Фази розвитку післявакцинного імунітету

Імунна реакція на введення вакцини розвивається у три фази. Ці фази характерні як для утворення антитіл, так і для формування клітинного імунітету.

Перша, латентна фаза – інтервал між введенням антигену і появою антитіл, цитотоксичних клітин та ефекторів гіперчутливості сповільненого типу. Ця фаза триває протягом декількох діб.

Фаза росту – накопичення антитіл та імунокомпетентних клітин у крові. Її тривалість для різних антигенів становить від 4 діб до 4 тиж. Швидке збільшення кількості антитіл у відповідь на корову вакцину дозволяє використовувати її для профілактики кору протягом 3 діб після контакту з джерелом збудника. В інших випадках, коли період формування захисного титру антитіл перевищує інкубаційний період хвороби, постекспозиційна профілактика неефективна. Наприклад, при кашлюку та дифтерії фази росту тривають відповідно 2 і 3 тиж.

Фаза зниження імунітету спочатку досить швидкоплинна, пізніше сповільнюється, розтягуючись на декілька років або десятиріч. Рівень антитіл класів IgM, IgА знижується швидше, ніж титри антитіл класу IgG. Чим швидше слабне імунітет, тим частіше необхідно вводити бустерні дози вакцини для підтримки напруженого імунітету.

При первинній імунній відповіді (мал. 7) спочатку з’являються антитіла класу ІgM. Вони характеризуються високим афінітетом, а за активністю в реакціях аглютинації та лізису мікробів перевершують антитіла інших класів. Надалі синтез антитіл переключається на продукування IgG.

Таким чином, вторинна імунна відповідь супроводжується швидким та інтенсивним утворенням ІgG. Повторне введення вакцини є основою для досягнення тривалого і напруженого імунітету проти більшості інфекцій. Інтервал між вакцинаціями не повинен бути меншим 1 міс. бо в такому разі антитіла, які збереглися після попереднього введення вакцини, будуть інактивувати введений антиген і пригнічувати вторинну відповідь.

Вакцинація може складатись із серії введення вакцини з мінімальним інтервалом. Ревакцинація, як правило, зводиться до введення однієї дози вакцини. Живі вірусні вакцини розраховані на розмноження вірусу в клітинах щеплених осіб, що створює стійкий імунітет вже після першого введення препарату. Повторна вакцинація у цьому випадку проводиться для ширшого охоплення щепленнями передусім за рахунок людей, в яких з якихось причин попередня вакцинація виявилась недостатньо ефективною.

Набута антиінфекційна резистентність складається з гуморального і клітинного імунітету. Напруженість гуморального імунітету залежить від властивостей і рівня циркулюючих антитіл, клітинний імунітет залежить від функціональної активності макрофагів і різних субпопуляцій Т-лімфоцитів (Т-ефекторів гіперчутливості сповільненого типу, цитотоксичних Т-лімфоцитів, ЕК-клітин, К-клітин). Поділ імунітету на гуморальний і клітинний дуже умовний, одні й ті ж клітини можуть брати участь у тому чи іншому виді імунітету. Тому, теоретично, в механізмах розвитку захисту проти кожного інфекційного захворювання беруть участь гуморальний і клітинний фактори. Найбільш вивченим є гуморальний компонент антиінфекційного імунітету, однак при детальному дослідженні практично при будь-якій інфекції можна довести значення клітинних факторів. Антитіла сприяють клітинному імунітету, однак в деяких випадках вони пригнічують його розвиток та інтенсивність.

Бустерні дози вакцин

Більшість вакцин за календарем щеплень слід вводити 2 і більше разів. Первинна вакцинація може складатися з декількох доз вакцинації, інтервали між дозами суворо регламентовані. Графік ревакцинації не такий суворий. Ревакцинацію можна проводити через рік і, навіть, декілька років.

Інтервал між введенням вакцин має бути не меншим ніж 4 тиж. У протилежному випадку розвивається менш стійкий імунітет. Навпаки, деяке збільшення 4-тижневого інтервалу може посилити вторинну імунну відповідь. Бустерні дози вакцин вводяться для підтримки напруженого імунітету, досягнутого в результаті вакцинації. Дуже важливі наступні бустерні дози анатоксину. Дорослі отримують препарати, які містять зменшену кількість дифтерійного анатоксину (АДП-М і АД-М). Вищі дози анатоксину викликають у дорослих сильні місцеві й загальні реакції. Для внесення вакцини до календаря щеплень важливе значення має її характеристика (безпечність, ефективність, тривалість імунітету, спосіб введення, доза, термостабільність, перспектива для комбінації з іншими вакцинами), епідеміологічні та організаційні фактори (захворюваність і смертність від інфекцій, змога вакцинації людей до досягнення ними віку з максимальним ризиком захворіти, можливість щеплення організованих колективів та ін.), достатня кількість вакцини, технологічність її вироблення, доступна ціна препарату.

Сироваткові препарати для профілактики інфекційних захворювань

Поза рамками вакцинології залишаються сироваткові препарати (нормальні та специфічні сироватки, плазма та імуноглобуліни), які використовуються для специфічної пасивної профілактики інфекційних захворювань. У практиці використовується два десятки сироваткових препаратів, отриманих від імунізованих тварин, людей-донорів або людей, які перенесли інфекційну недугу чи були імунізовані відповідними вакцинами.

За джерелом отримання імуноглобуліни поділяються на гомогенні та гетерогенні. Гомогенні імуноглобуліни містять до 95 % IgG, які отримують шляхом фракціонування за методом Кона із сироваток чи плазми крові здорових людей. Це можуть бути препарати з вмістом специфічних імуноглобулінів щодо конкретних збудників (протиправцевий, протигрипозний, протиботулінічний, проти кліщового енцефаліту) чи містити антитіла проти багатьох збудників інфекційних хвороб. Останній дістав назву імуноглобулін людини нормальний. Ці препарати можуть вводитися в організм людей внутрішньом’язово чи внутрішньовенно і період напіввиведення їх з організму людини становить приблизно 4 тиж. Тому таких осіб можна щепити живими вакцинами не раніше як через 2 міс. від моменту введення імуноглобулінів.

Гетерогенні сироватки та імуноглобуліни отримують з крові багаторазово вакцинованих тварин. Вони вводяться лише внутрішньом’язово за методом Безредки, враховуючи ризик розвитку тяжких поствакцинних ускладнень (анафілактичний шок, сироваткова хвороба). Ці препарати мають удвічі коротший період напіввиведення з організму, ніж імуноглобуліни людини. Є препарати для профілактики і лікування вірусних (сказ, кліщовий енцефаліт), бактерійних (лептоспіроз, сибірка), токсинемічних (правець, дифтерія, ботулізм) інфекцій.

Для більшості з перерахованих інфекційних хвороб проводять активно-пасивну імунопрофілактику, що передбачає введення людині як вакцини, так і імуноглобулінів (сироваток).

Наведемо сироваткові препарати, які застосовуються для профілактики інфекційних захворювань.

Гетерогенні препарати

Сироватки конячі проти ботулізму, гангрени, дифтерії, правця. Імуноглобуліни конячі проти сказу, кліщового енцефаліту, гарячки Ебола, сибірки, японського енцефаліту.

Воловий сироватковий імуноглобулін для лікування лептоспірозу.

Гомогенні препарати

Плазма антипротейна, антистафілококова та проти синьогнійної палички.

Нормальний імуноглобулін для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення.

Імуноглобуліни проти ботулізму, гепатиту В, кліщового енцефаліту, стафілококових інфекцій, правця.

На кафедрі інфекційних хвороб Тернопільського медичного університету отримано гомогенний протилептоспірозний імуноглобулін.

Серед односпрямованих гомо- та гетерогенних сироваткових препаратів перевагу віддають першим. Введенню гетерогенних сироваток в обов’язковому порядку повинно передувати визначення чутливості пацієнта до внутрішньошкірного введення 0,1 мл сироватки, розведеної 1:100, яку випускають у комплексі з препаратами. При позитивній шкірній пробі сироватку з профілактичною метою не вводять, однак за життєвими показаннями її використання допустиме.

Всі МІБП потребують дотримання правил зберігання і транспортування, перш за все, відповідного температурного режиму, що передбачає функціонування спеціальної системи «холодового ланцюга». Основними компонентами холодового ланцюга є: спеціально навчений персонал з обслуговування холодильного обладнання, правильного зберігання і постачання МІБП нижчестоящих структурних підрозділів; холодильне обладнання для зберігання і транспортування МІБП при оптимумі температур; механізм контролю з дотримання температурного режиму на етапах холодового ланцюга.

На всіх рівнях холодового ланцюга ретельно проводять облік надходження та відправки МІБП із зазначенням назви, кількості, серії, терміну придатності, дати надходження/відправки МІБП, ПІП відповідальної особи. На всіх рівнях двічі на добу в спеціальних журналах реєструється температура зберігання МІБП.

При зберіганні вакцин слід дотримуватися наступних правил: до кожної упаковки вакцини має бути доступ охолодженого повітря; використовується передусім препарат з найменшим терміном зберігання; у морозильній камері зберігаються лише живі вакцини, які потребують температури -20 С, решта – у холодильнику(+2... +8 С).

Вакцини транспортують у термоконтейнерах разом з холодовими елементами. Завантаження і розвантаження вакцин у термоконтейнери при кімнатній температурі має тривати не більше 5-10 хв. У лікувально-профілактичній установі, яка здійснює вакцинацію, має зберігатися місячний запас МІБП від потреби закладу. При отриманні нової серії вакцини перевіряють фізичні властивості: колір, прозорість, осад, наявність етикеток і цілісність ампул (флаконів). При виявлені 20 % і більше препарату, що не відповідає вимогам інструкції, МІБП повертається поставнику.