- •Малярія
- •Лептоспіроз (leptospirosis)
- •Клініка (табл. Класифікація)
- •Диференціальний діагноз
- •Лікування
- •Профілактика та заходи в осередку
- •Етіологія
- •Патогенез
- •Епідеміологія
- •Діагностика
- •Диференційний діагноз
- •Лікування
- •Профілактика та заходи в осередку
- •Вірусні гепатити
- •Діагностика
- •Диференціальний діагноз
- •Лікування.
- •Диспансеризація.
- •Профілактика та заходи в осередкуVideo 1
- •Історія відкриття
- •Етіологія
- •Епідеміологія
- •Патогенез
- •Діагностика
- •Диференційний діагноз
- •Лікування
- •Профілактика та заходи в осередку
- •Організація і проведення імунопрофілактики. Препарати для створення активного і пасивного імунітету. Щеплення планові і за епідемічними показами
- •Фази розвитку післявакцинного імунітету
- •Організація та проведення профілактичних щеплень Календар профілактичних щеплень в Україні
- •Підготовка планових профілактичних щеплень
- •Поствакцинні ускладнення
- •Профілактика поствакцинних ускладнень
- •Внутрішньолікарняні інфекції і їх профілактика.
- •Етіологічні фактори внутрішньолікарняних інфекцій
Діагностика
Спирається на епідеміологічний анамнез. Підозрілими щодо можливості зараження є гомосексуалісти, наркомани, особи, що мають позашлюбні статеві стосунки, особливо з вихідцями із країн тропічної Африки, Карибського басейну та інших регіонів, де спостерігається найвищий рівень захворюваності. Особливої уваги заслуговує парентеральний анамнез – переливання крові та її компонентів, трансплантація органів, оперативні втручання, штучне запліднення, інвазивні інструментальні дослідження, професійні фактори (табл. Контингенти, які підлягають обстеженню на СНІД).
До найважливіших клінічних критеріїв СНІДу треба віднести значну втрату маси тіла (більше 10 %), тривалу гарячку, стійку діарею, якщо вони тривають понад місяць, лімфаденопатію довше 3 місяців.
Основні хвороби зі встановленою етіологією
пневмоцистна пневмонія;
гострий токсоплазмоз;
криптоспоридіоз, ізоспороз із проносом;
кандидоз, кокцидомікоз, криптококоз;
стронгілоїдоз (генералізована форма);
туберкульоз, викликаний мікобактеріями пташиного типу;
множинні та рецидивуючі бактерійні інфекції у дітей;
сальмонельозна рецидивуюча септицемія;
генералізований герпес, рецидивуючий оперізувальний герпес;
цитомегаловірусна інфекція з ураженням окрім печінки інших органів;
інфекційний мононуклеоз;
вірусні гепатити В, D і С, НВ-антигеноносійство;
саркома Капоші;
лімфома мозку;
цервікальний рак;
Для підтвердження діагнозу необхідно лабораторне дослідження хворих.
Розроблені і широко використовуються діагностикуми для визначення антитіл до ВІЛу. Виділення та ідентифікація самого вірусу можуть виконуватися тільки в спеціалізованих лабораторіях, займають багато часу і вдаються досить рідко.
При підозрі на СНІД для уточнення діагнозу необхідно взяти кров для дослідження на антитіла до вірусу і доставити в лабораторію в холодильнику або ізотермічному контейнері не пізніше, ніж через 2 доби після взяття крові.
Для виявлення антитіл найчастіше використовують імуноферментний метод. У разі позитивної реакції дослідження повторюють. Результат вважають позитивним, якщо в двох повторних – в обох, чи з трьох – у двох аналізах виявлені антитіла. Імуноферментний метод дуже чутливий, але недостатньо специфічний. Тому для остаточного підтвердження діагнозу серопозитивну кров направляють в референсну лабораторію для дальшого дослідження в реакції імуноблотингу. Результат імуноблотингу вважається позитивним при виявленні у хворого антитіл до трьох і більше структурних білків ВІЛу (p24, p18, gp41, gp120, gp160 та ін.). Їх можна виявити також методом радіоімунопреципітації.
За допомогою полімеразної ланцюгової реакції визначають також вміст РНК ВІЛу в плазмі крові пацієнтів (вірусне навантаження).
Лабораторне обстеження на ВІЛ-інфекцію/СНІД проводиться лише за згодою пацієнта.