- •Поняття і структура політики.
- •2. Місце політики в системі суспільних відносин
- •3.Види політики. Функції політики
- •5. Політичні ідеї Античності
- •6. Політична думка Середньовіччя
- •7. Політичні вчення Відродження
- •8.Політичні вчення Нового часу
- •9. Основні напрямки політичної думки хіх – початку хх століття
- •10. Сучасні політичні концепції
- •11. Становлення політології як самостійної наукової дисципліни
- •12. Предмет політичної науки. Методи політології
- •13. Структура та функції політичної науки
- •14.Розвиток політології в Україні
- •16. Структура політичної влади.
- •17. Мотиви підкорення та ресурси влади
- •18. Принципи організації і функціонування політичної влади.
- •19. Легітимність політичної влади в Україні
- •20. Поняття політичної еліти. Класичні та сучасні елітистські концепції
- •21. Типологія політичних еліт.
- •22. Рекрутування політичних еліт
- •23. Політична еліта України: якісний склад, канали рекрутування, механізми реалізації влади
- •24. Поняття та ознаки політичного лідерства.
- •25. Сучасні концепції політичного лідерства
- •27 Основні підходи до вивчення політичних систем
- •28.Моделі функціонування політичної системи
- •29. Типологія політичних систем
- •30. Поняття і типи політичного режиму
- •31. Тоталітаризм і авторитаризм як форми недемократичного політичного режиму
- •32. Демократичний політичний режим: поняття й ознаки
- •33. Посттоталітарні політичні режими: поняття й особливості
- •34. Держава як центральний елемент політичної системи суспільства.
- •35. Універсальність і суверенність державної влади
- •36. Ознаки держави. Основні концепції походження, природи і соціального призначення держави
- •37.Внутрішні і зовнішні функції держави
- •38 Поняття форми правління. Монархія: поняття, ознаки, види
- •39.Поняття форми правління. Республіка, її особливості та різновиди
- •40. Радянська республіка як недемократична форма республіканського правління
- •41.Поняття форми державного устрою. Унітарний державний устрій, його ознаки
- •42. Поняття форми державного устрою. Федерація: поняття, ознаки і види
- •58. Корпоративізм і неокорпоративізм
- •59. Групи інтересів у політичній системі України
- •60. Поняття політичної культури, її роль у суспільстві. Структура політичної культури
- •62. Політична символіка. Мова як політичний символ
- •63. Політична свідомість
- •64. Поняття і класифікація політичної участі. Протестні форми політичної участі
- •Політичний тероризм
- •Природа абсентеїзму
- •67. Типи політичної культури
- •Типологія політичної культури є. Вятра
- •68.Специфіка української політичної культури: історія і сучасність
- •87. Світова політика: поняття, зміст, цілі. Система міжнародних відносин
- •88. Міжнародні організації в системі міжнародних відносин.
- •89. Основні принципи міжнародної політики
- •90. Історичний розвиток і сучасне розуміння геополітики.
- •93. Основні геополітичні концепції сучасності
- •95. Поняття, предмет і категорії політичної глобалістика
- •Питання до іспиту з політології
- •1. Поняття і структура політики.
90. Історичний розвиток і сучасне розуміння геополітики.
Геополітика — це особлива інтелектуальна парадигма, що охоплює відразу і визначений вид відносини до світу, і разом з тим рід занять, орієнтований на класичні для нього взірці, що ставить перед собою характерні лише для нього проблеми та володіє специфічною технікою їх вирішення. Нормативний зміст терміну визначається тим, що елемент "гео" у його складі співвідноситься з поняттями "географії", "географічного".
По своїй словеснопонятійній структурі "геополітика" є певна зустріч або синтез уявлень про "географічне" і "політичне". Таку етимологічну внутрішню форму вклав у це поняття його творець Р.Челлен, назвавши геополітикою гіпотетичну "науку про державу як географічному організм, втілений у просторі". Англієць Х.Маккіндер, американець Н.Спайкмен, німці К. і А.Хаусхофері, росіянин П.Н.Савицький звуться геополітиками, тому що в їх працях політика стикується з географією, а політичне цілеполягання — із уявленням структур земного простору.
Фундаментальні положення геополітики кінця 19–початку 20 століття базувалися на принципі географічного детермінізму. Цей принцип пояснював, чому саме одні держави займають домінуюче становище, а інші є об’єктом геополітичних впливів. Зокрема “біогеографічна” концепція німецького геополітика Ратцеля трактувала державу як органічний результат взаємодії “Грунту” і “Народу”. Для стабільного функціонування і розвитку держава потребує “життєвого простору” (Lebensraum), в межах якого формується основа для подальшого геополітичного впливу.
Геополітика ХХ століття розвивалася з огляду на великі держави, які мали або територіальні претензії, або претендували на сфери впливу інших великих держав. Малі держави розглядалися скоріше, як об’єкт впливу великих держав. Тому, коли говорять про геополітику, то традиційно розуміють контроль над територіями поза межами великих держав. Фактично, можна говорити про “велику геополітику”, яка більше орієнтована на планетарні або регіональні масштаби.
Проте, розвиток гуманітарних наук і нові виклики, які з’являються у другій половині ХХ століття, змушують геополітику трансформуватися у напрямку від великих утворень (континентів, держав) до людини. Прикладом чого є французька школа. Остання позбавлена експансіонізму, на відміну від німецької, англійської чи американської шкіл, і більш спрямована на гуманітарні цінності. Засновник французького напрямку Поль Відаль де ла Блаш, зокрема, критикував Ратцеля за його географічний детермінізм і пропонував натомість надзвичайно важливий для сучасної геополітики принцип “посибілізму” (possible – фр. можливість), згідно з яким “простір” лише надає людині можливості для побудови тієї чи іншої геополітичної конфігурації. Але остаточна реалізація геополітичних можливостей повністю залежить від волі людей. І тут якраз можна говорити про залежність не стільки від географічних умов середовища, скільки від вольових якостей людей, які населяють ту чи іншу територію, а також від розгалуженої системи соціальних інститутів і різноманітних структур, які притаманні території.