Цукровий діабет 1-го типу

Перший тип цукрового діабету характеризується втратою бета-клітин, які виробляють інсулін, так званих острівців Лангерганса, що призводить до дефіциту інсуліну. Головна причина втрати бета-клітин — автоімунне ураження Т-лімфоцитами. Поки не відомо жодного профілактичного заходу, що може запобігти захворюванню на діабет типу 1, що включає 10 % від усіх хворих на цукровий діабет у Північній Америці та Європі. При діабеті цього типу чутливість до інсуліну звичайно нормальна, особливо в ранніх стадіях. Діабет першого типу може уражати як дорослих, так і дітей, але його традиційно називають «юнацьким діабет», бо на нього найчастіше хворіють діти.

Лікування цього типу діабету, навіть на ранніх стадіях, полягає в заміні інсуліну разом з уважним контролем рівня глюкози в крові, використовуючи глюкометри. Без інсуліну діабетичнийкетоацидоз може призвести до коми чи навіть смерті. Також придається значення дієті та фізичним вправам. Крім підшкірних ін'єкцій, зараз також широко використовують так звані інсулінові помпи, що дозволяють доставляти інсулін 24 години на добу на заданому рівні та можуть бути запрограмовані.

Лікування діабету типу 1 може тривати до кінця життя. Це лікування не порушує діяльність людини, якщо вона дисциплінована у дозуванні інсуліну та вимірюванню кількості глюкози в крові. Середній рівень глюкози в крові для хворого на діабет типу 1 повинний бути якомога ближчій до нормального (80—120 мг/дл, 4—6 ммол/л). Деякі лікарі рекомендують 140—150 мг/дл (7-7,5 ммол/л) для тих людей, у яких виникають проблеми при нижчому рівні через часті напади гіпоглікемії. Рівень більше 200 мг/дл (10 ммол/л) інколи супроводжується дискомфортом та частими сечовипусканнями, що призводить до зневоднення. А рівень більше 300 мг/дл (15 ммол/л) потребує негайного лікування, бо призводить до кетоацидозу, хоча при швидкому наданні допомоги не небезпечний для життя. Низький рівень глюкози в крові сприяє розвитку гіпоглікемічної коми, яка в свою чергу, може спровокувати еквіваленти епілептичних нападів та нестямку.

Цукровий діабет типу 2

Хронічне ендокринно-обмінне захворювання, зумовлене відносною недостатністю інсуліну внаслідок поєднаного впливу різних ендогенних (генетичних) та екзогенних чинників, що призводять до порушення всіх видів обміну речовин, насамперед вуглеводного, ураження судин, нервів, різних органів і тканин. Специфічним обов’язковим проявом захворювання є порушення вуглеводного обміну з прогресуючим наростанням рівня глюкози в крові і глюкозурією.

Цукровий діабет (ЦД) – одне з найпоширеніших захворювань з неухильною тенденцією до зростання. За даними ВООЗ, частота його в середньому коливається від 1,5 до 3-4%, значно зростаючи в розвинутих країнах світу (до 5-6%). При цьому майже 90% припадає на хворих із ЦД 2 типу. У структурі ендокринних захворювань ЦД займає близько 60-70%. Тепер у світі налічується близько 150 мільйонів хворих на діабет, в Україні – до 1 мільйона. Захворюваність вища серед осіб похилого віку. За прогнозом американських експертів, у разі збільшення середньої тривалості життя до 80 років кількість хворих на ЦД 2 типу в США становитиме більш ніж 17% усього населення. Населення України також невпинно старішає. Геронтологивважають, що через 25 років практично кожний третій житель країни буде старшим за 60 років. Ураховуючи соціально-економічну й екологічну ситуацію в Україні, вірогідність непередбачуваного зростання ЦД, особливо 2 типу, дуже значна. Найбільший відсоток захворюваності спостерігається серед осіб з ожирінням. Так, у людей з помірним ступенем ожиріння частота діабету збільшується в 4 рази, з різко вираженим ожирінням – у 30 разів. Таким чином, ожиріння і похилий вік належать до основних чинників ризику, які зумовлюють схильність до розвитку діабету. Пропонуємо вашій увазі галузевий протокол ведення хворих із ЦД 2 типу, розроблений Інститутом ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України. Зростання захворюваності, тяжкі, інвалідизуючі наслідки та висока летальність, особливо серед працездатного населення, призвели до того, що ЦД увійшов до тріади хвороб, які є найчастішою причиною інвалідизації й смертності (атеросклероз, рак, ЦД). ВООЗ констатує, що ЦД зумовлює підвищення смертності в 2-3 рази і скорочує тривалість життя на 10-30%. Економічна й соціальна шкода, якої завдає це захворювання своєю поширеністю та інвалідизуючими наслідками, величезна. Боротьба з ЦД віднесена до медико-соціальних проблем. ЦД є важким тягарем для охорони здоров’я, при цьому 80% усіх витрат на обстеження і лікування ЦД припадає на хворих з ускладненнями. Тому в багатьох країнах світу розроблені спеціальні національні програми з ЦД. В Україні у травні 1999 року була прийнята до виконання Комплексна програма «Цукровий діабет». Ця програма спрямована на здійснення профілактичних, психосоціальних, санітарно-освітніх заходів щодо захворюваності населення України на ЦД, удосконалення організації служб охорони здоров’я, проведення фундаментальних, епідеміологічних і клінічних досліджень у цій сфері. Причини, що впливають на зростання захворюваності на діабет, такі: збільшення в структурі населення осіб із спадковою схильністю до ЦД; зростання середньої тривалості життя людей з підвищенням відсотка осіб похилого віку, які частіше хворіють на діабет; інтенсифікація темпів життя; погіршення екологічної і соціальної ситуації, особливо в країнах, які розвиваються; лікування, що забезпечує продовження життя хворих на діабет; характер харчування населення, який у поєднанні з гіподинамією приводить до зростання кількості осіб з ожирінням; підвищення частоти хронічних серцево-судинних захворювань (гіпертонічна хвороба, атеросклероз), що також є чинниками ризику; поліпшення виявлення хвороби.

Для лікування застосовуються такі лікувальні засоби: Ексенатид,