вкл. Втратило майже третин своєї території,зокрема чернігово-сіверщину і смоленськи

53.Люблинська унія ті включення українських земель до складу Речі Посполитої

1 липня 1569 р. в Любліні укладено Польсько-литовську унію, за якою обидві держави об'єднувалися в одну — Річ Посполиту, що повинна була мати спільного главу держави, обраного на спільному сеймі; рада і сейми мали бути спільними для Литви й Польщі; угоди й дипломатичні відносини з іншими державами визнавалися їх спільною справою; вводилася єдина монета; поляки діставали право володіти маєтностями в Литві, литовці — в Польщі.За Люблінською угодою, щоб зберегти свою державність, Литва передавала Польщі українські землі, які входили до її складу: Східну Галичину, Волинь, Поділля, Київщину, частину Лівобережжя (Полтавщина). Згодом ці території були поділені на Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Руське (Східна Галичина) воєводства. Частина українських земель входила до складу Белзького воєводства. Поза межами Польщі залишилася Закарпатська Україна — в складі Угорщини, частина Буковини опинилася під владою Молдавії, Чернігівщина входила до складу Московської держави. З укладенням Люблінської унії закінчується литовсько-руська доба в історії України

54. Політичне та соціально-еконмічне становище укр. Земель у складі Речі посполитої

Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства. Поглиблюється спеціалізація ремісництва. Міста ставали осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя. Поширеними були промисли, передусім ті, що займалися переробкою сільськогосподарських продуктів. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів міські ремісники певних спеціальностей об'єднувалися в особливі організації — цехи.З XIV ст. українські міста починають отримувати так зване "магдебурзьке право". Це феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів. Встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду воєвод та старост. На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан (шляхта). Трохи нижче стояли пани, які входили до складу великокнязівської ради, мали право суду над підданими. Ще нижче перебувала військово-служива знать, або земляни. Вони користувалися землями за умов несення військової служби.Іншим привілейованим класом було духовенство..Сформувалась нова верства населення – міщани, які поділялися на три велики групи: патриціат ( цехова та купецько-лихварська верхівка), бюргерство (дрібні купці, торговці), та плебс (позацехові майстри, або партачі, біднота, підмайстри).Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство, яке, так само як шляхта і міщанство, було неоднорідним. Залежно від форм феодальної експлуатації, характеру повинностей його поділяють на три групи:1. Чиншові селяни, або данники, які сплачували феодалам натуральну й грошову ренту (чинш). 2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селянства були відробіткова рента (панщина), державні податки (серебщина), державні повинності (будування мостів, прокладання доріг, ремонт замків тощо).3. Службові селяни — ремісники, рибалки, конюхи, бортники, які обслуговували двір феодала. Вони об'єднувалися в сотні, керовані сотниками і, крім виконання основної спеціальної служби, залучалися до відбування панщини та сплачували данину.феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну. Литовські статути обмежили право власності селян на землю. «Устава на волоки» встановила дводенну панщину в Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання, тобто юридично закріплювала належність селян феодалові. Останню крапку в законодавчому оформленні кріпосного права було поставлено «артикулами» польського короля Генріха Валуа та третім Литовським статутом. Відповідно до цих документів тривалість панщини визначалася волею пана; селян позбавляли права розпоряджатися своїм майном, заповідати або ж відчужувати його без дозволу феодала; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; селян-утікачів розшукували протягом 20 років.